Активна участь козацтва у відсічі турецької агресії та бойова співдружність із польським військом на полях битв Хотинської війни давали підстави козацьким лідерам сподіватися на задоволення урядом Речі Посполитої найбільш наболілих проблем українського життя в тому варіанті, як цього домагалися козацтво та православне духовенство. Проте вже перші кроки короля Сигізмунда III після укладення вигідного для себе та Речі Посполитої миру з Османської Портою засвідчили живучість попередніх стереотипів у стосунках з козацтвом. Ліквідація небезпеки вторгнення османів для переважної більшості хотинських героїв означала повернення в підданство до свого пана, ще для однієї частини - напівлегальне існування соціального ізгоя суспільства, а для всього Війська Запорозького - як протектора православної церкви - безнадійне очікування визнання владою їх права на вільне сповідування релігії своїх предків, відновлення церковної структури та прирівнення православних з католиками. Але суттєво зросла енергія і сила козацтва дозволяли йому зайняти більш активну позицію у вирішенні цих проблем, аніж ту, яку воно демонструвало раніше.
Найпершою демонстрацією могутності Війська Запорозького та його впливу на міжнародній арені, вчиненою після Хотинського тріумфу, стало втручання козацтва в кримські справи та укладення ним у грудні 1624 р. першої союзної угоди з Кримським ханством, що передбачала надання обопільних військових послуг проти третьої сторони.
У цей час військова активність запорожців розвивається по висхідній і лише впродовж весни-літа 1625 р. вони здійснюють три походи на турецьку територію. Зважаючи на умови польсько-турецького договору, який зобов'язував Варшаву утримувати козацтво від військових акцій, спрямованих проти султана, польська влада намагається змусити останніх відмовитися від їх проведення. Відповідь запорозького товариства були настільки ж справедливою, наскільки і зухвалою - козаки цілком резонно зауважили, що їм відомо про угоду короля з султаном, але до чого тут вони, адже вони з бусурманами угоди не укладали.
На осінь 1625 р. конфлікт набуває ще більшого загострення внаслідок рішучих дій козаків проти посилення позицій уніатів у Києві, і, врешті-решт, виливається у відкрите збройне протистояння запорожців з польською владою. В Україну польський гетьман Станіслав Конєцпольський привів досить значне військо - в кількості 25-30 тисяч чоловік. До таких кроків польське командування змусили тривожні відомості про зростання козацької потуги, яка становила велику небезпеку для всієї Речі Посполитої. У розпорядженні козацького гетьмана Марка Жмайла було близько 20 тисяч запорожців, і він не вельми поспішав рухатися назустріч коронній армії, сподіваючись на прихід на допомогу, згідно угоди 1625 р., татар Шагін-Гірея.
Однак татари так і не прийшли, а час було втрачено. Стратегічною ініціативою заволодів гетьман Конєцпольський. На середину жовтня йому вдалося, долаючи розрізнений опір повстанських загонів, підійти до Черкас, а з 25 жовтня нав'язати повстанцям бій на вигідних для себе умовах. І все ж упродовж кількаденних боїв спочатку поблизу містечка Крилова, а згодом неподалік Курукового озера (сучасна Кременчуччина), жодній зі сторін так і не вдалося досягти переконливого успіху. Після чого між ними розпочалися переговори. На них поляки уже не вимагали видачі керівників повстання, як це було в роки козацької війни 1590-х рр., та проголошували амністію.
