У 1996 р. було створено Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам'яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара. Він збирає і спрямовує на відродження пам'яток доброчинні кошти та пожертви від юридичних і фізичних осіб.
Значення публічних бібліотек у житті освіченої людини істотно змінилося у зв'язку з кількома хвилями інформаційної революції. Втім бібліотека, як і театр залишається одним з фундаментальних складових елементів культурного середовища. В Україні кількість бібліотек зменшилася від 25,6 тис. в 1990 р. до 20,4 тис. в 2002 р., а їх книжково-журнальний фонд скоротився відповідно з 419 до 339 млн примірників.
ВРУ прийняла в 1998 р. Закон України "Про Національну програму інформатизації". Він визначає загальні принципи державної політики у сфері інформатизації. Однією зі складових частин програми інформатизації була визначена підпрограма "Електронна бібліотека". Провідною установою з розроблення Національної електронної бібліотеки визнана Національна бібліотека "Бібліотека XXI". Вона створюватиметься протягом 2011-2015 рр. об'єднаними зусиллями бібліотек, архівів і центрів науково-технічної інформації, які володіють унікальними фондами.
Зараз на розгляді в уряді перебуває внесений Міністерством культури та мистецтв проект державної Програми збереження бібліотечних і архівних фондів. Основним завданням цієї програми є координація дій установ і організацій з обліку, реставрації, консервації та репрографії бібліотечних та архівних фондів.
Не покладаючись на державу, громадськість активно діє в культурному просторі. Сформувалося багато самодіяльних асоціацій, товариств, об'єднань, фондів, які ставлять за мету відродження національних культурних традицій. Фонд культури, багато років очолюваний Б. Олійником, розгорнув свою діяльність на багатьох напрямах культурного життя. Створена на Заході мережа українських культурних закладів поступово переноситься на Батьківщину. Широко відома діяльність таких меценатів, як Ю. Ємець і П. Яцик із Канади, О. Воскобійник і А. Лисий зі США, М. Го-ян з Австралії.
У 1997 р. було ухвалено закони "Про благодійництво та благодійні організації", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", якими разом зі ст. 7.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" уперше було передбачено реальні податкові пільги для неприбуткових організацій.
У жовтні 1994 р. з'явився президентський указ щодо визначення статусу "національний" для найвагоміших осередків культурного життя - художніх колективів, навчальних закладів, бібліотек, музеїв, заповідників. Цей указ захистив на державному рівні та зберіг найцінніші осередки культури від морального й фізичного руйнування. Указами Президента України були встановлені галузеві професійні свята - дні музеїв, бібліотек, українського кіно. Укази "Про Всеукраїнський фонд відтворення визначних пам'яток історико-архітектурної спадщини", "Про збереження історичної забудови у центральній частині міста Львів", "Про забезпечення збереження будівлі Одеського державного академічного театру опери та балету", "Про реконструкцію Національного художнього музею" сприяли збереженню та відтворенню архітектурної спадщини, розвитку національного мистецтва.
Нині в Україні відбувається легалізація української культури, її соціальна реабілітація, демократизація й утвердження плюралізму в творчому процесі. Ця сфера поступово стає повноструктурною та конкурентоспроможною, здатною задавати тон інтелектуальному й культурному життю нашої країни. Серед багатьох передумов досягнення вітчизняною цариною культури та мистецтв провідних позицій у суспільному житті на особливу увагу заслуговує освоєння суспільством історико-культурної спадщини, подолання культурних стереотипів, активізація державної культурної політики, розвиток інфраструктури їх складових цієї сфери, що сприятиме адаптації до ринкових умов, виходу у світовий культурний простір.
Динаміка розвитку сфери фізичної культури і динаміка розвитку спорту не збігаються. Якщо масова фізкультура занепадає, майже позбавлена державної підтримки, то професійні види спорту продовжують тримати досить високу планку. Відповідальним іспитом для українського спорту стали Олімпійські ігри 2008 р. Україна посіла 11-те місце в командному заліку. В її активі 27 медалей - 7 золотих, 5 срібних і 15 бронзових. На трьох попередніх олімпіадах українські команди завойовували по 23 медалі.
Перехід до ринкових умов, відмова від ідеологічного диктату тоталітарної держави вимагають істотної реорганізації галузей загальної та професійної освіти. Із цією метою у 1991 р. ВРУ прийняла Закон "Про освіту", в якому, зокрема, було визначено статус школи як основи духовного і соціально-економічного розвитку держави. Відповідно до цього Закону та згідно з внесеними до нього у 1996 р. змінами та доповненнями, освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між народами і національностями. Закон встановив наступні освітні рівні: початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта. Затверджені освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.
