Зважаючи на перераховані вище фактори, найбільш важкою кріпосна залежність була в селян західноукраїнських земель, а також внутрішніх районів України, там, де кріпосницькі порядки почали утверджуватися раніше, аніж на Подніпров'ї чи в суміжній зі Степом прикордонній смузі Східного Поділля. Тут панщина сягала 3-6 днів на тиждень.
На землях Південної Київщини, особливо її лівобережної частини, та Брацлавщини кріпацтво не набуло таких значних масштабів. Тут кількість днів обов'язкового відробітку на пана могла коливатися від одного до максимум трьох днів на тиждень. Причому дні відробітку накладалися не на окремі селянські господарства - дими, а на об'єднання дворів, на яких могло мешкати по декілька поколінь однієї селянської родини, - так звані дворища.
Причини такого становища не важко встановити. Адже названі землі були слабко заселені, а тому для селянина існували можливості в разі пробудження непомірних апетитів шляхтича перейти на іншу земельну ділянку та позбутися його опіки. Крім того, ці землі лежали на прикордонні з Диким Полем, шляхта почала проникати сюди доволі пізно, коли тут уже склалися певні традиції вільної хліборобської праці. Спроби брутального їх ламання завжди несли в собі загрозу збройного спротиву, тим паче, що обставини життя на прикордонні завжди змушували селянина бути не лише хліборобом, а до певної міри й воїном.
Далеко не останню роль відігравали також і близькість Запорозької Січі та активне поширення козацтвом своїх традицій і укладу життя на волость. Козацький приклад завжди був притягальним ідеалом для вільнолюбного селянина чи міщанина, котрі намагалися його наслідувати або ж самим прилучитися до козацького товариства.
Особливої гостроти соціальним суперечностям в Україні додавав той факт, що з кінця XVI ст. до них домішувався національний фактор. Адже в цей час завдяки королівським данинам, шлюбним контрактам та важелям адміністрування польська шляхта та магнатерія - Замойські, Любомирські, Калиновські. Потоцькі, Фірлеї, Конєцпольські та інші - почали активно проникати на українські землі та вибудовувати на них свої потужні латифундії, супроводжуючи цей процес не лише освоєнням незайнятих земель, а й активним загарбанням тих, що раніше належали українським селянам, міщанам, козакам і боярам. Зважаючи ж на ту обставину, що час проникнення польських панів збігся із часом динамічного розвитку кріпосницьких відносин загалом, то останні асоціювалися в народній свідомості саме з появою поляків і як вияв національно-релігійного гноблення.
Надзвичайно важливою для розуміння подальшої логіки розвитку історії України є й та обставина, що поява польського панства на українських землях супроводжувалася й небаченим досі зростанням ролі в суспільному житті краю заможного єврейства. Спираючись на етнічно-релігійну солідарність, інституалізовану через діяльність общинних організацій - кагалів, а також отримуючи підтримку з боку польської шляхти та старостинської адміністрації, упродовж 20-40-х рр. XVII ст. заможні євреї перебирають до своїх рук торгівлю, лихварські операції, виступають орендарями маєтків, старосте, різного роду прибуткових промислів. Стан обопільної відчуженості та ворожнечі (адже євреї також сприймали місцеве православне населення як язичників - гоїв) матиме негативні наслідки для сторін у майбутньому, коли українське козацтво виступить як сила, що обстоює національно-конфесійні інтереси свого народу.
Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
