Стан розвитку освіти і культури

Історія України

У середині 50-х рр. держава, щоб подолати відставання від країн Заходу в розгортанні науково-технічної революції, різко збільшила асигнування у розвиток освіти. Попри формалізм, приписки і зайву стандартизацію навчання рівень знань, які надавала радянська школа, перевищував показники розвинутих країн Заходу. Проте навчально-виховний процес знецінювався заідеологізованістю дисциплін гуманітарного профілю.

Із 1966 р. відповідно до рішень XXIII з'їзду КПРС почалося впровадження загальнообов'язкової освіти в обсязі 10 класів. Цей процес розтягнувся більше, ніж на десятиріччя. Положення про обов'язкову середню освіту було внесене до Конституції СРСР 1977 р. і Конституції У PCP 1978 p. У 1984 p. Верховна Рада СРСР схвалила "Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи". Цим законом затверджувався єдиний тип середньої школи. Були уніфіковані професійно-технічні училища (ПТУ) різних типів. Тепер всі вони давали поряд з професією загальну середню освіту. Запроваджувалося за бажанням батьків навчання шестиліток.

За 20 років від початку хрущовських реформ кількість україномовних шкіл зменшилася на 8,7 тис. Частка їх скоротилася до 28 %. У Кримській області і в Донецьку не лишилося жодної української школи. Постанова ЦК КПРС "Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках", що була прийнята у червні 1978 p., започаткувала новий етап в русифікації національної школи. Перехід на російську мову викладання у школах і ПТУ стимулювався шляхом підвищення заробітної плати вчителям. Велика увага була приділена випуску якісної літератури для учнів і вчителів російською мовою. Була організована перепідготовка викладачів усіх форм і типів навчальних закладів, які провадили заняття російською мовою.

Мережа установ вищої освіти між 1965 і 1983 pp. збільшилася на 14 одиниць (з і 32 до 146). З'явилося два нових університети - в Сімферополі (1972) і Запоріжжі (1985). Утім, мережа вищих навчальних закладів була розвинутою лише в кількох областях: Харківській (21), Київській (19), Одеській (15), Дніпропетровській і Львівській (по 12), Донецькій (10). В інших областях кількість вузів не перевищувала 3-4, а у Волинській, Закарпатській і Київській (без обласного центру) налічувалося лише по одному вузу. Кількість студентів у вузах зросла з 690 до 853 тис. осіб. Досить вагому частку серед них складали студенти з країн "соціалістичної співдружності" і афро-азіатських країн. Починаючи з 70-х pp., кількість студентів вечірньої і заочної форм навчання не зростала, але залишалася високою. Зокрема, у 1985/86 р. на вечірніх відділеннях вузів навчалося 97 тис, а на заочних - 299 тис. студентів. Підготовка спеціалістів на денних відділеннях вузів краще забезпечувалася фінансовими і технічними ресурсами, але була незадовільною у порівнянні з високо розвинутими країнами Заходу.

За два десятиліття АН УРСР поповнилася 20-ма новими науково-дослідними закладами. У 1971 р. було створено п'ять наукових центрів, які об'єднали академічну і вузівську науку - Дніпропетровський (з 1981 р. - Придніпровський), Донецький, Західний (Львів), Харківський (з 1981 р. - Північно-Східний) і Південний (Одеса). Наукові дослідження здійснювали в рамках цих центрів півтори сотні вищих навчальних закладів. Щоб наблизити наукові дослідження до виробництва, АН У PCP почала створювати науково-технічні комплекси (НТК), які складалися з інститутів, конструкторських бюро, дослідних виробництв і дослідних заводів. На базі Інституту електрозварювання ім. Є.Патона, Інституту кібернетики та Інституту надтвердих матеріалів з'явилися інженерні центри. Найбільш стрімко розвивався Інститут кібернетики, очолюваний академіком В.Глушковим. Своєю головною метою Глушков поставив створення автоматизованих систем управління підприємствами, а також галузевих автоматизованих систем управління (АСУ). На деякий час Інституту вдалося подолати відставання в галузі обчислювальної техніки від країн Заходу. Поступово, однак, у сфері виробництва та програмування електронно-обчислювальної техніки почало нагромаджуватися нове відставання, викликане відірваністю радянської науки від останніх (як правило - засекречуваних) здобутків світової науки і обмеженістю фінансування. Обмеженість фінансування пояснювалася неможливістю для будь-якої країни, не виключаючи США, задовольняти потреби всіх напрямків наукового пошуку одночасно. Проте США мали можливість запозичення наукової інформації з інших країн в точках прориву. Радянський Союз такої можливості не мав.

