Суверенізація Української PCP

Історія України

Рада міністрів УРСР зробила великий внесок у передвиборну боротьбу зволіканням з реєстрацією НРУ. Хоч установчий з'їзд Руху відбувся у вересні 1989 р., організація була офіційно зареєстрована тільки в лютому наступного року, коли кампанія висування кандидатів у депутати була вже закінчена. Активісти Руху були висунуті різними трудовими колективами, але добитися концентрації зусиль при відсутності загальнореспубліканської організації виявилося досить складною проблемою. І все-таки за тиждень до виборів кандидатами в народні депутати Верховної Ради УРСР були зареєстровані 130 членів і 70 співчуваючих НРУ при загальній кількості зареєстрованих - 3091. Таким чином, на 450 депутатських міст претендувало тільки 200 кандидатів від Руху.

Демократичний блок здобув 111 депутатських місць: в першому голосуванні - 38, у повторному - 73. Зважаючи на невелику кількість висунутих кандидатів, це був безперечний успіх. У Львівській області під час перших виборів 4 березня було обрано 18 депутатів Демблоку по 24 виборчих округах. Під час другого голосування через два тижні в шести округах, де жодний з кандидатів не набрав більше половини голосів у першому турі, пройшли кандидати Демблоку. Отже, в області перемогли тільки кандидати Демблоку. У Києві Демократичний блок переміг в 10 з 22 округів. Однак у Київській області кандидати Демблоку перемогли тільки у 3 з 17 округів. У Донецьку опозиція перемогла в 6 з 9 виборчих округів. У Волинській області вона виявилася переможницею в 6 округах з 9 наявних. У Харківській області кандидати Демблоку виграли вибори в 9 з 28 округів, в Чернігівській - у 3 з 13 округів, в Одеській - у 3 з 23 виборчих округів. Сільська місцевість ще була надійною опорою компартійно-радянської номенклатури. 13 з 14 працівників ЦК КПУ були обрані в сільських округах.

15 травня Верховна Рада УРСР 12-го скликання уперше почала працювати як парламент - на постійній основі. Сформувалися два блоки депутатів: парламентська більшість ("За Радянську суверенну Україну") і опозиційна "Народна рада". Робота Верховної Ради постійно транслювалася у прямому ефірі по радіо і телебаченню. Полеміка між депутатами негайно ставала відомою в суспільстві і сприяла його дальшій політизації. І навпаки, процеси, що відбувалися в суспільстві, негайно переносилися в стіни Верховної Ради. Мітингова стадія національно-визвольної революції поступово сходила нанівець, переходячи до дискусій в парламенті. Учасниками цих дискусій відчували себе завдяки засобам масової інформації мільйони людей.

З 446 народних депутатів, які стали до роботи на першій сесії Верховної Ради, близько 380 місць належало комуністам. 31 травня комуністична більшість Ради завершила дискусію навколо посади спікера обранням В.Івашка. Проте треба віддати належне більшості: маючи змогу взагалі виключити опозицію з законотворчого процесу, вона зробила спробу налагодити діалог.

До складу Народної ради увійшло 128 депутатів, тобто більше, ніж обиралося за неофіційним списком Народного руху. Зокрема, в Народну раду увійшла майже вся фракція "Демплатформа в КПУ". Головою Народної ради став І.Юхновський, заступниками голови - Л Лук'яненко, О.Ємець, Д.Павличко, В.Філенко, секретарем - Л.Танюк. В.Івашко погодився, щоб опозиція була представлена пропорційно своєму кількісному складу в парламентських і урядових структурах, але категорично не бажав віддати посаду першого заступника голови Верховної Ради академіку І.Юхновському. 7 з 23 постійних комісій очолили, за пропозицією Івашка, представники Народної ради. Гнучка позиція спікера зустріла гостру критику ортодоксів, але її підтримав Олександр Мороз, який очолив парламентську більшість.

