Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

Історія України


Загострення боротьби за київський князівський стіл у 1130-90-х рр.


Часи правління Володимира Мономаха та його найближчого спадкоємця, сина Мстислава стали добою піднесення могутності Київської Русі. Титанічна праця Мономаха об'єднала державу, змусила удільних князів спільно піклуватися про безпеку від зовнішніх ворогів, довіряючи вирішення внутрішніх конфліктів авторитетному київському правителеві.

Проте з початком 30-х років XII ст. в державі протікали процеси, що ставили під сумнів перспективи існування колишньої єдності. Зокрема, спостерігалось піднесення одночасно з Києвом інших конкуруючих князівських центрів - Чернігова, Галича, Смоленська, Володимира на Клязьмі і Володимира Волинського, Твері, Новгорода. У цих нових центрах швидкими темпами йшло формування князівського і боярського землеволодіння, зростання економічної могутності місцевих правителів. У межах держави склались самостійні області, владу в яких зосередили за спиною місцевих князів окремі феодальні клани. На місцях вибудовувались власні ієрархічні структури, залежні не стільки від князя київського, як від місцевих правителів. Наявна військова потуга місцевих еліт, а також тимчасове послаблення тиску зовнішніх ворогів, здавалося б, нівелювало значення загальноруської військової потуги. До того ж бурхливий розвиток південноєвропейських, передовсім італійських міст, відкриття нових торговельних шляхів з Європи в Азію в обхід Києва позбавляло останній важливих економічних передумов власної першості. Усе це неминуче наближало Русь до епохи удільної роздробленості, характерної загалом для всієї середньовічної Європи.

Після смерті Мстислава 1132 р. київський князівський стіл, згідно з волею померлого, без будь-яких ускладнень перейшов до його брата Ярополка Володимировича. Ускладнення розпочалися після того, як виявилося, що цей представник Мономаховичів своїми природними здібностями жодним чином не може не те що конкурувати, а хоч би певною мірою наслідувати своїх великих батька та брата. Найперше, що зробив Ярополк у якості київського князя, так це передав переяславський стіл своєму небожеві Всеволоду, старшому синові Мстислава. Вокняжіння на переяславському столі традиційно сприймалося як декларування намірів посісти більш престижний князівський стіл у Києві. А тому цим рішенням Ярополка були ображені старші з Мономаховичів - його брати Юрій Володимирович та Андрій Володимирович, котрі сприйняли дане рішення як нехтування їхніх претензій на першість на Русі.

Не встиг Всеволод Мстиславович перебратися до Переяслава, як його звідти вигнав Юрій Володимирович. Щоправда, й він довго не утримався при владі на цьому столі - Ярополк силою змусив його залишити Переяслав, куди було переведено з Полоцька іншого Мстиславича - Ізяслава. Але й це переміщення не розв'язало суперечку. Молодші сини Володимира Мономаха колективно змусили свого старшого брата віддати переяславський стіл Вячеславу Володимировичу, котрий, на думку братів, не міг за своїми реальними можливостями претендувати на "золотий стіл" у Києві, отож не сприймався ними як суперник. Проте й таке, здавалось би компромісне вирішення проблеми, не заспокоїло пристрасті навколо переяславського столу. 1135 р. його намагався "виторгувати" для себе уже згадуваний Юрій Володимирович, котрий пропонував Ярополкові Володимировичу в обмін за це майже всі свої волості - і Ростов, і Суздаль. Утім, стіл було передано наймолодшому з Мономаховичів - Андрію Володимировичу.

Уся ця довготривала метушня в ще нещодавно єдиному домі Мономаховичів продемонструвала повний крах цієї єдності, а також відсутність у сім'ї загальновизнаного авторитета. Уже ці обставини вимальовували небезпечні перспективи для збереження спокою на Русі. Ще більше ускладнило справу те, що Мономаховичі спробували залучити на свій бік чернігівських Ольговичів і тим самим відкрили останнім дорогу до Києва.

У 1139 р. помирає Ярополк і київський стіл посідає старший на той час син Мономаха, В'ячеслав. Проте при владі в Києві він залишався лише декілька днів, а по тому був вигнаний з міста найавторитетнішим з Ольговичів - чернігівським князем Всеволодом. Під владою Всеволода Ольговича перебували також землі, що лежали в межиріччі Дніпра, Остра, Сули, Середнього Посожжя та верхів'їв Десни, Оки й вододілу Дону. Крім того, йому належала й далека Тмутаракань, де він князював до того, як посів князівський стіл у Чернігові.

