У роки княжіння Олелька та Семена було чимало зроблено для зміцнення обороноздатності Київського князівства, передовсім його захисту від набігів зі Степу. За наказом князів було укріплено порубіжні замки, зокрема такі, як: Брацлав, Канів, Черкаси, Звенигород, а також Любеч та Остер. Навколишні землі було заселено княжими воїнами-слугами, набраними як з числа місцевого, так і прийшлого населення - тюрків, литовців, німців, молдован та ін. Історики припускають, що саме в середині - другій половині XV ст. усталився й порядок організації так званих польових сторож, тобто регулярне чергування озброєних боярських загонів на пограниччі, особливо в місцях найбільш вірогідного татарського вторгнення.
Спираючись на місцеву знать, що в більшості своїй ще служила Володимирові Ольгердовичу, вже в роки князювання Олелька Володимировича вдалося успішно розбудувати військову, адміністративну, судову і фіскальну владу та досягти значної автономії від центральних віденських владних структур. Ще більш довершеного вигляду ця модель набула в роки князювання його сина, котрого одна молдовська хроніка під 1463 р. вшановувала князя Семена Олельковича титулом царя київського.
Зміцнення позицій Олельковичів в Русі-Україні дає їм змогу дедалі гучніше заявляти про свої політичні претензії в межах усього Великого князівства Литовського. Переконливим виявом цієї тенденції є висунення Семеном Олельковичсм своєї кандидатури на престол великого князя литовського у 1456 та 1461 р.
Проте передчасна смерть Семена Олельковича в 1470 р. не лише завадила реалізувати владні політичні амбіції, а й знаменувала собою кінець автономії удільного Київського князівства. Логіка політичного розвитку Великого князівства, скерованого на його централізацію, робила недоречним збереження цього політико-державного рудименту. А тому по смерті Семена Олельковича, попри те, що були законні претенденти на успадкування отчини, центральний уряд, який прагнув будь-що обернути Київщину на звичайну провінцію, відмовився залишати владу в руках нащадків Олельковича та призначив намісником до Києва Мартина Гаштольда.
Призначення до Києва - серця Русі - людини, котра не лише була не князем, а й не русином, спровокувало обурення киян. Вони закрили перед Гаштольдом міські ворота та відмовилися його пускати в місто. Але з часом опір киян було зламано. У 1471 р. намісник великого литовського князя таки вступив в управління Києвом і цей момент завершив князівську історію столичного міста та його землі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
