Членами тріумвірату стали старші сини Ярослава Володимировича - Ізяслав, Святослав та Всеволод. Молодші перебували в залежності та щільній опіці тріумвірів. І коли 1057 р. в Смоленську помирає В'ячеслав, його старші брати виводять Ігоря з Володимира та садовлять на місце померлого. Після ж смерті Ігоря 1061 р. тріумвіри поділили між собою Смоленську волость, нічого не залишивши синам покійного. Спільними зусиллями Ізяслав, Святослав і Всеволод оволоділи 1067 р. й Полоцькою землею, яка до того не належала Ярославичам.
Цілком одностайно старші Ярославичі діяли й на міжнародній арені: ходили в походи супроти кочівників - ще не замирених торків, а також нових степових орд, що тільки-но в першій половині XI ст. виринули з прикаспійських степів - половців. Нищівна поразка тріумвірів у битві на р. Альті 1068 р. мала для їхнього союзу катастрофічні наслідки. У Києві вибухнуло повстання проти князя Ізяслава Ярослави ча, і він був змушений втікати до Польщі. Наступного року Ізяслав із дружиною польського князя Болеслава таки вернувся на Русь. У державі відродилася попередня форма політичного правління. Щоправда, цього разу життя тріумвірату було на диво коротким. Уже наступного року Святослав за підтримки Всеволода вигнав старшого брата з Києва, звинувативши його в намірах позбавити молодшого за себе Ярославича князівського стола в Чернігові. Таким чином тріумвірат поступався місцем дуумвірату. Всеволод здобув Волинь і Турів, натомість Святослав одержав колишні Всеволодові землі в Поволжі. Крім того, до рук Святослава ще в часи другого тріумвірату перейшов Новгород. Але князі й надалі розглядали Руську землю як сукупну й неподільну власність роду. Всі володіння всередині неї все ще сприймалися як тимчасові.
Тим часом вигнаний з Русі Ізяслав розгорнув доволі активну діяльність в Європі, прагнучи за допомогою когось із тамтешніх правителів покарати свого молодшого брата. Не одержавши цього разу сподіваної допомоги від свого родича, польського князя Болеслава, князь-вигнанець вирушив далі на захід. За сприяння саксонського маркграфа Дедона в січні 1075 р. в Майнці Ізяслав мав аудієнцію в імператора Генріха, і той, підкуплений дарами руського князя, відправив до Києва посла з вимогою до Святослава, аби він добровільно поступився "королівством" старшому братові. Конфлікт всередині княжого дому набув європейських масштабів.
Одночасно Ізяслав Ярославич звернувся і до його заклятого ворога імператора - знаменитого папи Римського Григорія VII (Гільденбранта), і той підписав дві булли з приводу подій, що мали місце в той час на Русі. В одній з них була виражена підтримка домаганням скинутого князя, що, на думку деяких дослідників, по своїй суті означало скріплення васальної залежності руського князя від папи Римського. У другій - містилася рекомендація князеві Болеславові надати допомогу Ізяславу та повернути втрачені ним статки. Звернення до Болеслава й вирішило справу.
У липні 1077 р. на чолі дружини польського князя на Русі з'явився Ізяслав. На той час уже не було в живих Святослава, а київський стіл до своїх рук перебрав Всеволод. Останній не став воювати зі своїм старшим братом, а вирушивши на зустріч йому, вчинив з ним мир і демонстрував усілякі показні знаки поваги. Врешті це принесло Всеволодові Ярославичу не лише славу мудрого політика, а й відчутні матеріальні дивіденди. Адже в результаті нового перерозподілу волостей між Ярославичами він одержав практично всю колишню частку Святослава.
Утім виявилось, що і тривалість життя дуумвірату також була досить короткою. А найбільшою проблемою для збереження гегемонії двох останніх синів Ярослава Мудрого стало приборкання претензій молодших гілок генеалогічного дерева Ярослава - його внуків, котрі на середину 70-х рр. XI ст. увійшли у вповні зрілий вік і заявили про свої претензії на владу. Першим проти несправедливого розподілу влади повстав найстарший з онуків Ярослава - Ростислав Володимирович, котрий ще 1064 р. "утік" до Тмутаракані, вигнав звідти Гліба Святославовича і сів там на столі. Після того, як тріумвірам вдалося погамувати претензії сина Володимира Ярославича, проти них виступив полоцький князь Всеслав Брячиславович. Найбільші ж клопоти для старших Ярославичів розпочалися із середини 70-х рр., коли підросла нова хвиля небожів. Лідируючі позиції серед них посіли сини Святослава Ярославовича, котрі після конфлікту їхнього батька зі старшим братом були позбавлені можливостей зайняти гідне місце на владному Олімпі Русі, Стараннями Ізяслава та Всеволода для нащадків Святослава єдиним пристанищем на Русі залишилося Тмутараканське князівство, де на столі сидів Роман Святославович. Саме віддалена від Києва Тмутаракань у другій половині XI ст. стала своєрідним резервуаром, де накопичувалися сили для здобуття влади і куди поверталися невдачливі шукачі князівського щастя після поразок, отриманих під Києвом чи Черніговом.
У 1078 р. саме з Тмутаракані виступили в похід проти дуумвірів Олег Святославович і Борис В'ячеславович. Не маючи при собі достатньо сил, аби претендувати на успіх у війні проти Ізяслава та Всеволода, вони вперше запрошують половців до походу. І саме за цей союз автор "Слова о полку Ігоревім" удостоїв Олега прізвиськом "Гореславича". Утім участь степовиків у поході на боці Бориса та Олега виявилася для них доволі продуктивною. У битві на Сож и ці поблизу Чернігова Всеволод Ярославович зазнав нищівної поразки і був змушений бігти по допомогу до Ізяслава в Київ. Вернувшись з дружиною Ізяслава, Ярославовичі зуміли вибити зайд з Чернігова. А в битві на "Нежатій ниві" Бориса В'ячеславовича було вбито, його союзник лише з невеликою дружиною зумів утекти в Тмутаракань. Щоправда, в битві поліг і старший з Ярославовичів - Ізяслав. Таким чином, влада на Русі знову зосередилася в руках єдиновладного володаря - Всеволода Ярославовича.
Вокняжившись у Києві, Всеволод Ярославович посадив свого сина Володимира Мономаха в Чернігові, зневаживши тим самим переважні права на це місто синів свого старшого брата Святослава - Романа, Давида, Олега і Ярослава.
Саме в цьому поступку київського князя частина вчених вбачає першопричини чергового гострого конфлікту, що вибухнув на Русі наприкінці XI ст. Уже 1079 р. проти Всеволода Ярославовича виступив старший з ображених ним небожів - Роман Святославич, який після смерті батька втратив перспективи посідання гідного князівського столу. Невдовзі про свою опозицію до київського князя заявив ще один з його небожів-суперників - Олег Святославович. 1085 р. з Волині вирушає на Київ Ярополк. Лише роздачею другорядних князівських столів Всеволод Ярославич заладнав конфлікт з Давидом Ігоровичем, надавши йому Дорогобуж, та з Ростиславичами - через надання Перемишля й Теребовлі. А після смерті Ярополка Ізяславовича Всеволод Ярославович дробить його волость на кілька менших уділів, які також віддає на відкуп настирливим небожам.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів“ на сторінці 3. Приємного читання.