В систему Всесоюзної академії сільськогосподарських наук входило 25 інститутів аграрного профілю, які розмішувалися в Україні. Особливо великих практичних результатів досяг Миронівський інститут селекції і насінництва пшениці під керівництвом В.Ремесла. Виведеними в Mиронівці сортами пшениці засівалося до 8 млн га.

Спільними зусиллями науковців АН У PCP, вищих навчальних закладів, музеїв, архівів і наукових бібліотек були створені фундаментальні дослідження в галузі соціогуманітарних наук. Серед них варто відзначити "Історію української літератури", "Історію української мови", "Археологію Української PCP", "Радянську енциклопедію історії України", "Історію українського мистецтва". Ідеологічні штампи і неможливість згадувати прізвища репресованих науковців істотно знецінювали ці праці. Проте за своєю фактичною основою вони часто перебувають поза конкуренцією і в наші дні. Особливо великий вплив на історичне краєзнавство здійснила 26-томна "Історія міст і сіл Української PCP". Цю працю створювали тисячі авторів, а десятки тисяч краєзнавців допомагали їм.

Тоталітарна держава приділяла особливо велику увагу розвитку художньої літератури і кіномистецтва, адже тут проходила головна лінія фронту між владою і опозицією.

Різкий поворот у суспільно-політичному житті СРСР пов'язувався з чехословацькими подіями і 968 р. В літературному житті України ці події співпали з цькуванням новаторського за формою і гострого за змістом твору визнаного метра національної літератури О.Гончара "Собор". На березневому (1968 р.) пленумі ЦК Компартії України перший секретар Дніпропетровського обкому партії О.Ватченко заявив, що О.Гончар показав радянське суспільство "в найчорніших фарбах". З Ватченком солідаризувався голова КДБ Ю.Андропов, котрий стверджував, що "за своїм змістом "Собор" є політично шкідливим твором, що пропагує елементи націоналізму, у спотвореному світлі зображує радянську дійсність".

У листопаді 1970 р. на підготовленому ЦК Компартії України розширеному пленумі Спілки письменників України розгромній критиці були піддані роман Р.Андріяшка "Полтава" як "твір сумнівної історичної вартості", збірку повістей та оповідань І.Чендея "Березневий сніг" - за "однобоке змальовування тіньових моментів життя", роман В .Дрозда " Катастрофа" - за те, що його атмосфера "занадто похмура, сповнена безвиході, безнадії", повість В.Маняка "Еврика" - за "твердження про нівельова-ність особи в нашому суспільстві". Після того, яку березні 1973 р. письменницьку організацію очолив В.Козаченко, зі Спілки було виключено О.Бердника, І.Дзюбу, МЛукаша, Б.Чичибабіна та ін. Видатного російського письменника В.Некрасова, який постійно жив у Києві, вислали за кордон. Постійних "пророблянь" за ідеалізацію козацького минулого і навіть за художню неповноцінність творів зазнавала видатна українська поетеса Ліна Костенко. У 1972 р. було розсипано набір її книги "Княжа гора". Шість років не міг знайти дорогу до читача геніальний роман у віршах "Маруся Чурай". Тільки у 1979 р., коли завершилася політична кар'єра Маланчука, а Спілку письменників України очолив П.Загребельний, цей роман був надрукований. Ще через рік поетеса видала нову поетичну збірку - "Неповторність". У 1981 р. побачила світ з передмовою О.Гончара й книга віршів В.Симоненка "Лебеді материнства". Вона йшла до читача десять років.