Заклади освіти, незалежно від форм власності, відокремлені від церков та інших релігійних організацій і мають світський характер. Це не заважає викладати факультативні теологічні курси у світських навчальних закладах і не заперечує існування спеціальних освітніх установ, що належать релігійним організаціям.
Відповідно до закону "Про освіту" було запроваджено поняття державного стандарту освіти в рамках кожної навчальної дисципліни. Державний стандарт містить у собі вимоги щодо змісту, обсягу і рівня загальноосвітньої та фахової підготовки. Він є основою для оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти. Відповідність освітніх послуг державним стандартам і вимогам визначається за допомогою встановлених законом засобів ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти.
Одразу після здобуття незалежності працівники освіти почали працювати над документом, який визначав основні напрями реформи. Державна національна програма "Освіта (Україна XXI століття)" була схвалена урядом і затверджена з'їздом педагогічних працівників країни наприкінці 1992 р. Концептуальні засади цієї програми передбачали системну реконструкцію всієї освітньої галузі, починаючи від дошкільного виховання і закінчуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів.
Конституція України 1996 р. закріпила перші здобутки демократизації освіти в нових суспільно-економічних умовах. Повна загальна середня освіта визначалася в ній не тільки гарантованою, але й обов'язковою. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантовано право на навчання рідною мовою або на вивчення рідної мови в державних і комерційних навчальних закладах, національно-культурних товариствах.
Важливою віхою на шляху реформування освітньої галузі став Закон України "Про загальну середню освіту", прийнятий парламентом у травні 1999 р., яким було визначено правові, організаційні та фінансові засади функціонування й розвитку системи загальної середньої освіти. Він встановлював такі типи загальноосвітніх навчальних закладів: середня загальноосвітня школа, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми; загальноосвітня школа-інтернат; спеціальна загальноосвітня школа; загальноосвітня санаторна школа; школа соціальної реабілітації; вечірня (змінна) школа.
У зв'язку з урбанізацією і погіршенням демографічної ситуації багато сільських шкіл перетворилися на малокомплектні. Склалася ситуація, яка вимагала скорочення шкільної мережі в сільській місцевості. Це означає, що далеко не в кожному селі тепер можна організувати шкільне навчання за програмою. Учні вимушені вчитися в сусідніх селах, долаючи кожного дня великі відстані. Щоб розв'язати проблему, використовуються два шляхи: організація інтернатів при школах або налагодження регулярних перевезень школярів автобусами. Як правило, учні та батьки бажають скористатися другим шляхом. У 2002 р. Міністерство освіти затвердило програму "Шкільний автобус". Вона передбачала закупівлю впродовж 2003- 2010 рр. 3650 автобусів для обслуговування дітей шкільного віку в сільській місцевості. Програма була виконана. Щоправда, життя вимагає тепер збільшення автобусної мережі.
Відповідно до викликів часу Міністерство освіти і науки України розробило й активно впроваджує в життя Комплексну програму комп'ютеризації шкіл. Комп'ютер стає невід'ємною складовою навчального процесу, а комп'ютерна грамотність - нормою. Через Інтернет дитина підключається до всесвітньої мережі знань, долаючи обмежені можливості культурної інфраструктури місця проживання (особливо в сільській місцевості).
Раніше джерелом фінансування вищої освіти був лише державний бюджет. Тепер формується механізм змішаного фінансування. Три чверті студентів, зарахованих на перший курс державних навчальних закладів І і II рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища), навчаються за рахунок бюджету, а чверть - за рахунок галузевих міністерств, місцевих бюджетів, коштів фізичних та юридичних осіб. У державних вузах III і IV рівнів акредитації кількість студентів, навчання яких оплачує держава, досягає 80 %.
На початку 1990-х рр. в Україні виникло близько півтисячі недержавних навчальних закладів. Не всі з них змогли вижити в конкурентному середовищі. В 2003/04 навчальному році функціонувало лише 84 заклади І і II рівнів акредитації та 104 заклади III і IV рівнів. Державних закладів освіти значно більше: нижчих рівнів акредитації - 586, вищих рівнів - 235.
Особлива роль у соціальному і культурному процесах належить університетам. Однак університетську систему останнім часом вразила ерозія - з одного боку, намітилась глибока утилітаризація класичних університетів, а з другого, під назвою "університет" виникло багато приватних навчальних закладів, що фактично не мали такого статусу. Саме тому Міністерство освіти і науки України останнім часом припинило діяльність частини вищих навчальних закладів та їх філій. Свідченням пильної уваги суспільства до вищої освіти є широка дискусія в Україні навколо проекту Закону "Про вищу освіту".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культурне життя. Розвиток освіти та науки“ на сторінці 2. Приємного читання.