Реагуючи на добру волю Конєцпольського, у куруківському таборі більш організованими виявилися старинні козаки більш поміркованих поглядів, котрим вдалося замінити на гетьманстві Марка Жмайла своїм лідером Михайлом Дорошенком. 6 листопада 1625 р. переговори між ворогуючими сторонами увінчалися укладенням Куруківського договору. У відповідності з його умовами козацтво погодилось на обмеження кількості козаків затвердженим королем реєстром та повернення решти до свого попереднього соціального стану; знищення козацького флоту та повне припинення морських виправ проти Туреччини; відмову від налагодження козацтвом стосунків з будь-яким з іноземних правителів; а також невтручання в справи старостинської адміністрації та міського самоврядування на волості. Натомість Конєцпольський оголосив про збільшення козацького реєстру до шести тисяч чоловік та призначення їм щорічної платні в розмірі 60 тисяч злотих. Реєстрове козацьке військо ділилося на шість полків - Черкаський, Канівський, Корсунський, Чигиринський, Білоцерківський та Переяславський. Тих козаків, які не потрапляли до козацького реєстру, польське командування не вимагало негайно повернути до стану послушенства шляхті. Але для їх проживання виділялися шість староств у Південній Київщині. Саме сюди вони, спродавши свої фунти, повинні були переїхати разом із сім'ями, якщо вони до цього часу мешкали в приватних шляхетських маєтках. Хто не бажав цього робити - мусив визнати зверхність пана. З числа реєстрових козаків завжди один полк мав перебувати на Запорозькій Січі, аби не допускати туди нових втікачів з України. Реєстровці отримали право вільного вибору свого старшого та козацьких старшин. Козацький реєстр мав бути впорядкований протягом найближчих трьох місяців. І до нього було внесено найбільш заможних, статечних козаків, котрих М.Грушевський назвав "козацькою буржуазією".
Сейм 1626 р. затвердив Куруківську угоду, а спільна з начальником коронного війська Стефаном Хмелецьким військова операція Михайла Дорошенка проти татар під Білою Церквою восени 1626 р., коли було вщент розгромлено досить велику за розмірами кримську орду, переконливо продемонструвала переваги військової співпраці, а не ворогування Речі Посполитої з козацтвом.
Після цього, як підмітив Д.Дорошенко, поміркований гетьман реєстровців мало не щороку відправляє до Варшави послів, намагаючись розширити здобуті під Куруковим озером козацькі привілеї та скасувати деякі обмеження, накинуті Конєцпольським. І хоч бажаних результатів це не приносить, роки гетьманування Михайла Дорошенка загалом стають роками відносного спокою у стосунках козацтва з польською владою.
Тим часом навесні 1628 р. українське козацтво знову виявилося втягнутим у міжусобну боротьбу в Криму. У цей час Дорошенко відновлює попередню угоду з претендентом на кримський трон Шагін-Гіреєм і на його заклик веде козаків на Бахчисарай. Крім бажання мати прихильного до себе хана та поліпшити матеріальний стан козацтва, до виступу підштовхували також і дії султанської адміністрації, яка розпочала обсаджувати нижню течію Дніпра своїми фортецями.
Неподалік Бахчисарая гетьман Дорошенко гине і на його місце обирають також досить поміркованого і схильного до компромісів з польським керівництвом козацького старшину Григорія Савича-Чорного. Щоправда, у нього не було притаманного попереднику політичного хисту в стосунках зі своїми ж козаками. А крім того, невпинно загострювалася ситуація як у стосунках з офіційною Варшавою, так і всередині України, і навіть у середовищі самого козацтва.
Адже на кінець 1620-х рр. особливої гостроти набула проблема міжконфесійних взаємин, до вирішення якої було заангажовано й козацтво. Ще один клубок суперечностей зав'язувався в Україні у зв'язку з поверненням з польсько-шведської війни на Батьківщину козаків-ви пищиків, інтерес до долі котрих влада втратила відразу по завершенні бойових дій. Крім того, уряд уперше розквартирував на Київщині відділи коронного війська. Зважаючи на специфіку суспільних відносин близького до козацтва регіону та звичні для коронного жовнірства грабунки та насильства над місцевим населенням (варто сказати, що це було проблемою не лише коронного війська, а й переважної більшості тогочасних європейських армій), це відразу ж ще більше підігріло ситуацію в краї.
За таких умов козацьким гетьманом на Січі проголошують Тараса Федоровича, широко відомого серед козацтва під прізвиськом Трясило. У березні 1630 р. він у черговий раз виводить запорожців на волость. Уже наприкінці місяця повсталі швидким маршем наблизилися до Черкас і там зненацька захопили в полон гетьмана реєстровців. Після короткого козацького суду Григорія Савича-Чорного було визнано винним у зраді інтересів козацтва і засуджено до смерті.