Тим часом 15 травня 1990 р. на позачерговому З'їзді народних депутатів М.Горбачов був обраний Президентом СРСР. Державна влада, що небезпечно хиталася між політбюро ЦК КПРС, яке було позбавлене своїх диктаторських повноважень конституційною реформою, і Верховною Радою СРСР, нібито консолідувалася в руках однієї людини. З'їзд скасував 6-ту статтю Конституції, чим поставив КПРС в юридично однакове становище з усіма іншими політичними партіями, які існували або повинні були виникнути найближчим часом. Коли КПРС-КПУ позбавилася диктаторських повноважень, для багатьох вона одразу втратила всю свою принадність. На тлі зменшення кількості бажаючих вступити до партії, починаючи від 1987 р,, керівництво КПУ зіткнулося й з таким явищем, як добровільний вихід з її лав. У 1987 р. партійні квитки здали 380 особи, в 1988 р. - 1862. За 1990 р. про своє небажання перебувати в компартії заявила 250 951 особа, тоді як вступили в партію тільки 11 446 чоловік. На середину 1991 р. чисельність КПУ налічувала 2 732 408 осіб, скоротившись до рівня 1981 р. Кількість партгруп зменшилася вдвічі, а цехових парторганізацій - на третину.

Вибори до Верховних Рад союзних республік у березні 1990 р. породили 15 нових центрів радянської влади. Новий владний центр виник і в Москві. Після того, як Верховну Раду РРФСР очолив Б.Єльцин - непримиренний противник загальносоюзного компартійно-радянського центру, - в Москві склалося двовладдя. В країні імперського типу двовладдя в імперському центрі не могло не призводити до різкого послаблення влади. Розуміючи, що Москва не захистить і не підтримає, компартійно-радянська номенклатура в союзних республіках побачила тільки один шлях до збереження своїх позицій: опору на власний народ. В умовах широкого розгортання національно-визвольного руху вона повинна була підтримати народжену політикою перебудови опозицію в одному, але найважливішому питанні - про владу. Боротьба опозиції проти загальносоюзного компартійно-радянського центру ставала для найбільш далекоглядних регіональних лідерів їхньою власною боротьбою. В Компартії України стали стрімко множитися лави "суверен-комуністів".

У червні 1990 р. відбувся XXVIII з'їзд Компартії України. Задовго до з'їзду політбюро ЦК КПУ опублікувало у вигляді програмних принципів діяльності КПУ своє бачення поточного моменту. У документі проголошувалися зовсім незвичні для рядових комуністів положення. Зокрема, підкреслювалася необхідність досягнення республікою економічної автономії, підтримувалася концепція створення власної кредитно-фінансової системи, піднімалася на щит свобода зовнішньоторговельної діяльності, обґрунтовувалася ідея створення національної армії і служби безпеки. У передз'їздівських і з'їздівських документах КПУ з'явилося немало положень з програми Народного руху України, які раніше називалися лідерами комуністів антирадянськими і націоналістичними. І все-таки партія залишалася сама собою - зашкарублою в своєму догматизмі, неспроможною на реформи. Народні депутати УРСР - члени Демократичної платформи в КПУ - з гіркотою констатували, що з'їзд "наочно показав небажання перетворити Компартію України на сучасну партію демократичного типу".

Тим часом парламенти союзних республік почали один за одним декларувати свій суверенітет. Заявка на словах ні до чого не зобов'язувала, але давала відчуття незалежності. Першою, уже 9 березня 1990 р. з такою заявкою поспішила Грузія. 11 березня 1990 р. литовський парламент прийняв не декларацію про державний суверенітет як заявку на майбутнє, а документ сьогоднішнього дня: "Про відновлення незалежності Литовської держави". Більш обережні за формулюваннями акти прийняли 30 березня Естонія, а 4 травня - Латвія. Проте й вони були орієнтовані в сучасність, а не в майбутнє. 12 червня 1990 р. перший З'їзд народних депутатів РРФСР прийняв історичний документ - Декларацію про державний суверенітет РРФСР. Декларація була спрямована не проти Радянського Союзу, а лише проти загальносоюзного компартійно-радянського центру. Однак саме вона, а не декларації прибалтійських республік, послужила прикладом для найбільшої національної республіки - України.

28 червня 1990 р. український парламент розпочав розглядати питання про державний суверенітет. Розгляд цього питання наклався й навіть переплівся з іншою політичною подією - XXVIII з'їздом КПРС. Ввечері 1 липня велика група народних депутатів відбула в Москву, щоб взяти участь в роботі XXVIII з'їзду КПРС. Посилаючись на те, що парламент обговорює доленосне в історії України питання, 5 липня В'ячеслав Чорновіл виголосив заяву Народної ради з вимогою негайно відкликати всіх депутатів-делегатів з'їзду КПРС. У разі ігнорування цієї вимоги ставилося питання про зміну керівництва парламентом. Із заявою Народної ради солідаризувалося понад 300 депутатів, у тому числі 200 представників фракції більшості. Саме через це майже всі делегати XXVIII з'їзду КПРС повернулися з Москви, не чекаючи кінця його роботи. Не повернувся лише В.Івашко. 11 липня І.Плющ зачитав заяву, в якій голова Верховної Ради оголошував про свою відставку, починаючи з 9 липня. Коли Плющ зачитував цю заяву, Івашко балотувався на посаду заступника генерального секретаря ЦК КПРС.