Зважаючи на велике значення кіномистецтва і хронікальної кінематографії у повсякденному житті, ідеологічні відділи компартійних комітетів приділяли їм гідну увагу. Уряд, зі свого боку, турбувався про те, щоб розвивалася матеріальна база - студійна і прокатна. В Україні, як і раніше, працювали три кіностудії, де створювалися художні фільми, - Київська ім. О.Довженка, Одеська і Ялтинська.

Технологія виготовлення і допуску в прокат фільмів була зорієнтована на те, щоб в кінотеатрах панувала російська мова. Фільм не вважався виготовленим, поки його не приймала московська комісія. Отже, фільми, які були створені українською мовою, для комісії доводилося дублювати російською мовою. Режисери, які поспішали вийти в прокат, вважали за краще виготовляти фільм одразу російською мовою. Внаслідок цього з двох десятків фільмів, які щорічно ставилися на студії ім. О.Довженка, тільки два-три виготовлялися українською мовою. Інші дублювалися українською мовою тільки тоді, якщо їхня прокатна доля була успішною. Дублювати українською мовою імпортні фільми було неможливо, оскільки їх закуповували і одразу перекладали на російську мову загальносоюзні організації. Для перекладу фільмів радянського виробництва, виготовлених в інших республіках, не існувало відповідних структур.

Всі ці причини - економічні, технологічні і організаційні - призводили до того, що в міських і сільських кінотеатрах України панувала російська мова. У 1980 р. діючий фільмофонд налічував 2967 фільмів, з них лише 235 - україномовних. Кіно стало чи не найбільшим поширювачем вірусу національного нігілізму.

Основну частину фільмів українського виробництва давала кіностудія ім. О.Довженка, яка у 1978 р. відсвяткувала своє 50-річчя. Тут працювала плеяда талановитих режисерів, фільми яких увійшли в історію світового кіномистецтва - Л.Биков, А.Буковський, В.Івченко, Ю.Іллєнко, Т.Левчук, М.Мащенко, О.Муратов, К.Муратова, Л.Осика та ін. Прем'єрний показ надзвичайно талановитого фільму С.Параджанова "Тіні забутих предків" (за повістю М.Коцюбинського) у Київському кінотеатрі "Україна" у вересні 1965 р. став фактом дисидентського руху загальносоюзного значення. С.Параджанов встиг розпочати роботу ще над однією кінострічкою - "Київськими фресками". Незабаром його за дисидентську діяльність на півтора десятиліття позбавили можливості займатися кіномистецтвом.

В Україні склався жанр "поетичного кіно", що викликав найбільші підозри у чиновників, які слідкували за "ідеологічною чистотою" кіномистецтва. У цьому жанрі був виконаний, зокрема, й фільм С.Параджанова "Тіні забутих предків". Помітним у кіномистецтві явищем став фільм режисера В.Денисенка "Сон" за сценарієм Д.Павличка (за участю В.Денисенка). Роль молодого Тараса Шевченка зіграв у ньому найяскравіший кіноактор цієї доби - Іван Миколайчук. Після своїх перших акторських ролей (зокрема, і у фільмі С.Параджанова "Тіні забутих предків") І. Миколайчук як режисер поставив два яскравих фільми - "Білий птах з чорною ознакою" і "Вавилон-ХХ".

