Суспільно-політичне життя

Історія України

У 1928 р. політбюро ЦК ВКП(б) складалося уже з висуванців Сталіна, за винятком діячів "правого ухилу", яких ще не встигли вивести. У липні 1928 р. Каганович був відкликаний в Москву на своє місце в секретаріаті ЦК. Замість нього генеральним секретарем ЦК КП(б)У був "рекомендований" Станіслав Косіор. Свою посаду С.Косіор зберігав до січня 1938 р.

У винищенні конкурентних партій більшовики дотримувалися різної тактики. Некомуністичні партії будь-якого спрямування оголошувалися поза законом, їх політична діяльність переслідувалася. Партіям, які переходили на комуністичну платформу, дозволялася легальна діяльність тільки на певний час. Вони повинні були самоліквідовуватися, а їх члени - вступати в державну партію на індивідуальній основі. Після ліквідації боротьбистів і борбистів, що відбулася у 1920 р., надійшла черга до Єврейської комуністичної спілки Комфербанду. Після цього в УСРР на легальних засадах продовжувала діяти тільки нечисленна Українська комуністична партія (УКП). Коли вона саморозпустилася, в ній налічувалося менше трьох сотень осіб.

Некомуністичні партії в Україні були розгромлені ще в 1920 р. Залишалися тільки поодинокі організації меншовиків і правих есерів, здебільшого низового рівня. Щоб вони не могли скористатися ситуацією кризи, з початком непу чекісти отримали інструкцію активізувати їх переслідування. "Меншовикам і есерам, як відкритим, так і перефарбованим у безпартійних, місце в тюрмі", - інструктував їх В Ленін. 12 березня 1921 р. за розпорядженням уряду Х.Раковського були проведені арешти есерів і меншовиків по всій Україні. 14 березня всім губкомам було направлено секретний циркуляр, в якому від членів партії вимагалося всіляке сприяння в "очищенні всіх радянських установ від класових ворогів пролетаріату". Реалізація циркуляру швидко призвела до переповнення тюрем заарештованими. Весною 1922 р. була фактично ліквідована одна з найбільших в Україні Катеринославська організація РСДРП. Партія фактично перестала існувати: одні меншовики відійшли від політичної діяльності, інші перебували на засланні або у в'язницях, треті емігрували. Члени ЦК, які продовжували партійну роботу в підпіллі, конституювалися як бюро ЦК, а функції ЦК передали закордонній організації РСДРП на чолі з Л.Мартовим і Р.Абрамовичем.

Головне вістря репресій радянська влада скерувала проти правих есерів. У травні 1921 р. в Києві пройшов судовий процес над керівництвом партії українських есерів. На процесі проходили п'ять членів ЦК УПСР - В.Голубович, І.Лизанівський, Н.Петренко, І.Часник і Ю.Ярослав. Прокурор не зміг підтвердити доказовим матеріалом своїх звинувачень, але судова колегія оголосила тяжкий вирок - від 5 до 10 років концтаборів. Восени 1922 р. ДПУ УСРР здійснило одну з найбільш успішних акцій - заарештувало 59 учасників Всеукраїнського з'їзду ПСР. Арешти в Харкові і Одесі довершили справу. Есерівське підпілля в Україні було ліквідоване.

Кримінальний кодекс РСФРР 1922 р. підтверджував необхідність терору і зберігав позасудове переслідування. В ньому налічувалося 27 "роз-стрільних" статей. За його зразком було побудовано Кримінальний кодекс УСРР 1922 р.

В грудні 1921 р. ВЛенін вирішив реформувати ВЧК за зразком царської таємної поліції. Компетенція ВЧК зменшувалася, з її ведення вилучалися звичайні злочини, залишалися тільки державні. Ставилося також питання про зміну назви органів державної безпеки. "Замість" ВЧК створювалася організація під безневинною назвою Державне політичне управління при НКВС РСФРР. Воно мало придушувати "відкриті контрреволюційні виступи, в тому числі бандитизм", "виконувати спеціальні доручення з охорони революційного народу".

Постановою ВУЦВК "Про ліквідацію Всеукраїнської надзвичайної комісії і про організацію Держлолітуправління" від 22 березня 1922 р. реорганізувалася мережа органів держбезпеки в Україні. Підпорядкованість ДПУ УСРР республіканським органам влади була символічною. Це відомство не розрізняло кордонів, діючи в усіх радянських республіках. Щоб більше підкреслити цю обставину, голова ДПУ УСРР вважався повноважним представником ДПУ РСФРР в Україні. ДПУ РСФРР почало називатися інакше - ОДПУ (об'єднане ДПУ) СРСР.