Заява В.Івашка прикро вразила не тільки депутатів Верховної Ради, але й все українське суспільство. Проте Верховна Рада офіційно не відреагувала на заяву В.Івашка. Вона продовжила обговорення питання про суверенітет України. Лише після тріумфального прийняття відповідної декларації парламент повернувся до організаційного питання і 18 липня обрав головою Леоніда Кравчука. За нього було подано 239 голосів представників парламентської більшості. Характерно, що у зв'язку з обранням його головою Верховної Ради Л.Кравчук позбувся своєї посади другого секретаря ЦК КПУ.

Остаточний текст Декларації про державний суверенітет України було ухвалено 16 липня поіменним голосуванням. Він здобув схвалення майже всіх депутатів Верховної Ради, які брали участь в обговоренні. Проти висловилося чотири депутати, один утримався.

Верховна Рада проголошувала, що від імені народу України може виступати тільки вона сама. Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота й неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Територія

УРСР в існуючих кордонах оголошувалася недоторканною. Щоб наповнити поняття економічної самостійності конкретним змістом, Верховна Рада проголошувала намір створити власні банки включно із зовнішньоекономічним, а також цінову, фінансову, митну й податкову системи. Україна повинна була самостійно формувати державний бюджет, а за необхідності - впровадити власну грошову одиницю.

У Декларації проголошувалося бажання держави забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя - політичній, соціально-економічній, культурній. Усім національностям, що проживали на території республіки, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.

Декларація проголошувала право України на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Вказувалося на те, що українська держава самостійно визначає порядок проходження військової служби громадянами республіки. Проголошувався намір України стати у майбутньому нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти й не набувати ядерну зброю.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Суверенізація Української PCP“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДНЄ СЛОВО ВІДПОВІДАЛЬНОГО РЕДАКТОРА

  • Частина I. Доісторичний, ранньоісторичний та середньовічний періоди на території України

  • Пізній палеоліт

  • Людське суспільство епохи мезоліту

  • Аграрна (неолітична) революція

  • Епоха енеоліту в Україні. Трипільська культура

  • Епоха бронзи на території України

  • Українські Степ і Лісостеп у добу раннього заліза

  • Скіфський світ

  • Сармати в Північному Причорномор'ї

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДАВНЬОРУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Господарська діяльність, суспільний лад і духовний світ слов'ян

  • Становлення Давньоруської держави

  • Київська Русь у середині - другій половині X ст.

  • Хрещення Русі Володимиром Великим

  • Київська Русь у добу розквіту. Княжіння Ярослава Мудрого та Ярославичів

  • Спроби консолідації Київської Русі. Княжіння Володимира Мономаха та Мономаховичів

  • Розділ 3. КИЇВСЬКА РУСЬ У ДОБУ ПОЛІТИЧНОЇ ДЕЗІНТЕГРАЦІЇ І КНЯЗІВСЬКИХ МІЖУСОБИЦЬ

  • Галицько-Волинська держава Романа Мстиславича

  • Міжкнязівська боротьба за першість на Русі у переддень монгольської навали

  • Тенденції політичного розвитку Давньоруської держави

  • Соціокультурний розвиток Київської Русі

  • Розділ 4.ПІДНЕСЕННЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Корона Данила Галицького

  • Галицько-Волинська Русь наприкінці XIII - першій половині XIV ст.

  • Розділ 5. ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ

  • Литовсько-Руське князівство в середині - другій половині XIV ст. Кревська унія 1385 р.

  • Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

  • Суспільно-політичні процеси у Великому князівстві Литовсько-Руському в ЗО-7в-ті роки XV ст.

  • Територіально-політичний та соціальний устрій Великого князівства Литовсько-Руського

  • Частина 2. Україна в ранній Новий час

  • Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XVI - початку XVII ст.