Посівши київський стіл, Всеволод проводить політику, перед тим характерну для його суперників - Мономаховичів, а саме: намагається будь-що зміцнити владу київського князя, подолати будь-які сепаратистські настрої в землях. Але при реалізації цієї політики князь зустрів спротив з боку обділених ним нащадків Мономаха, насамперед найбільш енергійного серед них Юрія Володимировича Довгорукого. Крім того, непокору намагались демонструвати й представники сімейства Ольговичів, зокрема брати Святослав та Ігор, котрі прагнули витіснити брата з Чернігівської землі, де він зберігав за собою Вятицьку волость. Спроби залагодити конфлікт наданням київським князям Святославу та Ігорю невеличких містечок у Київській землі успіху не мали і це призвело до збройного конфлікту. Конфлікту, в якому Всеволод, відстоюючи право бути старшим на Русі, воював проти своїх же братів, причому в союзі з учорашніми суперниками - Мономаховичами.

Врешті-решт, Всеволоду Ольговичу вдалося не лише приборкати своїх норовистих братів, а й змусити визнати своє право "старійшини" руських князів і рештою опонентів. Зміцніле становище Всеволода Ольговича давало підстави навіть порівнювати його з такими великими попередниками, як Володимир Мономах чи Мстислав Володимирович.

Проте досягти всієї повноти впливу на політичні процеси Русі йому так і не вдалося, оскільки за межами впливу залишалися Суздальська земля, князь якої Юрій Довгорукий так і не визнав верховенство Всеволода, а також непокірні новгородці та галицькі князі. На півночі Київської Русі, в Новгороді, традиційно сильними залишалися позиції Мономаховичів. А Галицька Русь, де в роки княжіння енергійного Володимира Володаревича (1141 - 1152 рр.) вдалося стабілізувати політичну ситуацію та зміцнити князівську владу, домагалася більшої самостійності від Києва.

Після смерті Всеволода Ольговича в 1146 р. за заповітом київський стіл перейшов до його брата Ігоря. Втім, чергове повстання киян, що вибухнуло відразу по тому, позбавило його влади, а на київський стіл запросили онука Володимира Мономаха - переяславського князя Ізяслава Мстиславича. Проте повернення влади в Києві до рук одного з Мономаховичів викликало протидію з боку інших Мономаховичів. Зокрема, війною на Ізяслава Мстиславича пішов його дядько Юрій Довгорукий; претензії до нього мав й інший дядько - В'ячеслав. На Русі знову запалала жорстока міжусобна війна.

В ході війни, що тривала майже десятиліття, влада над Києвом по декілька раз переходила від одного князя до іншого - чи то з роду Олеговичів, чи то Мономаховичів. Лише Юрію Довгорукому вдається двічі - хоч і не надовго - володіти Києвом. Суперечку з В'ячеславом Ізяславу Мстиславичу вдалося погамувати політичними способами, проголосивши його своїм співправителем. Провівши кілька успішних походів проти чернігівських Ольговичів, Ізяслав змусив їх до покори та посадив свого посадника в Путивлі. До участі в походах проти галицьких князів йому вдається залучити, крім сил київських, чернігівських, переяславських і чорноклобу-цьких, також полки з Володимира, Дорогобужа і Берестя. Під кінець свого життя, а саме на цей час випадають найбільші успіхи Ізяслава - йому вдається змусити до покори практично всіх руських князів, поширити свою владу на Волинську, Переяславську та Смоленські землі, де він посадив своїх синів і братів.

По смерті Ізяслава Мстиславича в 1154 р. формально київським князем залишився В'ячеслав. Але шансів, аби утримати владу за собою у колишнього співправителя Ізяслава було небагато. Адже, отримавши звістку про траур у Києві, до нього кинулися зразу три претенденти: смоленський князь Ростислав Ізяславич, чернігівський - Ізяслав Давидович та суздальський - Юрій Довгорукий.

Найбільше досвіду боротьби за київський стіл, безумовно, мав Юрій Довгорукий. І саме він після нетривалого князювання Ростислава Мстиславича у 1155 р. посів так давно омріяне князівство в Києві. Заволодівши своєю отчиною, Юрій Довгорукий заходився зміцнювати своє становище через посаджений своїх синів у головних князівських центрах Київської Русі. Зокрема, у Переяславі він посадив Гліба, у Турові - Бориса, в Пороссі - Василька, у Вишгороді - Андрія. Крім того, він залишив фактично за собою і Ростово-Суздальську землю.

