Похід короля лівобережними землями супроводжувався масовою розсипкою його універсалів, де містилися заклики відступати від Москви та повертатися під його "батьківську опіку". Долаючи менш чи більш затятий опір захисників Воронкова, Баришполя, Монастирища та Остра, коронні війська та козаки наказного гетьмана І.Богуна за наказом короля були зупинені під стінами останнього для перепочинку.
Так само успішно розвивався і наступ військ Я.Собєського та П.Тетері на південному напрямі. Тут, на просторі між Кременчуком та Гадячем, було здобуто Говтву, Миргород, Ромни, Лохвицю, Прилуки, Лубни та інші міста і містечка, всього понад півсотні населених пунктів. Деяким все ж удалося відбитися, наприклад Гадячу, деякі здалися без бою. І тут велику роль відігравала агітація правобережного гетьмана та небажання лівобережного населення далі терпіти над собою владу російського царя. Аналогічна картина спостерігалася й на Сіверщині, де проти кровопролиття закликав наказний гетьман І.Богун та колишній ніжинський полковник, герой конотопської оборони Г.Гуляницький.
Щоправда, із середини грудня ситуація починає докорінно змінюватися. Головним проявом цього стало вкрай вороже ставлення місцевого населення до війська польського короля, що було спровоковане передовсім насильствами та грабунками останнього. На початку січня 1664 р. надзвичайно жорстокі бої розгорілися під містом Салтикова Дівиця, під час штурму якого загинуло чимало польських офіцерів і понад 300 жовнірів. Увірвавшись у місто, жовніри винищили всіх козаків і міщан ненависного міста, а його саме спалили. Ще більш впертий опір було вчинено захисниками Батурина, яким так і не вдалося оволодіти полякам, незважаючи на декілька приступів. А наприкінці січня 1664 р. розпочалася облога останнього населеного пункту, яким хотів оволодіти Ян Казимир під час цієї кампанії, - Глухова. На той час гетьман Тетеря на чолі трьох козацьких полків уже повернувся на Правобережжя, де розпочалося антипольське та анти гетьманське повстання.
29 січня польське командування розпочало перший штурм Глухова, оборону якого очолював київський полковник Василь Дворецький. Зазнавши значних втрат, поляки були змушені відступити. 8 лютого за наполяганням С.Чарнецького було вчинено другий приступ міста, але його результати були такими ж невдалими, як і перед тим. Загалом же, втративши під Глуховом за два тижні облоги близько 4 тисяч жовнірів, з них майже 350 офіцерів, 9 лютого Ян Казимир зняв облогу міста й попрямував на з'єднання з литовським військом у район міста Сєвськ.
Аби мати змогу контролювати завойовані території та реально загрожувати російським землям, польсько-литовська армія вчинила спробу укріпитися в Новгороді-Сіверському. Але оволодіти містом з ходу королю не поталанило. Велика заслуга в цьому належала наказному гетьману Івану Богуну, котрий остаточно зневірившись у доцільності продовження братовбивчої війни, ще під час облоги Глухова повідомляв лівобережну старшину про плани польського командування та навіть переправляв у місто запаси пороху. Довідавшись про діяльність козацького зверхника, король наказав взяти під варту наказного гетьмана, аби згодом стратити. Але під час арешту, найвірогідніше, Богун учинив опір і загинув, як і належало воїнові, зустрівши смерть у бою.
На початку 1664 р. польському командуванню стало відомо про підготовку старшиною анти польського та анти гетьманського виступу на Правобережній Україні. Аби його упередити, король надає надзвичайні повноваження полковнику С.Маховському, котрий уже на початку лютого заарештовує Ю.Хмельницького, якого спроваджують подалі від України, до фортеці Мальборк. Але цей крок уже не міг зупинити розвиток повстання, підготовленого всією попередньої політикою польського уряду. У середині лютого на Правобережжя, в напрямку Брацлава, із Січі виступають запорожці на чолі з кошовим І.Сірком. Наприкінці місяця повстання в Торговиці піднімає місцевий сотник Дмитро Сулимка. Йому на допомогу з військами приходить полковник Семен Височан, котрий вже восени 1648 р. очолював анти польські виступи на Покутті.
