Від народження колгоспного ладу державна влада боролася за те, щоб спрямувати трудові зусилля селян на громадське господарство, а вони всілякими правдами і не правдами бажали зосередитися на присадибній ділянці. Колгоспні трудодні у четвертій п'ятирічці забезпечили селянам не більше 5 % грошових доходів (95 % грошей вони виручали продажем продукції, вирощеної на присадибній ділянці, щоб передусім сплатити податки тій же державі). Робота в колгоспі давала селянам тільки 0,5 % спожитої ними молочної продукції, 1 % м'яса і сала, 35 % хліба. Отже, навіть зернові культури селяни змушені були вирощувати на присадибній ділянці, щоб мати можливість їсти хліб. Не дивно, що селяни під час війни явочним порядком розширювали свої присадибні ділянки за рахунок земель, відведених колгоспу для господарювання. Увага органів радянської влади тоді була спрямована на інші справи. 19 вересня 1946 р. з'явилася постанова Ради міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заходи з ліквідації порушень Статуту сільськогосподарської артілі в колгоспах". У ній таврувалися факти розбазарювання колгоспної власності й передусім "розкрадання громадських земель по лінії збільшення присадибних ділянок колгоспників шляхом самовільних захоплень або незаконних прирізок з боку правлінь і голів колгоспів з метою роздмухування особистого господарства на шкоду громадському". Виконуючи постанову, місцеві органи влади в областях України до кінця 1946 р. виявили і повернули до громадського господарства колгоспів 591 тис. га землі, на 2 млн руб. різного майна, 13 322 голови великої рогатої худоби.
Починаючи з 1948 р., ставки податку на продукцію присадибного господарства колгоспників постійно зростали. В межах усього СРСР такий податок становив у 1949 р. 8,6 млрд руб., а в 1952 р. - 10,0 млрд. Податковий тиск на присадибну ділянку здійснювався як у грошовій, так і в натуральній формах. Середня сума грошового податку з селянського двору в 1949 р. становила 419 руб., в 1950 р. - 431, в 1951 р. - 471, в 1952 р. - 528 руб. Одночасно в середньому з кожного колгоспного двору податкові інспектори стягували до 40 кг м'яса, від 5 до 100 штук яєць, від 280 до 320 л молока. У березні 1951 р. Міністерство юстиції СРСР виступило з таким роз'ясненням: "За судовими рішеннями про стягнення з колгоспних дворів, одноосібних господарств і господарств окремих громадян недоїмок з обов'язкових поставок і штрафів за невиконання зобов'язань в строк стягнення може бути звернуте на єдину в господарстві недоїмника корову". Селяни починали вирубати сади, знищувати ягідники і різати птицю, щоб не платити непосильних податків. Незважаючи на відсутність паспортів, сільська молодь усілякими правдами і неправдами тікала з села.
10 лютого 1948 р. М.Хрущов виступив іще з однією одіозною ініціативою про необхідність вжиття заходів для поліпшення трудової дисципліни колгоспників. У записці на ім'я Сталіна вказувалося, що в 1946 р. майже 87 тис. українських колгоспників зовсім не працювали в громадському господарстві, а в 1947 р. більше 40 тис. селян в Кам'янець-Подільській і Житомирській областях не виробили обов'язкового мінімуму трудоднів. Керівник КП(б)У пропонував видати закон, який надавав би право загальним зборам колгоспників виносити вироки про виселення з села тих паразитичних елементів, на яких не впливали звичайні засоби. При цьому він посилався на практику, що існувала у дореволюційній Росії. Виселення за межі республіки покладалося на міністерство внутрішніх справ. Доопрацьований Л.Берією проект Хрущова комісія зробила ще більш репресивним. Зокрема, у проекті Хрущова строк висилки не вказувався, а в тексті указу він був зазначений - 8 років. Пункт про недопущення висилки осіб старше 60 років та інвалідів зник. Зникла також вказівка на те, що виселенню підлягають тільки найбільш злісні й невиправні порушники трудової дисципліни. У такому вигляді 21 лютого 1948 р. президія Верховної Ради СРСР видала указ "Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". За цим указом в 1948-1950 pp. було винесено до 12 тис. "громадських вироків". Після апеляцій понад 2 тис. вироків було скасовано. Одночасно було ухвалено близько 20 тис. "попереджень". У таких випадках з колгоспників бралися письмові зобов'язання брати надалі а к ті піну участь у колгоспному виробництві. Від червня 1948 р. дія цього указу була поширена на всю країну. Сталін розпорядився не друкувати обидва укази, але органи влади постаралися довести їхній зміст до відома кожного окремо взятого колгоспника.
