5 серпня 1941 р. Розенберг підписав наказ про запровадження трудової повинності в окупованих східних областях. В наказі вказувалося, що всі місцеві жителі у віці від 18 до 45 років повинні використовуватися як робоча сила в інтересах Німеччини. Незабаром верхня вікова межа дійшла до 65 років, а нижня спустилася до 14 років. У містах були створені біржі праці. Вони не могли забезпечити роботою майже нікого, але зареєструватися на біржі праці повинен був кожний. У випадку неявки на реєстрацію винні підлягали розстрілу. Від роботи, коли вона пропонувалася, не можна було відмовлятися.
Внаслідок постійних мобілізацій німецька промисловість почала відчувати утруднення з робочою силою. 10 січня 1942 р. Г.Герінг видав розпорядження про залучення закордонних робітників, головним чином -- з Радянського Союзу. 6 березня 1942 р. Розенберг затвердив контрольну цифру вербування остарбайтерів: 100 тис. - для рейхскомісаріату "Остланд" і 527 тис. - для "України". Набір мав провадитися на добровільних засадах через біржі праці, а у випадку невиконання планової цифри - примусовим шляхом.
Серед перших транспортів з остарбайтерами, які пішли в Німеччину з січня 1942 р., переважали добровольці. Це не було дивним: в Україні панувало люте безробіття, людям у містах загрожувала смерть від голоду. Незабаром, однак, люди дізналися про умови праці в Німеччині, які були жахливими. Торкаючися теми остарбайтерів, И.Геббельс, не криючись, заявляв: "їх треба вбивати роботою". Не дивно, що з весни 1942 р. люди втратили всяке бажання їхати на німецьку каторгу. Тим часом 21 березня 1942 р. Гітлер створив спеціалізоване відомство для викачування трудових ресурсів з інших країн - Імперське бюро для використання робочої сили. Його очолив гауляйтер Тюрінгії Фріц Заукель. Відомство було підпорядковане безпосередньо фюреру. Щоб виконати рознарядки Заукеля, рейхскомісар Кох розпорядився організовувати облави по всій Україні. Війська, поліція і жандармерія оточували міські квартали, базари, вокзали, виловлювали молодих людей і негайно відправляли їх в Німеччину. В особливо вразливому становищі опинилося населення великих міст. З Києва було вивезено 100 тис. осіб (населення міста тоді становило 330 тис).
У вересні 1942 р. Заукель повідомив своїх підвладних: "Фюрер віддав розпорядження про негайне залучення 400-500 тис. українських жінок у віці від 15 до 35 років для використання їх в домашньому господарстві". Цей захід подавався як турбота про німецьких жінок, бажання звільнити їх від рутинних домашніх обов'язків. Тепер окупаційна адміністрація звертала особливу увагу на села, тому що в містах всі можливості виконувати рознарядки Заукеля були вичерпані.
Всього було відправлено до Німеччини 2400 тис. громадян України. Найбільше людей було вивезено зі Сталінської області - 252 тис, Дніпропетровської - 176 тис, Полтавської - 175 тис, Запорізької - 174 тис, Львівської (разом з Дрогобицькою) і Київської - по 170 тис. осіб. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі кваліфікував масову насильницьку депортацію населення і примушування його до рабської праці як воєнний злочин і злочин проти людяності.
Радянський партизанський рух
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Україна в умовах нацистської окупації“ на сторінці 2. Приємного читання.
