І в Україні, і в Польщі Батозьку перемогу Хмельницького сприймали як реванш Війська Запорозького за поразку під Берестечком. За результатами досягнутої блискучої перемоги український гетьман ліквідовує постанови принизливого й вельми обтяжливого миру з поляками 1651 р. Уже на початок липня козацький устрій і судочинство повною мірою реставруються на теренах Брацлавського, Чернігівського та Київського воєводств.
1652 р. знаменував собою успішне завершення Селянської війни, в результаті якої українське селянство на теренах, контрольованих козацькою адміністрацією, вибороло особисту волю. Тут було ліквідовано фільварково-паншинну систему господарювання, зруйновано велике та середнє феодальне землеволодіння, скасовано кріпацтво. Більшість земель польської шляхти та магнатерії, королівщин і володінь католицької церкви перейшли у розпорядження Війська Запорозького як корпоративного їх власника. Істотно зростає землеволодіння православної церкви та монастирів. Започатковується становлення козацького та старшинського землеволодіння. Землю отримують і особисто вільні селяни (феодальна залежність зберігається лише в монастирському землеволодінні).
Неминучість продовження війни засвідчили осінні переговори між українським гетьманом і представниками короля. Хмельницький погоджувався на замирення з Річчю Посполитою на основі Зборівського договору 1649 р., у той час як його польські опоненти погоджувалися на досягнення порозуміння, базованого на договорі Білоцерківському. За таких умов переговори було зірвано, а наприкінці лютого 1653 р. коронні війська атакували Брацлавщину.
Лютнева атака виявилася для польського командування невдалою. Але вже через місяць сюди прийшло каральне військо під командою полковника Стефана Чернецького, широко відомого своїми жорстокістю та невблаганністю щодо українського населення, навіть того, яке не брало участі в аіптнюльських виступах. Чернецькому вдалося захопити та спустошити Погребище, Самгородок, Немирів, Кальник та інші міста та містечка Брашіавшини. Після цього польський полковник спрямував свої війська на оволодіння Уманню. Але під Монастирищами йому шлях перегородив Іван Богун. У жорстокій битві, що розгорілася під стінами цього подільського містечка, козакам вдалося не лише стримати порив наступаючих, а й важко поранити їхнього командира і, скориставшись із сум'яття, що виникло після цього, витіснити поляків за межі Брашіавшини.
Прагнучи розвинути успіх, у 20-х числах травня Хмельницький на чолі 30 тисяч вояків вирушає з Умані в похід проти короля, який збирав війська під Глинянами, в Галичині. По дорозі до нього приєдналася ще 15-тисячна татарська орда. Не зустрічаючи серйозного опору розрізнених польських гарнізонів, гетьман звільнив з-під влади короля майже все Подільське воєводство та східні райони Руського.
22 серпня 1653 р. у похід в Україну з Глинян виступає коронне військо. Одночасно близько 6 тисяч польських жовнірів (близько 40 найкращих польських хоругв) було відправлено в Молдавію на допомогу пропольськи налаштованому новому господареві Стефану Гергіцу, котрий перед тим позбавив влади Василя Л у пула і тепер відбивався від 6-тисячного козацького корпусу під командою Тимоша Хмельницького, Івана Богу на та Тимоша Носача.
Довідавшись про скрутне становище сина, Хмельницький наполегливо схиляє кримського хана до спільного походу в Молдавію і врешті-решт наприкінці вересня 1653 р., отримавши повідомлення про прихід орди в Україну, вирушає в напрямку Кам'янця-Подільського. Для того, аби перекрити гетьману шлях, туди ж спрямовує свої сили польський король. Поляки встигли підійти до Кам'янця раніше українських козаків, але, дізнавшись про наближення орди, на початку жовтня король наказав закласти табір у зручному для оборони місці - в межиріччі річок Жванчик і Дністер, під стінами Жванецького замку.
У другій половині жовтня сюди ж прибули українські війська й татарські орди на чолі з Іслам-Ґереєм. А на кінець місяця козакам і татарам вдалося перекрити всі шляхи доправлення продовольства і фуражу з Покуття та Кам'янця, й становище обложених стало вкрай важким. Ще більш ускладнили його тривалі холодні дощі та ранні морози, що спричинили епідемії та голод. На цей час українсько-кримським військам вдалося завдати польським загонам декілька відчутних поразок, що поволі все більше деморалізовувало обложених. На середину грудня втрати польського короля становили вже близько 10 тисяч вояків і становище його війська стало катастрофічним.
Єдиним виходом зі скрутного становища для поляків було зав'язування сепаратних переговорів із кримським ханом, і вони цим скористалися. Під стінами Кам'янця-Подільського було розпочато польсько-кримські перемовини, на яких українській делегації була відведена роль пасивного спостерігача, а тому вона відмовилася від участі в них. Двосторонні ж домовленості сторін передбачали припинення бойових дій за умови гарантування польським керівництвом виплати ханату "упоминків" та участі у війні Криму з Російською державою. За наполяганням Іслам-Ґерея король гарантував козакам збереження традиційних прав і привілеїв, реанімацію постанов Зборівського договору, щоправда за винятком тих, які гарантували політичну автономію Війську Запорозькому. Передбачалися окупація України коронними військами та повернення польської шляхти до своїх маєтків.
Зрозуміло, що Камлнецький договір абсолютно не відбивав результатів Жванецької кампанії, перевага в якій була не на боці короля, а його супротивників. Договір став можливим лише за умови несприятливого розвитку міжнародних взаємин у трикутнику Україна-Польща-Крим. Для того, аби гарантувати збереження завоювань Української революції, гетьманському уряду було потрібно шукати нових зовнішньополітичних комбінацій.
Трагедія Української козацької держави полягала в тому, що відбутися як суверенна держава вона могла лише за умови прийняття протекторату одного із сусідів. Найбільш вірогідними кандидатурами на роль протектора України виступали турецький султан і російський цар. Власне, саме на цих напрямах зовнішньої політики і зосереджувала найбільше увагу українська дипломатія.
Результатом активізації українсько-турецьких взаємин на весну 1653 р. стає відправка в Україну султанської грамоти та атрибутів влади васально залежного від Порти правителя. Та все ж таки український гетьман не поспішав з прийняттям протекції султана, зважаючи всі позитивні та негативні сторони цього кроку. Позитивну відповідь зі Стамбула Хмельницький використав для того, аби змусити Москву також позитивно відреагувати на прохання Чигирина щодо надання допомоги в боротьбі з Польщею. І справді, 22 червня цар видає грамоту гетьману і всьому Війську Запорозькому, в якій містилося повідомлення про згоду прийняти їх під царську "високу руку".
Українсько-російський договір 1654 р.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.“ на сторінці 2. Приємного читання.