  • Культурно-освітнє та церковно-релігійне життя України

  • Берестейський собор 1596 р. та проголошення церковної унії

  • Розділ 7. ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОЇ ЕРИ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

  • Запорозька Січ як центр консолідації козацтва

  • Козацькі війни кінця XVI ст.

  • Військово-політична активність козацтва у першій чверті XVII ст. Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного

  • Українське козацтво та православ'я. Роль козацтва у відновленні православної церковної ієрархії

  • Козацькі повстання 20-30-х років ХVII ст.

  • Розділ 8. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ XVII ст. СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Перемоги козацького повстання навесні 1648 р. Та його переростання в революцію

  • Розгортання революції та еволюція програмних вимог її лідерів

  • Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

  • Розбудова Української держави наприкінці 1640-х - початку 1650-х рр.

  • Українсько-польські війни першої половини 1650-х рр.

  • Українсько-російський договір 1654 р.

  • Зміцнення Української держави та боротьба за соборність українських земель у середині - другій половині 1650-х рр.

  • Розділ 9. ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА ТА ІНОЗЕМНА ІНТЕРВЕНЦІЯ. БОРОТЬБА КОЗАЦТВА ЗА ВОЗЗ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ

  • Спроба українсько-польського примирення. Галицька угода 1658 р.

  • Українсько-російська війна 1658-1659 pp. та новий Переяславський договір

  • Розпад козацької України на два Гетьманати та розгортання громадянської війни

  • Прихід до влади на Правобережжі Петра Дорошенка. Боротьба за возз'єднання козацької України

  • Російсько-польсько-турецькі війни за Правобережжя. Загибель Правобережного Гетьманату

  • Розділ 10. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVII-XVIII ст.

  • Анти-польське повстання на Правобережжі 1702-1704 рр. Боротьба за об'єднання України

  • Економічні та гуманітарні наслідки від втягненім України в Північну війну 1700-1721 рр.

  • Військово-політичний союз гетьмана Івана Мазепи зі Швецією 1708 р.

  • Українська політична еміграція в боротьбі з Москвою. Конституція 1710 р.

  • Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

  • Запорозька Січ під зверхністю кримського хана

  • Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола

  • Нова Січ

  • "Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

  • Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського

  • Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії

  • Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський

  • Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні

  • Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби

  • Частина 3. Українські землі в добу модернізації

  • Зміни в адміністративному і соціальному устрої Правобережної України

  • Господарське освоєння земель Південної України

  • Запорозьке козацтво після ліквідації Січі

  • Історичний розвиток Буковини

  • Історичний розвиток Закарпаття - "Угорської України"

  • Розділ 12. КУЛЬТУРНО-НАЦЮНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Форми народного соціального протесту

  • Початки культурно-національного відродження. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

  • Особливості національно-культурного відродження Галичини

  • Рух "будителів" у Закарпатській Україні

  • Українська мова як фактор культурно-національного відродження

  • Розділ 13. МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЕКОНОМІЦІ ТА СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

  • Селянська реформа 1860-х pp.

  • Демократичні реформи 1860-1870-х рр.

  • Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

  • Місце господарського комплексу України в структурі європейської економіки

  • Революція 1848 р. та початок модернізаційних процесів на західноукраїнських землях

  • Модернізаційні процеси в соціальній сфері

  • Початки модернізації соціальної сфери на західноукраїнських землях

  • Розділ 14. ПІДНЕСЕННЯ І ПОЛІТИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В УКРАЇНІ

  • Хлопоманство як різновид громадського руху

  • Становлення громадівського руху в Україні

  • Діяльність народовців у Галичині

  • Студентський рух на українських землях. "Братерство тарасівців"

  • Формування масової національної свідомості в Наддніпрянській Україні

  • Політизація українського національного руху. Перші політичні партії України

  • Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях. "П'ємонтизація" Галичини

  • Національне відродження на Буковині

  • Національний рух в Закарпатській Україні

  • Розділ 15. РЕВОЛЮЦІЯ ПОЧАТКУ XX ст.. ЯК ФАКТОР ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

  • Селянська війна 1905-1907 рр.

  • Національно-ліберальна опозиція як складова революції "знизу"

  • Українська соціал-демократія в роки революції

  • Контрреволюційні сили в Україні

  • Дебют українства на парламентській арені

  • Розділ 16. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ МОДЕРНІЗАЦІЇ

  • Реалізм та модерн у живописі

  • Театр та музична культура доби модерну

  • Модерн у літературі

  • Україна в Першій світовій війні

  • Україна в планах воюючих сторін

  • Воєнні дії на території України

  • Становище українців в Австро-Угорщині

  • Наростання господарської розрухи та політичної кризи в Російській імперії

  • Розділ 18. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕРЖАВОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС (1917-1920)

  • Формування організаційних структур та ідеологічних гасел Української революції. Утворення Центральної Ради

  • Боротьба за автономію України. І Універсал Центральної Ради

  • Корніловський заколот

  • Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

  • Війна більшовицької Росії за Україну взимку 1917-1918 рр.

  • Проголошення незалежності УНР

  • Український Гетьманат

  • Зовнішня політика Гетьманату

  • Падіння гетьманського режиму та відродження УНР

  • Друга війна УНР з радянською Росією

  • Українські сили у боротьбі з білими арміями

  • Українсько-польський союз та нова війна з радянською Росією

  • Західноукраїнська Народна Республіка

  • Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

  • Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

  • Початок комуністичних перетворень

  • Повстанський антикомуністичний рух

  • Відновлення УСРР

  • Культурні процеси революційної доби

  • Розділ 20. УСРР В РОКИ НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

  • Впровадження нової економічної політики

  • Утворення СРСР

  • Відродження народного господарства

  • Суспільно-політичне життя

  • Штучність "кризи непу"

  • Політика українізації. Розвиток освіти, науки і культури

  • СТАЛІНСЬКА "РЕВОЛЮЦІЯ ЗВЕРХУ" (1929-1938). ТРАГЕДІЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 pp.

  • Генеральна лінія на "соціалістичну індустріалізацію"

  • Повторна колективізація сільського господарства

  • Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.

  • Політика "культурної революції" та її жертви

  • Великий терор 1937-1938 рр. "Культ особи"

  • Розділ 22. ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1921-1938)

  • Українське питання в Другій Речіпосполитій Польській

  • Аграрна проблема

  • Утворення ОУН та її боротьба з режимом

  • Карпатська Україна

  • Культурно-духовне життя

  • Розділ 23. УКРАЇНА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ (1939-1945)

  • Радянізація Західної України

  • Приєднання Бессарабії і Північної Буковини до СРСР

  • Підготовка СРСР до війни

  • Початковий етап радянсько-німецької війни. Поразки СРСР

  • Воєнні дії на території України у першій половині 1942 р.

  • Гуманітарний зріз воєнної катастрофи

  • Україна в умовах нацистської окупації

  • Радянський партизанський рух

  • Боротьба Української повстанської армії

  • Звільнення України від нацистської окупації

  • Закінчення війни та повоєнне облаштування Європи. Вихід УРСР на міжнародну арену

  • Завершення процесу возз'єднання українських земель

  • Розділ 24. ПЕРШЕ ПОВОЄННЕ ДЕСЯТИЛІТТЯ

  • Сталінська диктатура повоєнної доби

  • Голод 1946-1947 рр.

  • Відбудова народного господарства

  • Завершення радянізашї західних областей

  • Розділ 25. ПОЧАТОК РОЗКЛАДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1956-1965)

  • Спроби адміністративно-господарських реформ

  • Стан розвитку народного господарства

  • Здобутки і провали соціальної політики

  • Опозиційний рух

  • Розділ 26. ДВА ДЕСЯТИЛІТТЯ "ЗАСТОЮ" (1966-1985)

  • Наростання соціально-економічних проблем

  • Стан розвитку освіти і культури

  • Дисидентський рух

  • Розділ 27. ВІД БЮРОКРАТИЧНОЇ "ПЕРЕБУДОВИ" ДО НАРОДНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1985-1991)

  • Конституційна реформа та її наслідки

  • Розгортання національно-визвольного руху

  • Відродження церковно-релігійного життя

  • Економічна програма "перебудови" та її крах

  • Суверенізація Української PCP
  • Народження незалежної України

  • Розділ 28. УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ І СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ (1991 - початок 2011)

  • Дерадянізація політичної системи

  • Політичне життя після прийняття Конституції 1996 р.

  • Зовнішня політика Української держави

  • Ринкові перетворення

  • Аграрна політика

  • Екологічні проблеми

  • Формування громадянського суспільства і політичної нації

  • Розвиток соціальної сфери

  • Культурне життя. Розвиток освіти та науки

  • Релігія та церква

  • Помаранчева революція

  • Нові виклики