Вересневий 1953 р. пленум ЦК КПРС було присвячено сільському господарству - найбільш занедбаній у сталінську добу галузі господарства. Було визнано за необхідне здійснити якісні зміни в політиці ціноутворення. Заготівельні ціни на худобу і птицю, які здавалися державі в рахунок обов'язкових поставок, підвищувалися у 5,5 раза, на молоко і масло - в 2 рази, на картоплю - в 2,5 раза, на овочі - на 30-40 %. Норми обов'язкових поставок державі знижувалися. Лишки продукції, які залишалися у колгоспів і колгоспників, держава тепер повинна була заготовляти за істотно вищими закупівельними цінами шляхом укладення договорів про контрактацію.
Реалізуючи пропозиції, висловлені М.Хрущовим у його програмній доповіді на вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС, компартійно-радянське керівництво СРСР 9 березня 1955 р. прийняло постанову "Про зміну практики планування сільського господарства". Зрозуміло, що централізоване державне планування залишалося недоторканним, але змінювалася сама техніка підготовки планів. План повинен був сполучатися з ініціативою колгоспів і радгоспів. Абсурдний порядок планування, коли вищі інстанції вказували колгоспам, що, де, коли і в яких розмірах сіяти, яку худобу і в яких кількостях тримати, суперечив здоровому глузду. У постанові підкреслювалося, що велика кількість планових показників, що встановлювалися для колгоспів, не викликалася державною необхідністю. Новий порядок планування передбачав, що відправним моментом мав бути обсяг товарної продукції. Щоб досягти запланованого обсягу і задовольнити потреби держави, колгоспи повинні були давати управлінським органам свої пропозиції щодо використання наявних в їх розпорядженні земельних і трудових ресурсів. Керівні інстанції повинні були цікавитися не кількістю засіяних гектарів і не кількістю голів худоби, а обсягами одержаної продукції.
Новий курс аграрної політики державної партії виглядав надзвичайно ліберальним і прогресивним на тлі попереднього, сталінського, курсу. Однак усі новації здійснювалися без порушення основ. Державна партія розглядала "колгоспно-кооперативну" форму власності як своєрідне продовження "загальнонародної" власності. Фактично ж засоби виробництва, які забезпечували існування всього суспільства, перебували у власності керівників державної партії. Виступаючи від їхнього імені, М.Хрущов оголошував тільки ті послаблення і пільги працівникам аграрного сектору, які не могли похитнути основи основ - командної економіки. Як це не парадоксально, але уже в промові на вересневому (1953 р.) пленумі ЦК КПРС М.Хрущов почав наполягати на тих або інших суто технологічних прийомах ведення сільського господарства, які обмежували ним же декларовану ініціативу трудівників села. Саме тоді Хрущов уперше заговорив про квадратно-гніздовий метод посадки картоплі, який давав можливість механізувати міжрядну обробку. Тоді ж він почав наполягати на вирощуванні розсади у торфоперегнійних горщиках. І вже тоді підкреслив цінність кукурудзи як кормової культури.
Саме тоді у М.Хрущова виникла ідея масового освоєння цілини. На скликаному в лютому-березні 1954 р. пленумі ЦК з порядком денним "Про дальше збільшення виробництва зерна в країні і про освоєння цілинних та перелогових земель" Хрущову довелось подолати опозицію В. Молотова, який не вважав доцільним використовувати кошти на збільшення виробництва зерна шляхом освоєння цілини на Уралі, в Казахстані і в Сибіру. Молотов вважав, що краще спрямувати капіталовкладення у розвиток чорноземного центру і України.
22 лютого 1954 р. на цілину виїхала перша група української молоді - декілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будов Київщини. На початку березня в Казахстан прибули групи цілинників з усіх областей України. Так виникли радгоспи "Київський" і "Харківський" в Кустанайській області, "Київський*' і "Херсонський" в Акмолінській області і т. п. Впродовж 1954-1955 рр. у Казахстан з інших республік прибули на постійну роботу понад 360 тис. спеціалістів масових професій сільськогосподарського виробництва. Посланці України організували на казахській землі 54 радгоспи, москвичі 46, білоруси - 22. За ці ж роки на цілинні землі Казахстану, Сибіру, Поволжя, Уралу, Далекого Сходу виїхало 60 % випускників сільськогосподарських технікумів України, вузів і училищ механізації сільського господарства. Під час збирання врожаю на цілині не вистачало власної робочої сили. Тому з України та інших республік на збирання врожаю виїжджали десятки і сотні тисяч працівників села і міста. Найбільш активну участь у збиранні цілинного хліба брали студенти.
Завершення радянізашї західних областей
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відбудова народного господарства“ на сторінці 2. Приємного читання.
