На Київщині та Поділлі також існували соціальні групи панів і бо-яр-шляхти. Значно менш розгалуженою в XV ст. тут була мережа князівського землеволодіння (його активне проникнення сюди розпочнеться вже в наступному столітті). Натомість, зважаючи на специфіку прикордоння, тут було набагато більше соціальних верств проміжного між нобілітетом і залежними верствами напів шляхетського люду - різного роду військових так званих кінних слуг, котрі несли службу конем по обороні прикордонних замків, виконували сторожові повинності, були кур'єрами тощо.
Нижчу і найчисельнішу соціальну страту займало селянство. До середини XV ст. у переважній своїй більшості селянство ще залишалося особисто незалежним від землевласників. Воно складалося в основному з тяглих людей, які користувалися ділянкою землі, а за користування нею виконували певні господарські повинності та платили оброк на користь великого князя. Частина ж селян сиділа на приватновласницьких землях і виконувала повинності й платила оброк своїм власникам.
У правовому відношенні сільське населення поділялося на людей погожих (тобто особисто вільних) і непогожих (тобто прикріплених до свого наділу). Крім того, існували й такі категорії підневільного селянства, як: закупи (тимчасово невільні), челядь невільна та парубки (раби). Непогожий селянин міг покинути свою землю та свого володаря, залишивши після себе кого-небудь, хто обробляв би його ґрунт та сплачував власникові оброк і виконував на його користь повинності. Погожі селяни формально мали право вільного переходу, але на практиці воно часто-густо обумовлювалося певними застереженнями.
Процеси прикріплення селян до оброблюваної ними землі особливо інтенсивно протікали із середини XV ст., зокрема після видання Казимиром Ягеллончиком привілею 1447 р. Найбільш динамічно прикріплення селян до землі відбувалося на приватновласницьких землях. Але пік активності у впровадженні позаекономічної експлуатації сільського населення випав уже на наступне століття.
Частка міського населення від загальної соціальної структури в XV ст. була незначною. Найвищими урбанізаційні показники були на західноукраїнських землях, що на той час уже входили до складу Польського королівства, трохи нижчими - на Волині, та ще нижчими - на Київщині й Східному Поділлі.
У XV ст. в українські міста приходить практика самоврядування на основі Магдебурзького права. Права самоврядування в цей час отримують Луцьк, Крем'янець, Володимир, Київ, Житомир та багато менших міст і містечок, в тому числі тих, що розташовувалися на приватних княжих і панських землях. У західноукраїнських містах, розташованих в межах Польського королівства, з цього часу вже розвивається цехова структура, що об'єднує ремісників за виробничою приналежністю та регламентує їхню трудову діяльність і навіть спосіб життя. В містах же, розташованих у Великому князівстві, процеси запозичення західноєвропейських зразків цехової організації поки що не набули розмаху.
Особливого колориту набуло міське життя на південних рубежах Волині, Київщині та Брацлавщини, котрі постійно перебували під загрозою татарських набігів. Специфіка життя на пограниччі ворогуючих цивілізацій зумовлювала характерний поділ населення на десятки та сотні що забезпечували його ефективну мобілізаційну готовність, а також формувала відповідний менталітет та спосіб життя. Останні стануть важливим фак-
31СУСП1ЛЬН0"П^ІТИЧН0Г0 житга України в Роки загострення боротьби з мусульманським Степом та в добу визвольних змагань середини XVII ст
Частина 2. Україна в ранній Новий час
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського“ на сторінці 2. Приємного читання.
