♦ від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
♦ з тимчасової втрати працездатності;
♦ пенсійне;
♦ на випадок безробіття.
Згадані законодавчі акти розроблялися на підставі рамкового Закону "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", прийнятого парламентом в січні 1998 р. Ще раніше, в грудні 1993 р.. Верховна Рада схвалила "Концепцію соціального забезпечення населення України", в якій окреслювалися шляхи реалізації комплексної реформи національної системи соціального забезпечення. Концепція мала на меті перерозподілити відповідальність за соціальне забезпечення між державою, працедавцями та населенням, перебудувати всю систему соціального захисту на страхових принципах.
Від 1999 р. Кабінет Міністрів України почав розмежовувати джерела фінансування пенсій, які призначалися за різними пенсійними програмами. Фінансування підвищених розмірів пенсій мало перекладатися на тих, хто використовував трудову діяльність працівників, які мали право на підвищену пенсію.
Закладена в "Концепції соціального забезпечення населення України" ідея пенсійної реформи знайшла своє продовження у прийнятих ВРУ "Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та в Указі Президента України "Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні" (1998 р.). Почала будуватися трирівнева пенсійна система: перший рівень - солідарна пенсійна система; другий рівень - система обов'язкового накопичувального пенсійного страхування; третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення.
В Україні постійно зростає кількість пенсіонерів, що пов'язано передусім із загальним старінням населення, зумовленим зазначеним вище погіршенням демографічних показників. Унаслідок цього соціальне навантаження на кожного працюючого зростає. Понад чверть працюючих сьогодні мають пенсійний статус. Можливості нарощування трудового потенціалу за рахунок екстенсивних чинників остаточно вичерпалися.
Внаслідок цього назріла необхідність докорінної реформи системи пенсійного забезпечення. Впродовж 2010 і на початку 2011 рр. в уряді, парламенті, профспілках і громадських організаціях активно дебатувалися основні риси пенсійної реформи. Вона повинна узгоджуватися з іншими реформами в соціальній сфері та враховувати досвід країн із більш-менш подібною до вітчизняної демографічною структурою населення.
Мабуть, найбільш проблемною залишається трансформація системи медичного обслуговування населення. Створилася парадоксальна ситуація: з одного боку, медицина залишається, як того вимагає Конституція, безплатною для населення, а з іншого - серйозна хірургічна операція об'єктивно коштує десятки тисяч гривень (у деяких випадках - навіть сотні тисяч), які пересічна людина не може, але мусить компенсувати за рахунок власних нагромаджень. Тимчасом фонд медичного страхування, на відміну від всіх інших соціальних фондів, в Україні ще лосі не створений.
Власне, навіть за наявності фінансових можливостей у пацієнта, операцію часто буває об'єктивно неможливо провести внаслідок відсутності сучасної медичної техніки (саме вартістю апаратного забезпечення насамперед пояснюються ті десятки тисяч, які треба знайти для здійснення кожної операції). Державний бюджет не може профінансувати технічне переозброєння лікарень на рівні сучасних стандартів. Подібної техніки вітчизняне машинобудування не продукує, а знайти потрібні мільярди доларів на її імпорт - нереально.
Тим не менш в галузі забезпечення населення медичними послугами зроблено немало. Ще в 1992 р. ВРУ прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У цьому документі вперше було введено поняття гарантованого державою обсягу та рівня безоплатної медичної допомоги. Надзвичайно важливим для подальшого реформування галузі стало визнання державою необхідності надання кожному пацієнтові права на вільний вибір лікаря та лікувальної установи.
У 1990-х роках в Україні здійснювалася реформа вищої медичної школи, що мала на меті наблизити якість підготовки лікарів до міжнародних стандартів. Особлива увага надавалася підготовці сімейного лікаря як основи майбутньої системи первинної медико-санітарної допомоги.
На базі медичних інститутів створено нові заклади: Національний медичний університет, Київську медичну академію післядипломної освіти, Військово-медичну академію, Донецький, Львівський, Луганський, Одеський, Вінницький, Запорізький, Харківський медичні університети, Дніпропетровську, Івано-Франківську, Тернопільську та Буковинську державні медичні академії, Українську державну стоматологічну та Українську фармацевтичну академії.
Напрями та пріоритети розвитку вітчизняної медичної науки координуються Академією медичних наук (нині - Національною) України, заснованою 24 лютого 1991 р. До складу НАМН входять 15 науково-дослідних інститутів.
Головною метою соціального розвитку є збереження здоров'я людини протягом усього життя, запобігання розвитку хвороб та інвалідизації. Із цього погляду найважливішим є старт життя - стан здоров'я дівчинки і підлітка, жіики-матері, новонародженої дитини. Розв'язання пріоритетних проблем охорони здоров'я жінок і дітей в Україні здійснюється на основі національних та державних програм. Вони передбачають вирішення питань, що найбільше впливають на основні показники здоров'я.
Україна встановила взаємозв'язки з низкою закордонних центрів, які допомагають у розвитку сфери охорони здоров'я. Спільно виконуються медичні програми зі США, Німеччиною, Канадою, Швейцарією, Японією, Францією. Результативна співпраця здійснюється із Всесвітньою організацією охорони здоров'я, дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), Фондом народонаселення, Агентством з міжнародного розвитку США та іншими установами.
Важливим завданням сьогодні вважається адаптація законодавства, норм і стандартів України до законодавства, норм і стандартів Європейського Союзу в галузі охорони здоров'я. Угода про партнерство і співпрацю між Україною та ЄС передбачає широкий спектр напрямів діяльності в цій сфері.
Чисельність населення України в четвертому кварталі 2009 р. уперше перейшла за межу 46 млн осіб і продовжує скорочуватися. Якщо раніше головну роль у погіршенні демографічної ситуації відігравала низька народжуваність, то тепер найбільш вагомим чинником стала підвищена смертність чоловічого населення. Високий відсоток смертності серед українських чоловіків обумовлюють три основні причини - зловживання тютюном, пияцтво і дорожньо-транспортні пригоди. Однак підвищення загальних показників смертності зумовлене також низьким рівнем медичних послуг, що надаються населенню.
Моніторинговий проект "Європейське соціальне дослідження", в якому бере участь Інститут соціології HAH України, надає можливість оцінити стан системи охорони здоров'я в Україні на тлі всіх інших країн Європи. Люди, які брали участь в опитуванні, мали можливість оцінити стан цієї сфери в своїй країні за шкалою від 0 (дуже погано) до 10 (дуже добре). Суб'єктивні судження кожного опитуваного об'єкти візувалися достатньою (за соціологічними критеріями) численністю вибірки. Виявилося, що громадяни України виставили своїй системі охорони здоров'я в 2009 р. надзвичайно низький середній бал - 2,41. Ніхто більше в Європі не поставив "двійки" національній системі охорони здоров'я. А "трійкою" її оцінили громадяни Болгарії (3,19), Греції (3,36), Латвії (3,53), Росії (3,56), Польщі (3,78), Угорщини (3,79) і Румуни (3,93). Отже, багато постсоціалістичних країн мають більш-менш однакові проблеми із системи охорони здоров'я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток соціальної сфери“ на сторінці 2. Приємного читання.
