Відносини України і НАТО регулюються Комісією з питань партнерства, яка є дорадчим органом при Президенті України і яку очолює глава МЗС. Безпосереднє співробітництво між Україною та НАТО відповідно до положень Хартії про особливе партнерство здійснюється Комісією Україна-НАТО (КУН). Працює також Міжпарламентська Рада Україна-НАТО. Плани конкретного співробітництва під наглядом цих структур розробляються п'ятьма спільними робочими групами з питань військової реформи, оборонно-технічного співробітництва, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру і, нарешті, науки та захисту довкілля.
Україна є єдиною країною-партнером, яка бере участь в усіх миротворчих місіях, здійснюваних НАТО в Європі й поза європейським континентом. Зокрема, українські миротворці входять до багатонаціональних сил безпеки в Косово (КФОР), Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані (де беруть участь в роботі Групи з реконструкції афганської провінції Гор), Тренувальній місії НАТО в Іраку тощо. У 2010 р. Україна першою серед країн-партнерів приєдналася до Сил реагування НАТО і започаткувала співробітництво з питань кібернетичного захисту.
9 листопада 1995 р. Україна стала 37-м членом Ради Європи (РЄ). Організація, що була утворена у травні 1949 р., головне своє завдання вбачає в "досягненні більшої згуртованості ЇЇ членів у справі захисту та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, та для сприяння їхньому економічному Й соціальному прогресові". Вступ країни до РЄ свідчить про її демократичний вибір, послідовність у здійсненні реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів. Членство України в Раді Європи надало їй можливість бути безпосередньо залученою до вироблення спільної політики європейських держав, спрямованої на розв'язання проблем, що виникають у розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності.
Найважливішою на континенті міжнародною організацією, в рамках якої дедалі більше узгоджуються головні сфери життя розвинутих країн Європи, є Європейський Союз (ЄС). Беручи до уваги сучасний надвисокий рівень інтеграції, його вже не можна називати лише міжнародною організацією. Європейський Союз ще не має багатьох ознак федеративної держави, але із набуттям чинності з грудня 2009 р. Лісабонського договору в ньому виник союзний центр, очолюваний Президентом.
27 членів Євросоюзу, населення якого на 2010 р. перевищувало 500 млн, являють собою найбільш місткий на планеті ринок. В ньому усунуто бар'єри на шляху вільного обігу товарів, послуг і капіталів. Більшість членів ЄС використовують спільну грошову одиницю - євро.
З 1997 р. в ЄС введено єдине європейське громадянство при збереженні національного. За винятком Великої Британії та Ірландії, члени Євросоюзу увійшли до Шенгенських угод, якими регулюється режим пересування громадян ЄС і встановлюються загальні візові правила щодо іноземців із третіх країн. Саміт Україна--ЄС, що відбувся в листопаді 2010 р., схвалив план дій зі скасування короткострокових віз в Євросоюз для громадян України.
Від початку 1993 р. Україну було включено до системи загальних преференцій, завдяки чому більшість українських товарів дістала безмитний доступ на ринок ЄС або для них встановлювалося мінімальне мито, причому без зобов'язань взаємності з української сторони. У 1994 р. Україна першою серед пострадянських країн уклала з ЄС Угоду про партнерство і співробітництво.
За моніторингом, який проводить Інститут соціології Національної академії наук, майже половина населення підтримує в останні роки ідею вступу України до Євросоюзу. Проте економічні та соціальні стандарти нашої держави істотно гірші від європейських, що не дозволяє ставити сьогодні питання про негайну інтеграцію з країнами Європи.
Однак, цей крок не повинен сприйматися як віддалена перспектива. На шляху реалізації цієї мети важливо добиватися поелементної інтеграції через зони вільної торгівлі, митний союз, встановлення безвізового режиму, забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, входження до Єврозони.
У травні 2008 р. відбулася знаменна подія: після багаторічного переговорного процесу Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Першими відчули користь від цього металургійна і хімічна галузі вітчизняної промисловості, які особливо страждали від квотування продукції на розвинутих ринках і антидемпінгових розслідувань. Україні було запропоновано виконати зобов'язання в певних сферах, які вона взяла на себе перед вступом до цієї організації, впродовж п'яти років. Це більш тривалий строк на адаптацію, ніж той, який у свій час одержували інші країни-члени СОТ. За ці роки економіка України, і передусім галузі її АПК, мають пристосуватися до нових вимог.
Незважаючи на посилення інтеграції України у світове господарство, економічні зв'язки з Росією та з іншими пострадянськими країнами залишаються традиційно міцними. Цьому сприяє між- та внутрішньогалузева кооперація, що залишилася у спадок від радянського часу, подібність економік, які й досі залишаються до певної міри уламками колишнього загальносоюзного господарського комплексу і мають спільні слабкі місця, насамперед технологічне відставання від розвинутих країн Заходу.
До 2010 р. зовнішня торгівля України розвивалася більш динамічно з європейськими країнами за рахунок погіршення дипломатичних відносин із Росією. Але таке штучне скорочення зовнішньоторговельного обороту вже подолане, про що свідчать результати першої половини 2010 р. Обсяг українського експорту до Росії становив 6,9 млрд дол. США, а до країн ЄС - 7,2 млрд дол. Обсяг імпорту з Росії за цей час дорівнював 11,2 млрд дол., а з країн ЄС - 10,3 млрд дол.
Ринкові перетворення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішня політика Української держави“ на сторінці 3. Приємного читання.