За дорученням Шелеста Київський міськком партії взимку 1965- 1966 рр. здійснив глибоку перевірку "окремих питань творчої роботи та фінансово-господарчої діяльності" кіностудії ім. О.Довженка. Комісія зупинилася передусім на видатних зразках студійної кінопродукції - фільмах "Криниця для спраглих" (автор сценарію - І.Драч, режисер - Ю.Іллєнко), "Звірте свої годинники" (сценарій Ліни Костенко, режисер - В.Іляшенко) і "Київські фрески" (автор сценарію і режисер - С.Параджанов). Результатом перевірки стала закрита постанова політбюро ЦК Компартії України "Про окремі серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії імені О.Довженка" від 30 червня 1966 р. "Окремі серйозні недоліки" члени політбюро ЦК побачили у витворах поетичного кіно. У фільмі "Криниця для спраглих" знайшли "серйозні ідейні помилки", "заперечення ідеалів, якими живе народ Радянської України". У сценарії фільму "Звірте свої годинники" члени політбюро ЦК помітили "антирадянський присмак". Критикуючи сценарій та відзняті сюжети незавершеного параджанівського фільму, автори постанови були ще категоричніші: фільм страждав "викривленням, подекуди патологічним сприйманням дійсності, прагненням ствердити людську самотність, показати маячіння, душевну безвихідь".

Переслідувань зазнавали й намагання української інтелігенції донести до свого народу багатство історичного минулого. Зібрана талановитим скульптором Іваном Гончаром колекція унікальних етнографічних експонатів не поступалася збіркам багатьох провідних державних музеїв. Але чекістів турбувало те, що в будинку скульптора почали збиратися люди, які захоплювалися старовиною. Цього було досить, щоб І.Гончар став політично небезпечною фігурою і зазнав переслідувань. Священик з села Космач Косівського району Івано-Франківської області Василь Ромашок (пізніше - патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир) створив у своїй хаті музей з писанками, вишиванками та різьбленням. У нього в музеї побували художники Г.Севрук і П.Заливаха, історик В.Мороз, журналіст В.Чорновіл, письменники Б.Антоненко-Давидович і М.Осадчий.

У грудні 1966 р. в Києві виникла нова добровільна громадська організація - Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Завданням товариства було залучення населення до участі в охороні пам'яток історії, археології, архітектури, мистецтва, літератури й писемності, етнографії, народної творчості. Завдяки тому, що товариство очолив заступник голови Ради міністрів У PCP П.Тронько, воно незабаром перетворилося на доволі розгалужену структуру, що включала в себе понад 70 тис. первинних організацій, із сотнями народних університетів і тисячами лекторіїв і кінолекторіїв. Навколо товариства об'єдналося багато авторитетних діячів науки, культури і освіти, ентузіастів краєзнавчого руху, мистецьких колективів (на правах колективного членства). Серед активних працівників товариства були письменник Олесь Гончар, скульптор Іван Гончар, історики Федір Шевченко, Михайло Брайчевський і Олена Апанович, архітектор Григорій Логвин та ін. Товариство домагалося музеєфікації пам'яток Чигирина, Суботова та Холодного Яру, будівництва етнографічного музею під відкритим небом в околицях Києва, створення меморіального комплексу на острові Хортиця.

Самим напрямом своєї діяльності Товариство охорони пам'яток історії і культури було покликане піклуватися про старовину. Тим не менш, заслухавши у жовтні 1972 р. питання про його діяльність, політбюро ЦК Компартії України визнало, що в роботі цієї громадської організації "мають місце факти захоплення старовиною, її ідеалізації, некритичного ставлення до архаїчних форм у побуті і звичаях". У цій же постанові відзначалося, що до Товариства потрапляють люди "сумнівної громадської репутації, іноді з ідейно нечіткими поглядами". За результатами вивчення питання про діяльність Товариства політбюро ЦК КПУ відшукало серйозні "ідейно-організаційні та ідейно-політичні прорахунки" в роботі Музею народної архітектури та побуту у Пирогово (під Києвом). Працівників музею звинуватили у "замилуванні патріархальною старовиною".

Наступний розділ:

Дисидентський рух


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Стан розвитку освіти і культури“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури
  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики