У цей час у Галичину прибула військова місія Антанти на чолі з генералом Бартелені для переговорів з українським урядом. На її вимогу наступ був зупинений. 25 лютого підписано перемир'я між українською та польською сторонами. Місія Антанти запропонувала встановити українсько-польський кордон по лінії, яку згодом назвали "лінією Бертелені". Українцям ця лінія здалася некоректною, проведеною в інтересах поляків, тому вони відхилили пропозиції місії Антанти і на початку березня воєнні дії відновилися. Сутички йшли з перемінним успіхом. Полякам вдалося зосередити проти виснажених місячними боями українських підрозділів групу генерала Александровича, завдяки чому Львів був розблокований, а Вовчуківська операція для УГА закінчилася невдало.
З квітня 1919 р. ініціатива у веденні війни поступово переходила на польський бік. Важливу роль у цьому переломі відіграла сформована з поляків у Франції на кошти Антанти 80-тисячна армія Ю.Галлера. В середині травня на фронті почалися кровопролитні бої, поляки наступали, а війська УГА змушені були відходити на схід, частина їх була інтернована чехословаками на Закарпатті. В цей час румунські війська почали захоплювати південно-східні повіти Покуття.
Після втрати Дрогобицького нафтового району УГА змушена була відступити на південний схід і в кінці травня опинилася в глухому куті, де Збруч впадав у Дністер. Крім польських, поряд знаходилися румунські та більшовицькі війська. В цей момент, очевидно, поляки повірили, що остаточно зламали опір УГА, бо перекинули на захід кілька дивізій армії Ю.Галлера. На якийсь час бої на фронті затихли, і це дало змогу українцям реорганізувати свою армію, яка отримала нового командуючого генерала О. Трекова. Той переконав уряд ЗУНР в можливості проведення наступальної операції, яка увійшла згодом до історії як Чортківська офензива.
Прорвавши польську лінію фронту біля Ягольниці, три галицькі корпуси розгорнули наступ на Чортків-Теребовлю-Тернопіль, Бугач-Бережани та Галич. Успішний наступ викликав хвилю підйому серед українського населення, до армії зголосилося до 90 тис. добровольців, але через нестачу озброєння до війська взяли лише шосту частину з них. Український наступ продовжувався три тижні. За цей час поляки перегрупували свої сили і 28 травня 1919 р. перейшли у контрнаступ. Перед тим 25 червня 1919 р. Вища рада Антанти дала Польщі дозвіл окупувати всю Східну Галичину й вивести свої війська на лінію Збруча. Виснажені в боях українські з'єднання почали відступ, який завершився в середині липня 1919 р. їх переходом на лівий берег Збруча, де УГА об'єдналась з Діючою армією УНР.
Разом з армією за Збруч перебрався провід ЗУНР. На той час у структурі органів державної влади ЗУНР відбулися симптоматичні зміни. Уряд - Державний секретаріат - рішенням Виділу УНРади було ліквідовано, виконавчу владу передано в руки президента Є.Петрушевича, якого оголосили диктатором. Від цього і так складні стосунки між Директорією і Є.Петрушевичем стали ще напруженішими. Коли Є.Петрушевич перебрався до Кам'янця-Подільського, де перебував уряд УНР, тут утворилось щось на зразок двовладдя. Обом українським урядам не вдалося узгодити свої інтереси. Так продовжувалося до листопада 1919 р., коли Є.Петрушевич і його найближче оточення виїхали до Відня, де намагались апелювати до світової громадськості та до Антанти у справі Східної Галичини. Екзильний уряд ЗУНР припинив свою діяльність 15 березня 1923 р., після того як Рада держав Антанти визнала фактичний східний кордон Польщі. Це означало, що Східна Галичина остаточно закріплювалась за Польщею, хоча постанова Антанти й передбачала автономію галицьких земель. Отже, і на західних українських землях спроба вибудувати і відстояти національну державність зазнала невдачі.
Розділ 19. УТВЕРДЖЕННЯ В УКРАЇНІ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора Литвин В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Західноукраїнська Народна Республіка“ на сторінці 2. Приємного читання.