Судимі вдається оволодіти Лисянкою і захопити до своїх рук козацьку артилерію, яка там знаходилася. Після цього повстання швидко поширюється на землях Київщини та Брацлавщини. У розпорядженні Сулими та Височана на початок березня перебувало вже понад 15 тисяч вояків. Увесь цей час київський воєвода І.Виговський перебуває в постійному контакті з керівництвом повсталих, кошовим Сірком, готуючись відкрито приєднатися до антипольського виступу в слушний для цього час.
Однак у середині березня завершується невдачею спроба повстанців оволодіти Білою Церквою, де засіла міцна польська залога, а місцеві козаки та міщани не підтримали повстання. Сюди ж стягнули свої сили гетьман Тетеря та полковник Маховський. Спільними зусиллями вони не лише відбили приступ, а й близько півтори тисячі повстанців захопили в полон. Усіх їх за наказом українського гетьмана було страчено, а старшин до того ж піддано жорстоким тортурам.
Із допитів полонених Маховському та Тетері стало відомо про безпосередню причетність Виговського до вибуху повстання. Незважаючи на тс, що він як перший сенатор Київського воєводства не підлягав військовому трибуналу, його було підступно захоплено в полон і на світанку 27 березня розстріляно.
Страта Івана Виговського стала відчутним ударом по організації повстання, адже саме він, володіючи широтою стратегічного та політичного мислення, координував дії розрізнених загонів повстанців, а крім того, саме його кандидатура, вірогідніше всього, розглядалася не лише як реальна альтернатива Тетері, а і як така, що могла об'єднати всю козацьку Україну.
Жорстокі розправи, до яких вдається воєвода Чарнецький на правобережних землях (наприкінці серпня він похвалявся, що під час його каральних експедицій було знищено щонайменше 100 тисяч українців), відсутність ефективної допомоги з боку лівобережного гетьмана та російського командування - змушують повстанців поволі припиняти свою боротьбу. На середину жовтня склали зброю та присягнули на вірність королю захисники Ставищ, згодом капітулювали Буки, Боярка, Романівка, Торговиця та інші центри повстання. Невпокореними залишилися лише Умань, КалКальник, Лисянка та Медвин.
З початком 1665 р. на Правобережжі знову вибухають повстання. Першими повстали непокірні жителі Ставиш, котрі знищили залогу та відмовилися визнавати владу польського короля та гетьмана Тетері. Корогви полковника С.Маховського, спрямовані на приборкання цього виступу, були розбиті, а сам польський воєначальник заледве врятував власне життя втечею. Утім Чарнецькому все ж вдалося стрімким нападом оволодіти Ставищами. Після цього всі його жителі були вирізані, а місто зруйноване та спалене.
Показове покарання непокірних Ставищ не приборкало хвилю нових виступів. Наприкінці зими в полум'ї повстань вирувала Уманщина, Полісся. Навесні стає очевидним той факт, що новий командувач коронної армії М.Замойський та правобережний гетьман Тетеря не в змозі контролювати ситуацію. Ще більше вона ускладнюється для правобережного гетьмана, коли в умовах розгортання громадянського протистояння в самій Польщі з України виводиться більшість коронних військ. На середину червня Тетеря остаточно втрачає контроль над ситуацією та залишає Україну.
Таким чином, на Правобережжі повстання увінчується перемогою. Щоправда, вельми великою виявляється її ціна у вимірі людських жертв. Лише за час літніх боїв 1664 р., згідно із заявою воєводи Чарнецького, йому вдалося знищити 100 тисяч українців, а загалом загинуло та було виведено до Криму в якості ясиру близько 200 тисяч осіб. Вкрай негативними були наслідки виснажливої боротьби і у сенсі суспільно-політичної дезорієнтації. Край перебував у стані загальної анархії та міжусобиць.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни“ на сторінці 2. Приємного читання.
