Восени 1594 р. наливайківці об'єдналися з реєстровими козаками на чолі з Яном Оришовським та запорожцями Григорія Лободи і потужним козацьким військом кількістю в 15-17 тис. вояків вирушили разом у похід в Молдавію. Там козаки розбили війська молдавського господаря Аарона, котрий побоявся відкрито перейти на бік християн та демонстрував підтримку своєму сюзерену - турецькому султану. Після цього козацьке військо здобуло молдавську столицю Ясси, Цецору та інші міста і фортеці.
Повернення ж козаків з походу викликало справжню паніку серед шляхти Речі Посполитої, передовсім південних українських повітів, де козаки розмістилися на перепочинок. Величезна козацька армія потребувала утримання, і шляхта в паніці кидала свої маєтності і тікала до Львова та Кракова. Тим часом козаки опанували широку порубіжну смугу на півдні України, що тяглася від Хмільника до Кам'янця.
Але по-справжньому небачене раніше поширення козацьких впливів спостерігалося восени наступного року, коли війська С.Наливайка після чергового походу в Молдавію опанували не лише Східним і Західним Поділлям, Київщиною, а й Волинню, у тому числі й західною її частиною. Здобувши без бою столицю Волинського воєводства місто Луцьк, Наливайко повів свої війська, загальною чисельністю понад десять тисяч, на територію Великого князівства Литовського. Там він почергово оволодів Слуцьком, Бобруйськом, Могильовом. Невдовзі на територію Білорусі прийшли й запорозькі козаки під началом Лободи та його наступника Матвія Шаули. Наприкінці січня 1596 р. козаки Наливайка знову повернулися на Волинь, і в містечку Степані серед володінь Острозьких гетьман облаштував собі зимову квартиру. Масштаби поширення козацьких впливів на цей час були настільки значними, що один з польських воєначальників зауважував з цього приводу: вся Україна покозачилася.
Ні місцева адміністрація, ні шляхетський загал українських воєводств не мали достатньо сил, аби сподіватися на успіх у боротьбі із загартованим у боях з турками козацьким військом. А тому наприкінці лютого для приборкання повсталих уперше було мобілізовано регулярну польську армію, якою командував один із кращих польських воєначальників не лише тієї доби - польний гетьман Станіслав Жолкевський (Жулкєвський). До коронних військ, уведених в Україну Жолкевським, приєдналися надвірні загони українських магнатів - князів Ружинського, Вишневецького, Струся.
Жолкевський швидким маршем, майже блискавично, наблизився до районів, де перебували наливайківці. Утім їх ватажку вдалося вивести війська з Волині на Подніпров'я. Маневруючи та приймаючи невеликі бої, Наливайко зумів відірватися від переслідування та в районі Білої Церкви об'єднатися із запорожцями Лободи. Це серйозно зміцнило їх позиції. Гетьманом єдиного війська було обрано Матвія Шаулу.
Після кровопролитного бою неподалік Трипілля в урочищі Гострий Камінь повстанці переправилися через Дніпро на Лівобережжя. Цей вихід надав повсталим майже місячну перерву від боїв з коронною армією. Козацькі підрозділи розтяглися вздовж Дніпра і гарматним й рушничним вогнем переривали будь-які спроби Жолкевського переправити свої війська на лівий берег. Тим часом до Переяслава, який керівництво повсталих обрало своєю резиденцією, прийшло чимало втікачів-переселенців, котрі цілком резонно боялися помсти з боку польських жовнірів і шляхти. Крім того, сюди ж багато хто із старшин і рядових козаків з тих же міркувань переправив свої сім'ї. Від цього кількість повстанців значно виросла, але суттєво було підірвано мобільність козацького обозу.
Коли врешті-решт коронним військам вдалося прорватись на Лівобережжя, 25 травня 1596 р. розпочалася двотижнева облога повсталих військами Жолкевського поблизу Лубен. В урочиші Солониця, поблизу річки Сули, повстанці спорудили міцний укріплений табір. З фронту та флангів табір був оточений возами в сім-дев'ять рядів, а з тилу прикривався болотистою місцевістю, що тяглася від Сули. У таборі знаходилося близько дванадцяти тисяч чоловік, але годних до бою було, за підрахунками С.Леп'явка, всього лише декілька тисяч. Решта - поранені, жінки та діти. У розпорядженні Жолкевського перебувало понад п'ять тисяч жовнірів і шляхти, а також ще декілька тисяч військових слуг, яких також використовували в разі потреби до бойових дій.
Після декількох безуспішних штурмів табору польське командування послало до Києва за облоговими гарматами. По цьому у повстанців шансів на успішне завершення бою практично не залишилося. Єдине, що за тих умов було можливим, - це вихід з табору у відрив від поляків боєздатної частини козацького війська, яка довела свою силу зухвалими вилазками проти ворога вже під час цієї облоги. Але в такому разі ті, хто залишився б у таборі, були приречені на вірну і швидку смерть. Керівництво повсталими вирішило діяти іншим шляхом і ще раз спробувало вступити в переговори з поляками. Внаслідок того, що Жолкевський (як з'ясувалося згодом, цілком свідомо і з потаємними намірами розколоти козацький табір) демонстративно вів переговори винятково з Григорієм Лободою, на останнього впала тінь підозри у намірах зрадити своїх товаришів. 28 травня гетьмана було страчено. А на його місце обрано досвідченого запорозького старшину Кшиштофа Кремиського.
Тим часом 5 червня Жолкевський розпочав безперервний гарматний обстріл табору з прибулих із Києва важких облогових гармат Понесені від цього втрати та майже повна відсутність води за неймовірної спеки, що встановилася на початку літа 1596 р., підштовхнула повсталих до рішення про прийняття ультимативних вимог польського командування. Оскільки це означало видачу Наливайка, той на чолі невеликого загону соратників намагався вирватися з табору в степ. Але був захоплений у полон і разом з найближчими помічниками виданий Жолкевському. Незважаючи на висловлену раніше обіцянку випустити обеззброєних повстанців на волю, скориставшись із якогось інциденту, жовніри та шляхта вчинили немилосердну різню переможених. Спомини про неї не затухали в народній пам'яті не одне десятиліття. А учинена жорстокість неминуче пробуджувала бажання помсти.
Загалом же, події 1591 - 1596 рр. стали першим потужним виступом народних мас, очолюваних козацтвом. Як наголошують з цього приводу В.Смолій та В.Степанков, цей виступ започаткував новий етап становлення козацького стану, процес масового покозачешім селян і міщан та їх переселення в південний регіон України, утвердження на Київщині та Брацлавщині козацького присуду.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Козацькі війни кінця XVI ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