Органи державної безпеки мали розвинуту структуру і охоплювали своєю діяльністю різноманітні прояви суспільно-політичної активності. В ОДПУ існувало три самостійних управління - секретно-оперативне, економічне й адміністративно-організаційне. Місцеві структури боролися з усіма різновидами контрреволюції, шпигунства, шкідництва, посадових злочинів, виявляли політичні настрої в усіх верствах населення, сигналізували про політичні явища, що тільки назрівали. Секретні підрозділи займалися контрреволюційними організаціями, антирадянськими партіями, студентською молоддю, українським націоналізмом, духовенством і церковниками.

Створенням радянської мережі профспілок України зайнялося з лютого 1920 р. Південбюро ВЦРПС. Діючи разом з органами ЧК, воно досить швидко поставило під власний контроль українські профспілки. У листопаді 1924 р. відбувся Всеукраїнський профспілковий з'їзд, делегати якого представляли 1174 тис. членів профспілок. Він виділив зі свого складу Всеукраїнську раду професійних спілок (ВУРПС). Були створені на засадах "демократичного централізму" міжспілкові і галузеві органи. Завдяки цьому державі стало набагато простіше впливати на профспілкове життя.

Ставлення більшовиків до селянських організацій завжди було негативним. Іншим воно й не могло бути: партія сповідувала комунізм, який вимагав ліквідації приватної власності. Тактика розколювання селян за майновою ознакою, яка оголошувалася ознакою соціально-класовою, була генеральною лінією більшовиків в аграрно-селянському питанні. Крім того, більшовики намагалися не допустити утворення в селі специфічно селянських організацій. Недовгий вік комітетів бідноти доводить це з усією переконливістю. Та не допустити існування рад селянських депутатів державна партія не могла. Ради, в тому числі сільські ради, були тим стрижнем, на якому трималася диктатура партії більшовиків. Розуміючи це, партія з подвоєною пильністю займалася "радянським будівництвом" у сільській місцевості. Щоб селяни не могли скористатися своєю чисельною перевагою, при формуванні губернських (окружних), республіканських і загальносоюзних органів радянської влади робітничий клас одержував п'ятикратну перевагу у нормах представництва. Це була конституційна норма, яка на ділі нерідко перевищувалася. Крім того, залежно від конкретної ситуації органи влади формували списки осіб, позбавлених виборчих прав (так званих позбавленців).

Завоювати українське село більшовикам було особливо важко. Вони не мали тут власного коріння і змушені були на перших порах покладатися на лівоесерівські партії, яким не довіряли. Тому в Україні виник феномен селянської політичної організації, яка не мала аналогів в радянській Росії, - комітети незаможних селян. Вони виникли в 1920 р. як альтернатива радам і були наділені повноваженнями, відібраними у рад. За допомогою пролетарських КНС власті проводили розкуркулення селян-власників, викачували зерно у голодуючій місцевості, боролися з "куркульським бандитизмом".

Комнезами відчували прихильне ставлення до себе з боку влади і свідомо цим користувалися. Вони не бажали відмовлятися від тих засобів боротьби, які використовували під час громадянської війни. Особливо широко використовувалося розкуркулювання. Воно було вигідним для тих пролетарських або напівпролетарських верств села, які стояли на позиціях "розділизму". Однак розкуркулювання перебувало в суперечності з новими кодексами, запровадженими з 1922 р. радянською владою, з усією ситуацією непу. Кінець кінцем випадки розкуркулювання були поставлені на обговорення ВУЦВК. 11 червня 1923 р. вищий радянський орган УСРР прийняв постанову, в якій будь-яке протизаконне відбирання землі і майна розглядалося як кримінальний злочин.

Непристосованість КНС до реалій непу була очевидною для кожного. Питання про КНС у жовтні 1923 р. розглянув пленум ЦК КП(б)У. Пленум солідаризувався з положеннями доповіді Г.Петровського, який високо оцінив їх діяльність і зробив висновок про те, що партія й надалі повинна проводити через них свій вплив на селянство. Було вирішено також, що комісіям губернського, окружного і повітового рівнів треба надати більше прав щодо низових органів. Комісії, які керували роботою КНС, передбамалося зміцнити за рахунок працівників місцевих партійних організацій. Всі ці "маленькі хитрощі" повинні були перетворити комнезами у продовження партійного апарату і тим самим гарантувати неможливість їх виступу як самостійної політичної сили.

Після приїзду в Харків Л.Каганович швидко розібрався у двозначній ситуації з КНС. Оскільки в усій країні було взято курс на пожвавлення сільських рад, КНС вирішили перетворити з організацій державного значення на громадські організації. Відповідний декрет ВУЦВК і Рад наркому УСРР вийшов 16 листопада 1925 р. Після декрету комнезами продовжували існувати швидше за інерцією. Вони втратили будь-яке значення в суспільно-політичному житті села, оскільки були позбавлені адміністративно-господарських функцій.

"Новаторським" і доволі специфічним було ставлення влади до церкви. У березні 1922 р. з'явилася стаття В.Леніна "Про значення войовничого матеріалізму", де стояла вимога надати атеїстичній пропаганді войовничого характеру. У розвиток висловлених тез 19 березня з'явився директивний лист вождя "В.М.Молотову для членів Політбюро ЦК РКП(б)", в якому він вимагав розпочати проти церкви превентивний терор, провчити церковників так, "щоб на кілька десятків років ні про який опір вони не сміли й думати". Підсумовуючи пропоновані заходи, Ленін зробив висновок: "чим більше число представників реакційного духовенства і реакційної буржуазії нам ...вдасться розстріляти, тим краще".

Як привід для "розкрутки" антицерковного терору вирішили використати голод. Патріарху Тихону запропонували віддати на потреби голодуючих церковне майно, але він відмовився давати на продаж освячені предмети культу із золота, срібла і коштовного каміння. Це був чудовий привід для розгортання війни проти церкви. Крім того, вожді більшовиків сподівалися (як виявилося, помилково) здобути конфіскацією церковних цінностей потрібні їм мільярдні ресурси. До червня 1922 р. в Україні було вилучено трохи більше 3 пудів золота і 2850 пудів срібла. На виручені кошти за кордоном придбали для голодуючих районів близько 3 млн пудів хліба. За звинуваченнями у приховуванні церковних цінностей були репресовані десятки священиків.

У боротьбі проти церковників держава з успіхом використовувала тактику розколу. Зокрема, власті посприяли виникненню опозиційної тихонівцям течії, яка прийняла назву "обновленство". Лідери обновленського руху, на відміну від патріарха Тихона, вітали кампанію з вилучення церковних цінностей на користь голодуючих. В Україні перші парафії нової течії під назвою "Жива церква" виникли влітку 1922 р. Чекісти розчищали місця в церковній ієрархії для обновленців перевіреним способом: вилучаючи представників "старого духовенства" арештами і адміністративними засланнями.

Переслідуючи ту ж мету розколу церковної ієрархії, компартійно-радянське керівництво України дозволило утворити незалежну від Російської православної церкви українську автокефалію. У жовтні 1921 р. у Києві було скликано Всеукраїнський православний церковний собор. У ньому взяли участь майже півтисячі делегатів від духовенства та мирян.

Керівну роль в організації собору, який скликався за активної протидії тихонівської РПЦ, відігравав протоієрей Василь Литовський. Таємним голосуванням його обрали на посаду єпископа - митрополита. Так виникла Українська автокефальна православна церква (УАПЦ). Однак поспішне висвячення єпископів і священиків з числа непідготовлених людей відштовхувало від УАПЦ віруючих. Конфлікти між церковними громадами, які належали до патріаршої і автокефальної церкви, стали постійними.

Даючи дозвіл на скликання собору, власті одночасно готувалися до розгрому нової церкви у слушний момент. Перші арешти керівних діячів УАПЦ почалися наприкінці 1922 р. Чекісти активно втручалися в життя УАПЦ, роздмухуючи конфлікти між течіями. У 1924 р. від української автокефалії відокремилася "Діяльно-христова церква" (ДХЦ). Прихильники її провели з'їзд у 1925 р., на якому засудили керівництво УАПЦ і митрополита В.Липківського. Під тиском ДПУ Липківський в 1927 р. змушений був залишити свою посаду. Щоб зруйнувати економічну базу УАПЦ, на її парафії держава наклала високі податки. У січні 1930 р. українська церква була ліквідована.

Наступний розділ:

Штучність "кризи непу"

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суспільно-політичне життя“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя
  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP

  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики