Ще одним винаходом (уперше запровадженим Л.Кагановичем на Північному Кавказі) була "чорна дошка". ВУЦВК і РНК УСРР 6 грудня занесли на "чорну дошку" села, які тривалий час не могли розрахуватися по хлібозаготівлях. На "чорну дошку" були занесені Гаврилівка Межівського і Всрбки Павлоградського районів Дніпропетровської області, Лютенька Галицького і Кам'яні Потоки Кременчуцького районів Харківської, Піски Баштанського району Одеської областей. У селах, занесених на "чорну дошку", селяни позбавлялися права на виїзд, бодай тимчасовий. Села блокувалися підрозділами внутрішніх військ, і люди в них поступово гинули від голоду.
11 листопада РНК УСРР вирішила позбавляти одноосібників їх рухомого майна, посівів, присадибних ділянок і будівель. У тому ж місяці, тільки пізніше, "розкуркулення" почало застосовуватися щодо колгоспників, одночасно з депортацією розкуркулюваних на поселення у віддалені місцевості СРСР або в концтабори.
Сталін, так само як Ленін у 1920 р., був переконаний, що українські селяни приховують від держави велетенські запаси хліба. Ця переконаність передалася населенню міст, яке одержувало на свої картки щораз меншу кількість хліба. Глибокі диспропорції в народному господарстві, які викликали інфляцію і дефіцит, пояснювалися саботажем українських селян. Це допомагало гнати на село десятки тисяч заготівельників з міст. Прірва між містом і селом постійно зростала, але тоталітарна влада завжди намагалася поширити розбрат, заздрість, ненависть між людьми різного соціального походження, роду занять, національності тощо.
Проте конфіскація лише зерна не викликала б жахливого голодомору, який розпочався в українському селі в грудні 1932 р. В усіх сільських районах республіки (крім прикордонних) під час масових обшуків у "боржників", якщо не знаходили хліба, відбирали всі інші продовольчі запаси тривалого зберігання.
Існує багато оцінок втрат від голоду 1933 р., але вони не спираються на аналіз демографічних даних. Результати такого аналізу (у тому числі матеріалів переписів населення 1926 і 1937 рр.) свідчать, що понаднормальна смертність в Україні в 1933 р. становила 3238 тис. осіб, а з поправкою на неточність розрахунку природного і особливо механічного руху населення - від 3 до 3,5 млн осіб.
Крім безпосередньої смертності від голоду, слід враховувати викликане ним падіння народжуваності. Співробітники відділів запису актів громадянського стану реєстрували в українському селі в 1927-1930 рр. понад мільйон народжень, а в 1932 р. - лише 782 тис, у 1933 р. - 471 тис. Повні втрати від голоду, включаючи ненароджених, становлять для 1933 р. до 4,5 млн, а з урахуванням голоду 1932 р. - до 5 млн осіб.
У Радянському Союзі початку 30-х рр. було два великі регіони, в яких частка українців за переписом 1926 р. перевищувала дві третини у загальній чисельності населення - Україна і Кубань. Обидва були піддані терору голодом. Скільки людей загинуло від голоду на Кубані і в цілому на Північному Кавказі - невідомо. Роберт Конквест наводить цифру - до 1 млн осіб.
Політика "культурної революції" та її жертви
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Трагедія штучного голодомору 1932-1933 рр.“ на сторінці 2. Приємного читання.
