Економічний розвиток поглиблював соціальну нерівність. Остання значною мірою закладалася вже від початку, оскільки побутувала практика наділення першопереселенців кращою землею та більшими наділами, аніж тих еллінів, які переселилися згодом (їх називали етиками).
Вищим органом влади полісів були народні збори, до участі в роботі яких допускалося все доросле чоловіче населення, яке мало статус громадян. Як правило, грецькі поліси за своїм політичним ладом були рабовласницькими республіками. Залежно від домінуючої політичної сили республіки були або демократичними, як Херсонес (до І ст. до н. е.), або аристократичними, як Ольвія.
Як і в материковій Греції, релігія колоністів у своїй основі була політеїстичною - елліни поклонялися багатьом божествам і навіть легендарним героям. На першому етапі, що умовно тривав до І ст. до н. е., в еллінських містах Північного Причорномор'я поширення мав переважно грецький пантеон божеств, із включенням лише певних місцевих культів.
З релігійними віруваннями тісно перепліталися й культурно-творчі процеси в полісах - спорудження храмів і вівтарів, встановлення монументальних статуй, налагодження місцевого виробництва різноманітних зображень божеств і культових речей тощо.
Класичний та елліністичний етап еллінської історії охоплював період від початку V до середини І ст. до н. е. й відзначався піднесенням економіки, бурхливим розвитком сільського господарства, ремесла, внутрішньої та зовнішньої торгівлі, досконалістю політико-адміністративної структури. Причому, на елліністичному етапі - останній третині IV - початку І ст. до н. е. - грецькі міста-держави Північного Причорномор'я переживали часи найбільшого економічного піднесення, розвитку торгівлі й культури.
Найтиповішим грецьким містом-полісом на Понті Евксинському була Ольвія. Саме тут полісна модель демократичного типу досягла найвищого рівня, проіснувавши до кінця доби античності. В Ольвії тривалий час зберігалися найтиповіші для полісної демократії форми правління й морально-етичні принципи співіснування громадянської общини.
До складу держави-поліса Ольвія, крім власне самого міста Ольвія, входило також місто Борисфен на о. Березань та численні сільські поселення. На ранньому етапі свого розвитку Ольвійська держава мала олігархічний характер, який на початку V ст. до н. е. замінив авторитарний режим типу тиранії. На зламі V-IV ст. до н. е. на зміну тиранії прийшов демократичний лад, чому неабияк сприяв приклад Афін та експедиція у Понт відомого грецького політика і державного діяча Перікла. З утвердженням демократії в Ольвії склалася державна система, близька до афінської, яка, щоправда, повною мірою утвердилася вже за елліністичного етапу.
Характерними її ознаками був поділ органів управління на законодавчі та виконавчі. Вищу законодавчу владу мали Народні збори, "Народ"та Рада. Саме від їхнього імені видавалися державні постанови. Народні збори складалися з повноправних громадян поліса. До їх числа не входили жінки, неповнолітні, іноземці та раби. Персональний склад Ради формувався з числа найбільш поважних громадян поліса.
Виконавча влада зосереджувалась у руках магістратів - колегіях чи окремих посадовцях, яких обирали відкритим голосуванням терміном на один рік Народні збори. Військовими справами відала колегія стратегів з шести чоловік. Певні поліцейські функції, дотримання порядку на ринках і агорі, точність міри та ваги, якість товарів, водопостачання, каналізація, стан доріг, вулиць і будівель тощо перебували у віданні колегій агораномів та астиномів.
Окремішнє положення займали судові органи. Вони містилися у спеціальному будинку - дикастерії і володіли широкими повноваженнями щодо накладення штрафів, конфіскації майна та вигнання за межі поліса.
Провідну роль в економічному житті поліса відігравало багатогалузеве сільськогосподарське виробництво, яке було основою всього його господарства. Основними виробничими галузями було вирощування пшениці, ячменю, проса, віки. Певне значення мали садівництво та городництво.
Значне місце у виробничому комплексі посідали й ремесла. Особливо великого значення набуло лиття та обробляння чорних і кольорових металів, а також виробництво керамічної продукції. Вироби ремісників становили важливу галузь товарообміну із сусідніми, варварськими племенами.
Торгівля розвивалася як у межах поліса (внутрішня), так і була спрямована за його межі (зовнішня). Залежно від цього істотним чином різнився й асортимент товарів, а також форми їх реалізації - у вигляді грошового чи натурального обміну.
Внутрішня торгівля, тобто та, що провадилася всередині поліса, у межах Ольвії та її сільської округи, провадилася як у формі натурального обміну, так і грошових розрахунків. Зовнішня ж торговельна активність Ольвії була спрямована як на ринки інших понтійських колоній, так і місцевих племен степової та лісостепової смуги, а також - грецькі міста Середземномор'я. Надзвичайно тісними були економічні зв'язки Ольвії з Афінами.
Суспільно-станова структура населення міста-держави включала в себе громаду повноправних громадян, головним чином земельних власників. Очевидно, до цієї категорії населення належали й багаті сім'ї жерців. Особливе становище серед громадян посідала соціальна група аристократів.
У зв'язку з невпинним розширенням торговельно-обмінних відносин дедалі більшу вагу у соціальній стратифікації здобували багаті купці та ремісники, власники майстерень, які отримували нові привілеї, в тому числі статус повноправних громадян. Цю соціальну верству називали ксенами. В Ольвії існував також значний прошарок торговців-іноземців проксенів, які за постановою Ради та Народних зборів ставали повноправними громадянами поліса й обстоювали в ньому інтереси своїх співвітчизників.
Переважна ж більшість дрібних ремісників, торговців, вільних сільських жителів, що не мали власної землі (орендарю), перебували поза межами общини вільних громадян.
Значну частину населення Ольвії складали напіввільні люди. Відсоток рабів був невисоким. Це були головним чином домашні раби або ті, що працювали на сільськогосподарських ділянках чи каменоломнях.
Принципово іншим політичним шляхом розвитку пішли міста на берегах Боспору Кіммерійського (сучасна Керченська протока) та об'єднані навколо еллінського поліса Пантікапей. Оскільки саме ця частина еллінських колоній у Північному Причорномор'ї зазнавала найбільшого тиску з боку сусідніх кочових племен, саме й тут склалися найліпші умови для політичної консолідації грецьких полісів. Одночасно саме сюди спрямувався найбільш масових потік нових переселенців. Місцева економіка не могла швидко адаптувати їх для своїх потреб та забезпечити відповідну виробничу й соціальну нішу на існуючих територіях, а тому для Боспора великого значення набуває процес розширення своїх територіальних меж за рахунок нових земель, заселених негрецьким населенням.
У 438 р. до н. е. при владі утвердилася династія Спартокідів, що правила протягом наступних більше 300 років. Вже наприкінці правління сина засновника династії Спартака І Сатира та онука Левкона І, в державі утвердилися класичні засади тиранічного режиму. У своїй політиці правителі спиралися на добре організовану центральну адміністрацію, військо і служителів культів, зокрема жерців Аполлона, які належали до вищої аристократії Боспорської держави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сармати в Північному Причорномор'ї“ на сторінці 2. Приємного читання.
