Утраті попереднього значення родової організації сприяє і його сегментація, розселення його гілок (ліньяжів) у різних місцях поселення. Водночас саме на цьому етапі плем'я набуває певних потестарних функцій (тобто функцій управління), що супроводжуються виникненням постійних керівних органів.
На соціальне розшарування серед трипільців указують знахідки скарбів і могильників. Аналіз поховального інвентарю дає підставу виокремити три соціальні групи населення: племінну верхівку, племінну аристократію та рядових членів громад.
Щедру інформацію про культуру й духовний світ трипільців містить їхня кераміка, зокрема, оздоблюваний орнамент глиняних виробів, а також антропоморфна та зооморфна пластика. Антропоморфні глиняні вироби здебільшого передають образ жінки, хоч трапляються й чоловічі зображення. Зооморфні статуетки найчастіше зображують бика. Головами биків часто-густо орнаментуються шийки кухонних посудин. Трапляються і статуетки птахів, ліпні моделі жител й транспортних засобів. На пізньому етапі розвитку культури виникає монументальна скульптура.
Культові церемонії та ритуали здійснювались як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах.
Причорноморські степи й Крим заселяли племена з переважанням скотарського способу ведення господарства. Вони були досить войовничими і сусідство з ними вимагало від землеробських племен постійної турботи про власну безпеку.
Скотарсько-землеробська діяльність породила принципово інший спосіб життя, аніж землеробсько-скотарська. Утримання значної кількості худоби вимагало постійної зміни пасовищ, а це викликало значну рухливість населення. У Степу формується своєрідний рухливо-осідлий спосіб життя, із різним співвідношенням питомої ваги скотарства та землеробства.
У скотарів було два різновиди організації праці: відгінний або перегінний спосіб. За першого худобу влітку утримували на пасовиськах (іноді досить віддалених), а взимку - неподалік від поселення, на заздалегідь заготовлених кормах. За другого - худобу постійно переганяли на нові місця утримання, не намагаючись її прогодувати взимку лише заготовленими припасами.
Для ранніх скотарів притаманною була відгінна та відгінно-стійлова форми утримання худоби. Згодом намітилася тенденція до більш рухливих форм господарювання.
У південній смузі степів перевага надавалася вівчарству, в північній та долині Дніпра - розведенню великої рогатої худоби, а в лісостепу - конярству.
Мобільність не сприяла урізноманітненню предметів матеріальної культури та їх накопиченню. Скотарський спосіб життя позначався на всіх сторонах існування - худоба не лише давала харчові продукти, а й визначала напрями домашнього виробництва. Учені засвідчують значне поширення обробляння кістки, шкір, розвиток плетива, та в пізніших часах - ткацтва. Керамічне виробництво не набуло спеціалізованого відособленого характеру.
У скотарських колективах формувалися принципово інші, аніж у землеробів, системи цінностей, в господарстві яких престижне місце належало передовсім худобі. Проте розкопки поховань енеолітичних скотарів демонструють наявність у них намиста з мідних пронизок, браслетів, скроневих підвісок з мідного дроту, високоякісних кременевих виробів, поясів із мушле ви х намистинок, а також імпортованого якісного посуду. Особливу групу знахідок становлять булави та зооморфні скіпетри, старанно виготовлені з якісного каменю (переважно у формі голови коня).
Дослідники вважають, що саме енсолітичні скотарі першими на території України одомашнили коня. Через це вони зажили слави відчайдушних кінних вояків, які постійно напирали на землеробів-трипільців. Знахідки решток воза у похованнях є найдавнішим свідченням використання колісного транспорту на території України.
У суспільній організації скотарів провідна роль належала великій патріархальній сім'ї як складовому елементу первісної сусідської громади. Рід виступає як підпорядкована структура, що регулює окремі негосподарні сторони життя, зокрема, сімейно-шлюбні та ритуальні. Велика патріархальна сім'я включала три-чотири покоління по батьковій лінії і могла налічувати до 300 членів. У такій сім'ї існувала сувора ієрархія. Головним був старший з чоловіків.
Специфічний спосіб життя енеолітичних скотарів породжував особливий духовний світ. Худоба виступає центром космогонічних уявлень про навколишній світ та водночас посередником у спілкуванні з богами, яким зазвичай надають рис найбільш шанованих тварин.
Особливий зріз вірувань демонструє феномен курганного будівництва, відомий з кінця IV тис. до н. е. Кургани являли собою округлі насипи різної висоти, під якими знаходилися поховання патріархів великих сімей або сімейних громад. Довкола курганів збереглися залишки складних архітектурних споруд із землі, каміння та дерева. Дослідники зазначають, що кургани засвідчили не лише значні соціальні зміни в суспільстві, а й закріпили їх у певній релігійно-міфологічній системі. Степовий курган виражав собою нібито підняте над поверхнею землі повторення в меншому масштабі того, що людина бачила навколо себе. Курганне будівництво пов'язують з культом Сонця, що існував в енеолітичних скотарів.
Епоха бронзи на території України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура“ на сторінці 2. Приємного читання.