Повстання 1630 р. мало ряд характерних особливостей, які вирізняють його з-поміж усіх попередніх козацьких виступів. Зокрема, дослідники звертають увагу на те, що саме Трясило першим з козацьких ватажків звернувся з універсалами-закликами, як відзначав один із захоплених у полон поляками козацький ватажок, до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб усі, хто є віри грецької, йшли до війська запорозького й боролися проти ляхів. Крім того, В.Щербак, В.Смолій, В.Степанков акцентують увагу на тому факті, що до виступу запорожців закликали митрополит та інші представники православного духовенства, які скаржилися на те, що ляхи утискають нашу віру або забирають церкви тощо. Ще однією, вельми промовистою, рисою виступу 1630 р. стало те, що в його ході вперше було сформовано програму дій, яка поєднувала вимоги соціально-економічного та національно-релігійного характеру. Зокрема, у гетьманських зверненнях лунали заклики, щоб і ті, хто був козаком, і ті, хто ним хоче бути, щоб усі прибували, вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських рятували.
Заклики гетьмана знаходять відгук мало не по всій Україні. Зрозуміло, найбільше охочих долучитися до козацької справи виявилося на Подніпров'ї, але були серед них і втікачі з Волині та, навіть, Галичини. Загалом же, вийшовши із Запорожжя на чолі 10 тисяч козаків, у таборі під Переяславом наприкінці травня 1630 р. Трясило міг розраховувати вже більш ніж на 30 тисяч.
Коронному гетьману на противагу цій силі вдалося мобілізувати також досить значний військовий контингент. У розпорядженні Конєцпольського були не лише відділи коронних військ, а й шляхта з українських воєводств, їхні військові слуги. Похід проти повстанців супроводжувався урочистими католицькими богослужіннями та жорстокими розправами над українськими селянами на землях Подніпров'я. Особливою заповзятістю та ненавистю відзначалися дії стражника коронного війська Самуїла Лаща, котрий учинив різанину мирного населення Лисянки, Димера, Івниці та інших містечок і сіл, на які натикався його передовий загін на шляху до Переяслава.
На Лівобережжя коронному гетьману вдалося переправити тисяч 16-20 військового люду. І хоч чисельно це військо було меншим за кількість повсталих, зрозуміло, що переважна його більшість мала значно ліпший вишкіл і досвід ведення війни. А крім того, коронна армія значно переважала своїх супротивників озброєнням, маючи у своєму розпорядженні як легку, так і навіть облогову артилерію.
Бої під Переяславом з перервами тривали три тижні. Вони принесли чисельні жертви з обох боків, але захопити табір повсталих Конєцпольському так і не поталанило. Зважаючи на наближення закінчення терміну дії Деулінського перемир'я між Річчю Посполитою та Російською державою й активну підготовку останньої до нової війни, коронний гетьман був змушений шукати шляхів замирення. До компромісів була схильною і частина козацької старшини, зокрема козаки-реєстровці, що приєдналися до Трясила в Корсуні та Черкасах. Будучи незгідним з тактикою компромісу, Тарас Федорович разом з частиною своїх прибічників залишив переяславський табір і попрямував на Січ. Після цього між Конєцпольським і поміркованими лідерами повстанців переговори розпочалися з новою силою, і 8 червня 1630 р. було укладено нову козацьку угоду з Річчю Посполитою.
У відповідності з переяславськими домовленостями залишалися в силі постанови круруківської комісії, щоправда, король своїм універсалом збільшував чисельність козацького реєстру з шести до восьми тисяч чоловік. Коронний гетьман гарантував амністію всім учасникам козацького виступу, натомість козацтво зобов'язувалося у черговий раз спалити чайки та утримуватися від морських військових виправ. Крім того, офіційно (хоч і заочно) гетьманську булаву було відібрано від Трясила і на його місце козаки обрали Тимоша Орсндарснка, за яким Конєцпольський відразу ж визнав права старшого над козаками.
Зрозуміло, що таке несуттєве збільшення кількості козацького реєстру не могло зняти напругу в стосунках козацтва та уряду Речі Посполитої. Так само, як і вимоги щодо утримання від морських походів запорожців, навряд чи це було реально виконати. Крім того, залишилися навіть не піднятими в угоді цілий ряд гострих проблем, зокрема й одна з найболючіших - щодо припинення переслідувань Православної Церкви, а тому й не могло бути ілюзій щодо довговічності досягнутого миру.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
