Галузева структура української промисловості розвивалася переважно під впливом світового ринку. На жаль, вітчизняні товаровиробники могли зацікавити своїх зарубіжних партнерів тільки сировинною продукцією та напівфабрикатами. Питома вага електроенергетики в загальному обсязі промислової продукції за 1990-2000 рр. зросла з 3,2 до 12,1 %, чорної металургії - з 11,0 до 27,4 %. Натомість частка машинобудування і металообробки зменшилася з 30,7 до 13,4 %. Це заздалегідь визначає технічну недорозвиненість галузей вітчизняного виробництва і низькі показники використання високих технологій.
За даними останнього десятиріччя, за показниками, що характеризують промислову структуру, Україна істотно відрізняється в гірший бік від країн Західної Європи та США. Зокрема, частка харчової промисловості в нас становить 15,6 % (проти 9,1 % в країнах "золотого мільярда"), частина металургії - 25,5 % (проти 6,9 %), машинобудування - 12,7 % (проти 34,3 %). Американська і європейська промисловість пропонують світовому ринку продукцію повного циклу і в першу чергу - високоточні машини та прилади, а також інформаційні та інноваційні продукти й послуги. Натомість Україна може запропонувати тільки напівфабрикати, виробництво яких (з урахуванням обсягів експорту) пов'язане з неминучим погіршенням екологічних показників.
Сировинна орієнтація промислового виробництва за останні роки стала навіть більш виразною. За цих умов входження до СОТ і розвиток економічних зв'язків із країнами ЄС (альтернативи чому не існує) лише закріплюють за Україною статус сировинної країни. Це досить неприваблива перспектива. Тому держава повинна здійснювати активну політику структурної перебудови (яка не має нічого спільного з "ручним управлінням" економікою).
Україна, однак, ще не втратила шансів утвердити себе як високотехнологічну країну у світовому поділі праці. Для цього потрібно втілювати в життя економічні реформи, які спираються на досвід розвитку країн ЄС, США і нових індустріальних держав (передусім - східноазійської четвірки - Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї та Гонконгу). Однак недосконалість законодавчої бази й високі ризики для іноземних інвесторів гальмують інноваційну діяльність. Тому швидкого морального старіння не можуть уникнути навіть ті підприємства, які приносять своїм власникам мільйонні прибутки завдяки реалізації своєї продукції за кордоном. За даними Держкомстату України, ступінь зносу основних засобів підвищився з 48,8 % в 2000 р. до 58,0 % в 2008 р. Інновації впроваджувалися на 1491 підприємстві в 2000 р. (що складало 14,8 % від загальної кількості), а в 2008 р. - на 1160 (10,8 %) підприємствах. Не дивно, що за цей період скоротилася кількість підприємств, які освоювали нові види продукції (з 15 323 до 2446), а частка збиткових заводів і фабрик зросла - з 42 до 39 %. Рентабельність операційної діяльності підприємств зросла
незначною мірою (з 4,8 до 5,0 %) тільки через те, що власники мали можливість підвищувати ціни, часто користуючись відсутністю на ринку конкурентів.
У цілому ж з 1991 р. Україна пройшла значний шлях ринкових перетворень. За два десятиліття було створено різко відмінну від попередньої системи змішану економіку, яка ґрунтується на вільному підприємництві та приватній власності. Частка державної власності все ще залишається істотною, але вона вже не визначає характер подальшого розвитку. Щодо мети розвитку існує консенсус між різноспрямованими політичними силами: створення конкурентоспроможної соціально орієнтованої ринкової економіки.
Найголовнішою проблемою залишається неподоланність таких фундаментальних рис радянської економіки, як висока енерго- і матеріалоємність, екстенсивний характер розвитку. Досі (як показали "газові кризи" 2005 і 2009 рр.) не досягнуто реальної економічної незалежності. Невизначеність із характером економічних реформ зумовлює відсутність істотних зрушень структурно-інновацій ного характеру. Внаслідок цього Україна не може подолати відставання в технічному та технологічному відношеннях від провідних країн ЄС.
Застаріла техніка і недосконалі технологічні процеси, які використовуються у виробничому секторі, не дають змоги Україні успішно конкурувати з іншими країнами навіть після входження до СОТ. За рівнем конкурентоспроможності, як показує звіт Всесвітнього економічного форуму, наша країна наприкінці 2009 р. посіла 82 місце в світі (вивчалися відповідні показники 133 країн).
Слід сподіватися, що в недалекому майбутньому приплив іноземних інвестицій дозволить забезпечити подолання технічного й технологічного відставання вітчизняної економіки. Обсяг прямих іноземних інвестицій, що становив, як уже вказувалося, 6658 мли дол. США в 2003 р. (140 дол. на душу населення), зріс до 40 027 млн (873 дол. надушу населення) в 2009 р. Здавалося б, зростання за шість років більш-менш задовільне, але воно не відповідає сучасним світовим трендам, зокрема щодо наявності багатомільярдних вільних коштів на грошових ринках західних країн.
На першому місці за обсягами спрямованих у вітчизняну економіку коштів серед інвесторів знаходиться кіпрський капітал (8593 млн дол. США), втім його тільки умовно можна назвати іноземним. Кіпр є однією з найбільших офшорних зон, в якій вітчизняні олігархи ховаються від податкового "переобтяження". Реально на першому місці серед іноземних інвесторів знаходиться німецький капітал (6613 млн дол. США), далі йде нідерландський (2675 млн). Особливо мізерно виглядають американські капіталовкладення (1387 млн дол.).
Криза, яка вразила світове господарство наприкінці 2007 р., тяжко позначилася на економіці України через її яскраво виражену експортну орієнтацію. В останньому докризовому році (2007) частка експорту становила майже 45 % ВВП. Зростання обсягів промисловості, що відбувалося з 2000 р., у 2008 р. змінилося падінням (на 3,1 %). У галузях промисловості, які більшу частину продукції виробляли для іноземного споживача, падіння виробництва було особливо болючим: у машинобудуванні - на 29 %, у хімічній промисловості на 32,5 %, у гірничо-металургійному комплексі - на 39-45 %. Будівельні роботи скоротилися на 16 %. Особливого скорочення (на 90 %) своїх обсягів зазнав сегмент житлового будівництва.
Україна успадкувала від радянських часів розвинуте авіабудівництво. Вона й досі входить до п'ятірки країн, які забезпечують повний цикл у виготовленні літаків - від проектування до пуску. Технічний і технологічний рівень авіатехніки не відстає від світових зразків. Тим не менш, вітчизняна авіапромисловість у 2006 р. не виготовила жодного літака, незважаючи на наявність замовлень, у тому числі оплачених. Провал галузі пояснювався незадовільним менеджментом. У 2007 р. авіабудівництво виготовило один літак, в 2008 - чотири. Проте в останні роки мають місце певні зміни на краще.
Окремі промислові підприємства мають відмінні показники навіть у кризових умовах. До них належить, зокрема, ВАТ "Мотор-Січ", 98 % продукції якого споживається за кордоном - в 220 країнах світу. Непогані виробничі показники у ВАТ "Сумське НВО ім. М. Фрунзе", яке одержало замовлення на модернізацію дев'яти застарілих турбоагрегатів для Нурекської ГЕС у Таджикистані.
Аграрна політика
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ринкові перетворення“ на сторінці 3. Приємного читання.
