Після триденної облоги Києва захисники міста, поклавшись на милість переможців, 8 березня 1169 р. здалися (Мстислава за мурами не було, оскільки перед тим він вирвався з міста і пішов на Волинь збирати допомогу). "Милість" виявилася такою, що Київ два дні піддавався небаченому доти спустошенню, в результаті якого не було зроблено винятку ні для кого: ані святої Софії Київської, ані Десятинної церкви. Вперше за багатовікову історію так нещадно було розгромлено "матір городів руських", причому розгромлено своїми ж, руськими князями, чи не кожен з яких марив посісти князівський стіл у Києві.
Уперше в історії й князь-переможець Андрій Боголюбський після вчиненого ним погрому не забажав посісти київський стіл, а посадив на нього свого молодшого брата, переяславського князя Гліба Юрійовича.
Початок 1170-х рр. видався ще більш напруженим у сенсі князівських змагань за Київ, аніж це було раніше. За великокнязівський стіл і, відповідно, за переважне право на загальноруське старшинство в цей час ведуть боротьбу насамперед нащадки Мстислава Великого - Володимир Мстиславич та його небіж, Мстислав Ізяславич. Проте розклад сил складається таким чином, що жодна зі сторін так і не спромагається досягти переваги.
Не набагато більше спокою в цей час було і в інших частинах Русі. Зокрема, у 1173 р. відкрите протистояння між князем і боярами вибухнуло в Галичі. У Чернігівській землі не вщухала міжусобна боротьба поміж численними нащадками Ольговичів. Так, новгород-сіверський князь Олег декілька разів вдирався на землі чернігівських князів, грабував замки і села навколо Стародуба, нищив Лутаву та Моровійськ, а у відповідь отримував приблизно те саме від Святослава Всеволодовича, князя чернігівського.
У 1174 р. на київський стіл не надовго сів Мономахович - луцький князь Ярослав Ізяславич. Три роки по тому його замінив представник Ольговичів - чернігівський князь Святослав Всеволодович. Однак і його позиції не виглядали аж надто міцними, оскільки проти його першості на Русі активно виступали смоленські Ростиславичі. Жоден з представників цих сімей не міг досягнути рішучої переваги у суперництві з опонентом. І тому довелося йти на обопільні поступки - 1180 р. Рюрика Ростиславича Смоленського було проголошено співправителем Святослава Всеволодовича.
Формально Рюрик і Святослав були рівними за статусом, але фактично перші ролі відігравав Святослав. Саме цей Ольгович виступав організатором походів на половців у 1183, 1185 та 1187 pp., участь у яких брали дружини з Київської, Волинської, Смоленської, Галицької, Чернігівської, Переяславської земель, а також окремі загони інших руських князів. Близько 1183 р. намітилася виразна тенденція до зближення зі Святославом вельми могутнього володимиро-суздальського князя Всеволода Велике Гніздо (брата вбитого перед тим Андрія Боголюбського). Всеволод, переступаючи через свої попередні претензії на першість серед руських князів, визнав зверхність великого київського князя.
Загалом же майже вісімнадцятирічне князювання Святослава Всеволодовича на великокнязівському столі в Києві стало чи не найбільш стабільним часом нестабільної руської історії другої половини XII ст. Зі смертю князя в 1194 р. Русь знову поринула в безодню жорстокої міжусобної боротьби князівських родин.
Для того, аби втримати київський стіл, Рюрик Ростиславович запросив до себе у співправителі свого брата Давида, котрий на той час князював у Смоленську. Проти такого вирішення проблеми рішуче виступив Всеволод Велике Гніздо, котрий розглядав себе як найбільш реального претендента на великокнязівський стіл у Києві. Змову проти Рюрика готували волинські та чернігівські князі. І тому нічого більше не залишалось, як визнати "старійшинство" Всеволода Юрійовича. Смоленський князь Давид Ростиславич особливо не переймався турботами про вокняжіння в Києві і після свого формального проголошення старшим братом своїм співправителем він повернувся до Смоленська. Права на "старійшинство" нового дуумвірату невдовзі визнали й Ольговичі. Щоправда, саме в пору примирення Рюрика та Всеволода про свої права на великокнязівський стіл заявив наймолодший член роду Мономаха - енергійний волинський князь Роман Мстиславич.
Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ“ на сторінці 2. Приємного читання.