Щоправда, це аж ніяк не привело до істотного зміцнення його влади. Проти нього 1157 р. створилася коаліція, до якої увійшли Ізяслав Давидовим, Ростислав Мстиславич та Мстислав Ізяславич Волинський. Війська супротивників уже були на марші на Київ, коли Юрій Довгорукий несподівано помер. Причому, як дають зрозуміти літописні джерела, помер князь не природною смертю, а був отруєний київськими боярами.

Після смерті загалом не вельми популярного серед киян Юрія Довгорукого місцеві бояри запросили на великокнязівський стіл до Києва знову представника чернігівських Ольговичів - Ізяслава Давидовича. Проте князювання на столі в Києві цього Ольговича виявилося ще більш короткотривалим, аніж його попередника. У бою з військами Ростислава Мстиславича під стінами Білгорода у 1161 р. великий князь гине. Його смерть відкрила шлях до великокнязівського столу переможцеві - засновникові смоленської династії князів Ростиславу Мстиславичу. На час його перетворення на київського князя він по праву вважався одним з найбільш досвідчених й авторитетних діячів Русі. І йому на певний час вдалося стабілізувати між князівські взаємини. Ростиславу Мстиславичу вдалося відновити престиж великокняжої влади й поширити свій вплив на значну частину руських земель. Не менш важливим є й те, що досягти йому цього вдалося, практично не вдаючись до зброї. В історію Давньоруської держави він увійшов як один з найбільш миролюбних її володарів.

Важливим фактором консолідації руських князів виступала загроза з боку половецьких орд, які саме в цей час активізували свій тиск на південні рубежі Київської Русі. Великому князю вдається організувати кілька успішних походів проти кочівників. Вперше таку виправу було проведено у 1166 р., коли непрохані гості були розбиті на землях Поросся. Наступного року, закликавши під свої знамена численних родичів і союзників, Ростислав Мстиславич провів оборонну операцію в районах Дніпровського торговельного шляху. І хоч політика великого князя щодо Половецького Степу була оборонною, атому не могла принести гучних перемог чи рішучого перелому ситуації, все ж вона сприяла тому, що руські землі в роки його князювання не зазнали істотних пограбувань войовничих сусідів.

Однак смерть великого київського князя 14 березня 1167 р. вкотре ознаменувала нові князівські баталії за старшинство на Русі та володіння великокнязівським столом у Києві. За своїм становищем родинного старшинства на київський стіл могли претендувати і Володимир Мстиславич, і Святослав Всеволодич, і Андрій Боголюбський. Проте київські бояри, - а саме вони, починаючи ще від часів вокняжіння в Києві Ізяслава Мстиславича в 1146 р., починають відігравати дедалі активнішу роль у цьому процесі, - запросили на князівство князя Волинської землі Мстислава Ізяславича. Йому належала слава переможця половецьких ханів, він активно допомагав своєму дядьку Ростиславу втримати за собою Київ і був, по суті, його співправителем. Атому, заручившись підтримкою Ярослава Галицького та мобілізувавши невелику дружину, Мстислав Ізяславич легко оволодів містом. Після цього провів черговий перерозподіл князівських столів на Русі, залишивши за собою, крім Києва, і багату на той час Волинь, з князівським осідком у Володимирі.

Чи не найбільшим досягненням Мстислава Ізяславича на великокнязівському столі стає успішна боротьба з половцями. У 1168 р. київський князь очолює антиполовецьку виправу, в якій бере участь аж тринадцять удільних князів, і така князівська солідарність не могла не викликати спомини про далекі часи великокнязівської слави, коли правили Мономах і Мстислав. Але часи Мономаха та його сина безповоротно канули в Лету. Хоробрий і вольовий Мстислав, вочевидь, не володів достатньою прозорливістю та гнучкістю, які були так необхідні для того, аби міцно утримувати за собою статус старійшого князя. Не сприяли цьому й загальні тенденції розвитку політичних процесів у роздробленій державі. Невдовзі після вокняжіння Мстислава проти нього складається сильний союз Ростиславичів і Ольговичів, на чолі з сином Юрія Довгорукого, володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським. Наприкінці 1168 р. проти київського князя виступають 12 князів удільних, а також їхні союзники: половці, утри, чехи, ляхи та литовці.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ
  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики