Рівень толерантності в українському суспільстві традиційно був високим. За півтора десятиліття не сталося істотних змін в той або інший бік, якщо аналізувати відповіді, що стосуються українців і росіян. Відмови від надання відповіді щодо проявів нетолерантності до інших національностей зрозумілі. В переважній більшості на запитання соціологів відповідали українці або росіяни. Вони вважали себе недостатньо компетентними, щоб надати визначену відповідь на запитання, яке безпосередньо не торкалося їхнього життєвого досвіду.
Високий рівень національної толерантності, як свідчить світовий досвід, має колосальне значення для процесів формування політичної нації.
Проте, аналізуючи інші показники, можна стверджувати, що українська політична нація ще перебуває на первинних етапах свого становлення. Особливо переконливо це засвідчують результати опитувань, розподілених за лінгвоетнічними групами українського і російського населення (які в своїй сумі дають 95 % всього населення України). На запитання, поставлене в ході проведення моніторингу вченими Інституту соціології HAH України: "Ким Ви себе перш за все вважаєте?", в 2004 р. були одержані такі відповіді (у відсотках):
Насамперед привертає увагу відсутність серед сучасного покоління українців і росіян яскраво виражених націоналістичних почуттів. Інтереси нації "над усе" ставить дуже невелика кількість українських громадян, причому майже однаковою мірою серед усіх трьох лінгвоетнічних груп. Націоналізм явно відмирає, в тому числі серед україномовних українців, які тепер мають свою державу і можуть відчувати себе не націоналістами, а патріотами. Удвох лінгвоетнічних групах космополітичні настрої переважають націоналістичні, хоч як ті, так й інші слабо поширені.
Досить спокійно можна поставитися до ностальгічних настроїв серед колишніх громадян СРСР. Вони не хочуть починати жити заново і ховаються у своєму минулому. Як правило, це люди похилого віку. Зрозуміло, що частка таких людей особливо висока серед росіян. У побудованому на етнократичних засадах Радянському Союзі росіяни займали привілейоване становище, тобто очолювали ієрархію національностей.
Викликає тривогу порівняно невелика кількість тих, хто відчуває себе громадянином України. Навіть серед україномовних українців таких лише половина, а серед росіян - третина. Це явище пов'язане з порівняно невеликим терміном існування України як незалежної держави і поширеністю у зв'язку з цим регіональної самосвідомості. В останні роки цей прихований регіоналізм вийшов на поверхню й активно проявляє себе під час президентських і парламентських виборів.
Цікаво прослідкувати за динамікою змін питомої ваги різних варіантів відповіді на запитання: "Ким Ви себе перш за все вважаєте?", без поділу опитуваних за національністю та мовою. Результати є такими (у відсотках):
| Варіанти відповідей | Роки | |||
| 1992 | 2004 | 2008 | 2010 | |
| Мешканцем регіону, в якому живете | 30,8 | 37,2 | 33,8 | 33,8 |
| Громадянином України | 45,6 | 44,2 | 51,7 | 51,2 |
| Громадянином колишнього Радянського Союзу | 12,7 | 10,7 | 9,0 | 6,9 |
| Громадянином Європи або світу | 10,2 | 3,1 | 2,1 | 4,0 |
| Представником своєї нації | - | 3,1 | 2,6 | 3,1 |
Як правило, людина ідентифікує себе одночасно за кількома варіантами відповіді. Однак у цьому опитуванні необхідно було обрати тільки один із можливих варіантів. Одержані в 2010 р. результати засвідчують досить істотні зміни, що відбуваються з плином часу в українському суспільстві. Уперше за час існування незалежної України кількість тих, хто вважає себе насамперед громадянином своєї держави, перевищила половину населення. Скоротилася питома вага тих, хто вважає себе громадянином колишнього Радянського Союзу. Зменшилася кількість "космополітів".
Розвиток соціальної сфери
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Формування громадянського суспільства і політичної нації“ на сторінці 2. Приємного читання.
