У серпні 1920 р. у Празі з ініціативи Євгена Коновальця була скликана нарада представників українських військових організацій за кордоном, на якій постала військово-політична формація, що залишила слід в історії під назвою "Українська військова організація" (УВО). Ключову роль в утворенні УВО відіграли члени стрілецької ради розформованого корпусу січових стрільців. Нова організація була задумана як всеукраїнська. Коновалець та його прихильники виступали за співпрацю із С.Петлюрою. Головним ворогом для них був більшовизм.
Восени 1920 р. у Києві було створено Центральний революційний комітет на чолі з І.Андрухівим. Але ні він, ні інші посланці організації не змогли на рівних боротися з ЧК. Дуже швидко чекісти виловили всіх реальних противників і почали широку кампанію превентивних арештів, щоб перешкодити утворенню в майбутньому будь-яких опозиційних структур з місцевого українського населення або прийшлих з Польщі, Чехословаччини, Румунії.
Діяльність Військової організації Є.Коновальця зосередилася на західноукраїнських землях, де були створені начальна команда і підлеглі їй територіальні команди. Від початку діяльність УВО набула диверсійно-підривного спрямування. Акти саботажу (підпали, руйнування засобів зв'язку) сполучалися з актами експропріації і політичними вбивствами. Першим терористичним актом був замах С.Федака на життя Ю.Пілсудського і львівського воєводи К. Грабовського у листопаді 1921 р. Але Федак не влучив у Пілсудського і тільки поранив Грабовського. Та після одного цього замаху вищі службовці Другої Речіпосполитої не почували себе безпечно у Західній Україні.
Ведучи справжню війну з польською адміністрацією, УВО робила спроби заручитися союзниками. Є.Коновалець налагодив контакти з шефом німецької військової розвідки В.Ніколаї, який цікавився можливостями УВО в УСРР і Західній Україні, передусім наявністю контактів із представниками Генерального штабу Війська Польського. У складі німецької розвідки існував відділ під назвою "Бюро підготовки війни за допомогою національних меншин", який мав спеціальні асигнування. Грошей, що виділялися українською діаспорою в США, для розгортання всіх напрямів діяльності УВО не вистачало, і Є.Коновалець користувався позичками з німецьких джерел. "Нехай сьогодні ми, - писав він митрополиту А.Шептицькому, - знаходимося на слугуванні німецьким державним урядовцям. Але завтра ми маємо надію з їхньою допомогою і під їхнім керівництвом здобути власну державність".
На переламі 1929-1930 рр. становище Польщі стало особливо складним. Після державного перевороту, здійсненого Ю.Пілсудським у травні 1926 р., відносини маршала й основних політичних партій сейму погіршувалися з року в рік. Складну політичну ситуацію підсилювала світова економічна криза. Спочатку впали ціни на сільськогосподарську продукцію, потім виникли труднощі зі збутом промислових товарів. Підприємства почали звільняти робітників, у країні з'явилися сотні тисяч безробітних. Найбільш важка ситуація склалася в аграрних регіонах, передусім на кресах. Різке погіршення матеріального становища населення створило ситуацію, близьку до революційної.
Створена на початку 1929 р. Організація українських націоналістів вирішила "підштовхнути" події, влаштовуючи акції саботажу. Влітку 1929 р. по селах Галичини пройшла хвиля підпалів господарств польських поміщиків, колоністів та осадників, пошкоджень ліній зв'язку. У відповідь на дії українських радикалів польські націоналісти почали створювати у містах Західної України союзи і комітети захисту східних кресів, які вимагали від уряду активно втрутитися в поборювання "гайдамаччини". Щоб не втратити контроль над ситуацією, Ю.Пілсудський відправив у відставку прем'єр-міністра, полковника В.Славека, і 24 серпня 1930 р. сам очолив уряд. 29 серпня президент підписав декрет про розпуск парламенту і призначив на листопад нові вибори. В ніч на 9 вересня були заарештовані найактивніші діячі парламентської опозиції, у тому числі п'ять послів від українських партій. Арешти швидко поширилися: всього було ув'язнено до 5 тис. опозиціонерів, серед них 84 посли сейму і сенату, 130 українських діячів (О.Когут, В.Кохай, І.Ліщинський, Д.Паліїв, В.Целевич та ін.).
Найбільш серйозною акцією пілсудчиків стала "пацифікація" (умиротворення, замирення, заспокоєння) українського села. Ця акція тривала з 20 вересня по 17 жовтня 1930 р. і набула світового розголосу. Метою ЇЇ було послаблення українських політичних сил напередодні парламентських виборів. На першому етапі "пацифікації" каральні дії чинили переважно поліцейські частини, а з кінця вересня до акції підключилися підрозділи Війська Польського (10 ескадронів кавалерії). Збройні сили оточували українські села, проводили обшуки, щоб виявити "терористів УВО", а насправді тероризували населення. В ході кривавих розправ над селянами, учителями, священиками загинуло сім чоловік.
Поряд із поліцією і військом у "пацифікації" брали активну участь польські шовіністичні угруповання. Обтяження українських сіл колективною відповідальністю, участь у каральних діях військових і цивільних загонів, жахливі форми, в яких відбувалася "пацифікація", - все це свідчило про явну безпорадність державних структур Другої Речіпосполитої, їх неспроможність налагодити здорові міжнаціональні відносини, елементарний порядок у країні.
Каральна акція охопила 325 населених пунктів трьох галицьких воєводств. Особливо масштабно "пацифікація" проводилася у Тернопільському воєводстві. Тут 53 села були піддані повторному "умиротворенню". У Галичині було заарештовано близько 2 тис. осіб, з них 1143 віддано до суду. Ліквідовувалися відділення молодіжної організації "Пласт", фізкультурно-спортивних товариств "Луг" і "Сокіл", філії "Просвіт", численні кооперативи. Були закриті українські гімназії в Рогатині, Станіславі, Тернополі.
Українські посли і сенатори звернулися до Ліги Націй із проханням засудити дії каральних відділів під час "пацифікації" і змусити Польщу виконувати міжнародні зобов'язання щодо Галичини. П'ятьма мовами була надрукована "Чорна книга" з фотографіями і документами, які засвідчували злочини, що чинилися державними структурами. Ліга Націй створила "комітет трьох" для вивчення питання про становище на західноукраїнських землях під юрисдикцією Польщі. Питання тривалий час вивчалося, але в 1932 р. було винесене рішення, в якому звинувачувалась якраз українська сторона: мовляв, польська акція була відповіддю на її дії.
Утворення ОУН та її боротьба з режимом
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Аграрна проблема“ на сторінці 2. Приємного читання.
