Українська інтелігенція формувалася в умовах, споріднених з загальної м перськими, але мала свої специфічні риси. По-перше, процес формування освічених людей на периферії імперії відбувався дещо сповільнено. По-друге, на перешкоді нарощуванню вітчизняного інтелектуального потенціалу стояв іноземний бізнес. Французькі, німецькі, бельгійські та англійські підприємці, які зосередили в своїх руках левову частку гірничозаводської, металургійної, машинобудівної промисловості в індустріальному серці України - Донецько-Криворізькому басейні, віддавали перевагу вивезеному зі своїх країн устаткуванню та технічним кадрам. Конкуренція з іноземними спеціалістами була гальмом у розвитку вітчизняної технічної інтелігенції. По-третє, імперська політика русифікації також не сприяла формуванню і самоствердженню української інтелігенції. Сила імперської державної машини була спрямована проти української мови, яка виступала основним засобом імперського самовиявлення української інтелігенції. Приниження статусу української мови як зіпсованого діалекту російської, реакційна політика міністра народної освіти графа Д.А.Толстого, Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р. - усі ці заходи переслідували одну мету - придушити формування національної самосвідомості, носієм якої виступала українська інтелігенція. Частина української інтелігенції переймалася революційними ідеями й поповнювала лави загальноросійського визвольного руху, навіть в його крайніх формах - політичного терору (А.Желябов, М.Кибальчич та ін.). По-четверте, діяльність та свідомість нової української інтелігенції мала національно орієнтований характер. Вона виступала рушієм та ідеологом культурно-національного відродження в Україні. Щоправда, програма української інтелігенції в умовах імперського режиму обмежувалася вимогами щодо надання права писати книги українською мовою та викладати рідною мовою у школах.
Характерною рисою свідомості української інтелігенції було народництво. Свою мету український інтелігент вбачав у служінні народові, під яким він розумів не все класове суспільство, а лише селянські маси. Народництво було непохитною програмою життя інтелігента, яку він усіляко зберігав від усяких спокус та порушень, у здійсненні якої він вбачав сенс свого життя. Ідеологія та практика народництва сприяли поширенню серед української інтелігенції соціалістичних ідей, які набули специфічної форми аграрного соціалізму.
Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модернізаційні процеси в соціальній сфері“ на сторінці 3. Приємного читання.
