Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

Історія України

Довготривалі польсько-російсько-турецькі змагання за Правобережну Україну кінця XVII початку XVIII ст. були підсумовані Адріанопольським і Карловицьким трактатами 1713 та 1714 рр. У відповідності з ними до Росії разом з Києвом відійшла смуга землі між Трипіллям, Васильковим і Макаровим (всього близько 40 км) та землі, що належали Запорозькій Січі - від Дніпра до Південного Бугу; Туреччина була змушена задовольнятися своїми колишніми надбаннями в Північному Причорномор'ї та Придністров'ї, а до Речі Посполитої повернулися, крім Галичини, Західного Поділля і Волині, також Східне Поділля (Брацлавщина) та Київщина (без самого Києва і приміської смуги, що відійшли до Росії).

Однак взятий керівництвом Речі Посполитої в 1710-х рр. територіальний реванш аж ніяк не означав відродження колишнього впливу Польсько-Литовської держави в Європі. Навпаки, її участь у Північній війні на стороні російського царя спричинила значне військове послаблення та започаткувала тривалу політичну кризу.

Так званий Німий сейм 1717 р., що проходив в оточенні російських військ, без обговорення ухвалив продиктовані Петром І дискримінаційні постанови. Вони, зокрема, передбачали обмеження військової потуги Речі Посполитої всього-на-всього 18-20-тисячами вояків для Корони Польської та 6 тисячами - для Великого князівства Литовського, а також виведення з польських земель саксонських військ (виборний польський король одночасно був і дідичним правителем Саксонії). Зважаючи на той факт, що Росія мала 200-тисячну армію, а невелика за розмірами Пруссія - 100 тисячну, Річ Посполита практично була беззахисною перед загрозою з боку будь-якого сусіда.

Найбільш щільною опіка Польсько-Литовської держави була з боку російської монархії, а також прусського та австрійського дворів. Саме вони відігравали вирішальну роль як при зведенні претендентів на польську корону, так і у визначенні напрямів їхньої політики. За таких умов серед польської еліти рясно проростали корумпованість та безпринципність у лавіруванні між інтересами потужних сусідніх монархій. Непривабливу картину державного життя доповнював непідкріплений реальними можливостями великодержавний гонор щодо власних іноетнічних підданих, яких з метою гарантування лояльності намагались будь-що полонізувати та позбавити власної віри.

Поразка національно-визвольної боротьби на Правобережжі, засвідчена в другій половині 1670-х рр. зреченням гетьмана П. Дорошенка гетьманської булави, серйозним чином позначалася на становищі Православної Церкви в цьому регіоні України. І коли турецька влада, що в останній чверті XVII ст. теж претендувала на правобережні українські землі, загалом індиферентно ставилася до питань віри, то польська шляхта, взявши наприкінці століття врешті-решт політичний реванш, прагнула отримати сатисфакцію і в сфері міжконфесійних взаємин.

Додаткову напругу створювало й те, що центр Київської митрополії, до якої належало православне населення Правобережжя та Галичини, розмішувався на території, що була політично підпорядкована російському царю. З 1686 р., після пере підпорядкування Української Православної Церкви з константинопольського патріарха на московського, політична залежність доповнилася залежністю канонічною. Опіка російської монархії над православним населенням Речі Посполитої перетворювала останнє в очах своїх співгромадян на політично неблагонадійних, зорієнтованих на чужі державні інтереси суб'єктів.

У ситуації наростання релігійної нетерпимості католицького та уніатського кліру й поширення недовіри з боку властей Речі Посполитої до мирян Православної Церкви вже з кінця 1670-х рр. частина вищих православних ієрархів реанімують ідею церковної унії, але такої, яка б не повторила помилок кінця XVI ст. Унійні плани, зокрема, виношують львівський єпископ Йосип Шумлянський та перемишльський - Інокентій Винницький, архімандрити Унівського й Овруцького монастирів Варлаам Шептицький і Сильвестр Тваровський. Саме вони й розпочинають переговори з папським нунцієм щодо умов нового з'єднання християнських Церков. Особисто Шумлянський перейшов на унію 1677 р., а Винницький, Шептицький та Тваровський - 1681 р. Але зробили вони це таємно від своєї пастви, маючи намір оголосити про своє рішення тоді, коли існуватиме можливість переконання духовенства та мирян ввірених їм єпархій та обителів, а також членів церковних братств. Важливою передумовою впровадження нової унії також мало бути реальне, а не фіктивне, як це було в 1596 р., прирівнення в правах католиків і православних.

Масові ж процеси переведення православних єпархій на унію, але не через їх прирівнення в правах з католицькими, а під тиском польської влади розпочинається з 1692 р. Саме тоді унія була проголошена у Перемишльській єпархії. 6 червня 1700 р. було проголошено акт прилучення Львівської єпархії до греко-католицької Церкви. Ще через рік уніатською стала й Луцька єпархія. А в 1708 р. до їх числа приєдналося й одне з найбільш авторитетних православних братств України - Львівське.

Процеси поширення католицьких впливів на Правобережжі та Галичині супроводжуються і тенденціями посилення латинізації Греко-Католицької Церкви. Церква починає дедалі більше спольщуватися у мовному відношенні.

В економічному плані перша половина XVIII ст. в історії Польщі стала часом глибокої затяжної кризи. Занепад було спричинено як значними демографічними втратами від довготривалих війн, так і нестабільністю політичної ситуації в країні, де за першість боролись магнатські угруповання, очолювані родинами Потоцьких і Чарторийських. Вкрай негативно на економічному розвитку позначалася криза монетарної системи, що розпочалася ще з XVII ст. її спричинив випуск величезної кількості мідних шелягів і низької якості срібних монет. Наслідком цього стала небачена раніше девальвація. В економіці запанував хаос торгово-платіжних операцій. У містах в занепад приходило цехове ремесло. Шкоди цеховому виробництву завдавало й існування в містах так званих юри-дик - частин міста, які були приватною власністю магнатів, багатої шляхти чи Римо-Католицької Церкви і населення яких не підлягало міському праву.

Саме у перерахованих вище соціально-економічних і політичних процесах, а також слабкості державної влади Речі Посполитої потрібно шукати витоки гайдамацького та опришківського рухів, що у XVIII ст. стали доволі помітним явищем української історії. Крім того, появі гайдамацького руху сприяла специфіка регіону, що був дуже слабко заселений, мав аморфну королівську адміністрацію та натомість повною мірою відчував на собі свавілля магнатських адміністраторів, управителів маєтків, їх орендарів та суборендарів. Важливим моментом у розгортанні гайдамацького руху була близькість запорожців, адже саме вони привнесли в рух декласованих елементів ознаки певної військової та навіть соціально-політичної організації.

Зважаючи на посилення тиску з боку Римо-Католицької Церкви, що мала підтримку світської влади, гайдамацький рух користувався співчуттям і серед нижчого православного духовенства, православних ченців.

Західноукраїнським аналогом гайдамаки-придніпровця був опришок. Опришківські гурти громадилися в гірському між кордонні Польщі, Волощини та Угорщини, на розташованому між Дністром і Черемошем Покутті. Переховуючись у малодоступних лісових масивах Карпат, опришки здійснювали блискавичні напади на маєтності заможних шляхтичів чи орендарів. Невловимість опришкам забезпечувало як добре знання ними місцевої топографії, так і можливість в разі потреби відійти за кордон, де на суміжних територіях було немало їхніх побратимів.

Як соціальне явище опришківство існувало на західноукраїнських землях впродовж кількох віків, але найширшого розмаху набуло саме в першій половині XVIII ст., на яку випала діяльність найвідомішого опришка за весь час існування руху - уродженця с. Печеніжин Олекси Довбуша.

Посилення соціальної та національно-визвольної боротьби народних мас Правобережної України провокували політична дезінтеграція та громадянське протистояння, що раз по раздавали про себе знати вжитті Речі Посполитої. її послаблення дозволяло сусіднім державам - Росії, Австрії, Пруссії та навіть Франції - активно втручатися у польські внутрішні справи, впливати на їх розвиток як дипломатичними методами, так і військовими акціями. Особливо сприятливими умовами для такого втручання стали часи польського безкоролів'я, що настали після смерті Августа II Сильного на початку 1733 р. На землях Речі Посполитої розгорнулася гостра політична боротьба різних магнатсько-шляхетських угруповань. У цю ворожнечу були втягнуті міщанство та селянство Правобережжя, а також сформовані з них підрозділи надвірного козацтва.

У розпал цієї боротьби командування російських військ, не бажаючи бачити на польському престолі Станіслава Лєщинського, звернулося до надвірного козацтва із закликом виступити проти кандидатури останнього. На Правобережжі ж цей заклик було сприйнято як сигнал готовності російського уряду звільнити регіон від польського панування та приєднати до лівобережного Гетьманату. Ще до цього на правобережних землях почали стихійно гуртуватися загони невдоволених польським режимом українських селян і міщан. Залучення ж до антипольських виступів надвірного козацтва внесло в дії повсталих струмінь організованості та бойового вишколу.

Найбільш енергійно роботу з формування загонів повсталих повів сотник шаргородської надвірної міліції Іван Верлан. Його загін було укомплектовано згідно з козацькими традиціями, він відзначався достатнім ступенем організованості та дисципліни. У полку існувала сувора ієрархічна система, поділ на сотні та десятки, козаки записувалися в спеціальні реєстри, що їх вела сотен на старшина.

За короткий час на початку літа 1734 р. верланівцям вдалося розгромити шляхетські загони на Брацлавшині, захопити місто Умань. 9 червня Верлан проводить переформування свого полку та оголошує похіл на Західну Україну. Прагнучи розширити соціальну базу повстання, повстанський полковник проголошує скасування переважної більшості податків і поборів, залишаючи в силі лише деякі з них, за рахунок яких мала утримуватися повстанська армія. Окремі історичні джерела вказують на те, що на звільнених землях Верлан намагався впровадити систему самоуправління, перебравши на себе широке коло владних повноважень - віл господарських до військово-організаційних. Він намагається залучити до повстання подільську так звану чиншову шляхту, запроваджує практику пожалування окремим шляхтичам, що перейшли на його бік, чинів ротмістрів і поручників. Ватажки повстанців проголошують, що вони діють за наказом російської імператриці Лини Іоаннівни.

Все це сприяло масовому поповненню повстанських загонів за рахунок місцевого селянства та міщанства. Швидко просуваючись на захід, повстанці планували визволити від іноземного поневолення українські землі по Збруч і Случ. їм вдалося оволодіти містом Броди у Руському воєводстві. Повстання охопило ціле Подністров'я, продовжувало поширюватися на Київщині та Волині. Провідники повстанських загонів запорожці Матвій Грива і Медвідь, колишній сотник надвірної міліції князів Четвергинських Сава Чалий, а також Моторний, Скорич та інші взяли під свій контроль Паволоч, Погребище, Тарашу та цілий ряд містечок і сіл. На Правобережжі активно розгортається процес творення органів повстанського самоврядування.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні
  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики