В 1913 р. за ініціативою К.Трильовського було організоване Товариство українських січових стрільців. У стрілецькій секції українського січового союзу молодь почала навчатися військовій справі.
Особливістю парамілітарних організацій в Галичині було те, що вони займалися не лише фізичною підготовкою, а й духовним вихованням української молоді, яка згодом брала активну участь у військових подіях та змаганнях за українську державу. Діяльність цих військово-спортивних організацій була проявом галицького національного відродження. Так, усі січово-сокільські організації та "Пласт" взяли участь у грандіозному святі на майдані "Сокол-Батоко" у Львові з нагоди святкування 100-літнього ювілею Т.Шевченка (1914).
В 1873 р. коштом наддніпрянців у Львові було створено літературне товариство Шевченка. У 1892 р. замість товариства Шевченка постало Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ). Авторами статуту оновленого товариства були В.Антонович, О.Кониський та О.Барвінський. Ідея про створення в Галичині української академії наук за підтримкою (фінансовою) віденського уряду постійно циркулювала в академічних колах Галичини і дуже схвально сприймалася наддніпрянськими діячами.
Віденський уряд так і не наважився (через загострення міжнародних стосунків) надати НТШ статус української академії, втім воно отримало від уряду інші вигоди. Так, НТШ мало право на замовлення шкільних підручників, чим забезпечило собі щорічно прибутки у 20 тис. гульденів. Згодом розгорнуло активну видавничу діяльність, журнальну політику ("Записки НТШ", "Літературно-науковий вісник"), що підняло його престиж у наукових колах Європи.
Академічна наука в Галичині здобула ще одну перемогу - відкриття першої в українських землях кафедри історії України в 1904 р. при Львівському університеті. Кафедру очолив учень В.Антоновича М. Грушевський.
Культурна експансія українців в Галичині була пов'язана з упровадженням українського фонетичного правопису в шкільну справу та офіційне діловодство, підтвердженням державних прав української мови, відкриттям другої (після Львівської) української гімназії в Коломиї.
Активним провідником ідей відродження виступало товариство "Просвіта". Це була найавторитетніша культурно-громадська організація. У 1914 р. в Галичині діяли 77 її філій та 3 тис. місцевих читалень. Активну просвітницьку роботу діячі "Просвіти" проводили також серед українців-військовиків в австрійський армії і навіть серед працівників жандармерії.
Складовою процесу "п'ємонтизації" Галичини була політизація українського руху. У жовтні 1890 р. була заснована Русько-українська радикальна партія. Установчий з'їзд, що відбувся під головуванням І.Франка, прийняв програму партії, авторами якої були М.Павлик, С.Данилович, Р.Яросевич. Друкованими органами партії стали літературно-науковий журнал "Народ" та місячник для селянства "Хлібороб".
Стратегічні завдання партії полягали в зміні засобу виробництва ("переміни способу продукції згідно зі здобутком наукового соціалізму") і впровадженні соціалістичного устрою. В політичній сфері основною була боротьба за демократичні свободи (особи, слова, друку, сумління тощо), а також право самоврядування громад, повітів, країв на правах автономії.
В програмі партії соціалістична ідея співіснувала з ідеалами демократичного націоналізму, відбивала дві конкуруючі тенденції в її політичній практиці: марксистську та націоналістичну. Між прихильниками цих двох ідей в надрах партії точилися теоретичні дискусії. Ю. Бачинський в брошурі "Україна irredenta" (1895) прагнув поєднати національну та марксистську ідею, відстоював ідею класової боротьби. І.Франко, полемізуючи з Ю.Бачинським, вважав, що політика класовості є "політика ненависті".
В 1895 р. після смерті М.Драгоманова в таборі радикалів стався розкол на марксистську та націоналістично орієнтовану течії. У 1899 р. була утворена Українська національно-демократична партія. Лідерами УНДП були відомі галицькі політики: Юліан Романчук, Кость Левицький, Євген Олесницький, Іван Франко, Михайло Грушевський, Євген Петрушевич, Теофіл Окуневський.
На відміну від радикалів націонал-демократи в своєму програмовому документі на перший план ставили національну ідею, проголошуючи своєю кінцевою метою державну незалежність українського народу, об'єднаного в єдиний національний організм. Свої тактичні завдання вони пов'язували в сфері політичній з вимогами широкої автономії українським територіям в межах Австрійської держави, в економічній - передачею народу засобів виробництва, передовсім землі, та розвитком власного виробництва, торгівлі, кредиту. В духовній сфері передбачався вільний розвиток українським народом своєї власної культури з урахуванням "здобутків людської культури", які б стали доступними широким масам, в шкільній - впровадження шкіл по селах і містах "з українською мовою викладання", в церковній - стояли за "нову толерацію і рівноправність для усіх віросповідань і обрядів".
УНДП являла собою широку коаліцію політичних сил регіону від соціалістів до уніатської священицької інтелігенції. В ідейно-організаційному плані та за характером впливу на громадську свідомість вона мала перевагу над РУРП.
У Галичині, крім цих найбільших і най впливовіших партій, виникають Українська соціал-демократична партія (1899) та консервативна Християнсько-суспільна партія. Українська соціал-демократична партія в організаційному та ідейному плані не мала самостійного значення і входила на правах автономної організації до Австрійської соціал-демократичної партії.
Національне відродження на Буковині
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини“ на сторінці 2. Приємного читання.
