Основні виробничі засоби функціонують, плануються й обліковуються в натуральній і вартісній формах. Щоб визначити ступінь участі різних складових елементів основних засобів у формуванні собівартості продукції, розрахувати обсяг потрібних капіталовкладень на їх придбання, а також ступінь їх придатності і зношеності, визначити капіталомісткість виробництва, грошова оцінка цих засоби здійснюється за первісною, справедливою, переоціненою, залишковою і ліквідаційною вартістю.
Первісна, або історична, вартість основних засобів – це фактична вартість їх придбання або фактичні витрати на створення цих засобів (наприклад, витрати на будівництво виробничих будівель, споруд; витрати на придбання обладнання, устаткування.
До первісної вартості основного засобу включають ціну його придбання або оплату за виконання будівельно-монтажних робіт, витрати зі страхування ризиків доставки вказаного засобу, суми непрямих податків у зв'язку з його придбанням, витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основного засобу і деякі інші. При цьому слід пам'ятати, що витрати на сплату відсотків за користування кредитами до первісної вартості основного засобу не включаються.
Первісна вартість основного засобу може бути збільшена на величину витрат, пов'язаних з таким його поліпшенням, за якого збільшується майбутня економічна вигода від використання такого засобу. Вказане поліпшення досягається в разі модернізації, модифікації, добудови, дообладнання, реконструкції. Всі інші витрати, що здійснюються для підтримки основних засобів у робочому стані та одержання початково визначеної майбутньої економічної вигоди від їх використання включаються до складу поточних витрат. Отже, витрати на технічні огляди, поточні і капітальні ремонти основних засобів розглядаються як елемент операційних витрат, що включається до виробничої собівартості продукції.
Справедлива вартість – це така вартість, за якою може бути здійснений обмін активу (основного засобу в даному випадку) або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.
Для земельних ділянок і будівель їх справедливою вартістю є ринкова вартість, для машин і устаткування – ринкова вартість або сучасна собівартість придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки. Справедливою вартістю інших основних засобів є сучасна собівартість їх придбання за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.
Переоцінена вартість – це вартість основних засобів після їх переоцінки.
У процесі такої переоцінки визначається нова ціна (вартість) основного засобу множенням його первісної вартості і суми зносу на індекс переоцінки. Останній визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.
На балансі підприємства основні засоби можуть обліковуватися за первісною або за переоціненою вартістю. Ті з них, за якими здійснена переоцінка, відображаються за переоціненою вартістю, а інші засоби, за якими переоцінка не здійснювалася, – за первісною.
Проте в статистичній звітності, зокрема у ф. № 1 "Баланс", ці вартості подаються одним рядком – "Первісна вартість". На практиці і в науковому обороті часто вживають термін "балансова вартість". Податковим кодексом України балансова вартість основних засобів трактується як сума їх залишкової вартості, що визначається відніманням від первісної вартості з урахуванням переоцінки суми накопиченої амортизації. До підсумку балансу (активів) основні засоби включаються саме за залишковою вартістю.
У світовій практиці відомі два способи переоцінки основних засобів:
• здійснення індексації їх балансової вартості на індекс товарних цін (QPL – General Price Level Accounting);
• прямий перерахунок балансової вартості окремих видів основних засобів відповідно до рівня цін, який склався на ринку на цей основний засіб (ССА – Current Cost Accounting). Цей метод забезпечує більш точну переоцінку основних засобів, хоча і є більш трудомістким.
У вітчизняній практиці, через сильний розвиток інфляції та гіперінфляції переоцінка основних засобів здійснювалася за допомогою першого із названих методів чотири рази: станом на 1 травня 1992 р., 1 серпня 1993 р., 1 січня 1995 р. і на 1 квітня 1996 р.
Необхідність такої переоцінки була більш ніж очевидною, оскільки в умовах інфляції та гіперінфляції амортизація як джерело відтворення основних засобів не може виконувати покладену на неї функцію з двох причин.
По-перше, сума амортизації є надто малою, оскільки відрахування здійснюються від заниженої вартості основних засобів, придбаних раніше, порівняно з високою (через інфляцію) первісною вартістю аналогічних засобів у звітному періоді.
По-друге, кошти на амортизацію швидко знецінюються, а тому підприємства не можуть їх нагромадити в сумі, достатній для реалізації більш-менш серйозних інвестиційних проектів.
Переоцінка основних засобів здійснювалася за усередненими індексами цін у будівництві та в промисловості, що породило невідповідність проіндексованої вартості основних засобів їх реалізаційній ринковій (справедливій) вартості. Ця невідповідність поглиблювалася істотним відставанням термінів переоцінки від швидких темпів інфляції та гіперінфляції. У результаті відбулося істотне скорочення інвестиційних ресурсів підприємств через зменшення сум амортизаційних відрахувань. У свою чергу таке зменшення сум амортизації породжує інфляційне збільшення прибутку підприємства, а отже, і переплату податку на цей вид кінцевого результату.
Для того щоб надалі уникати невідповідності первісної вартості основних засобів їх реальній ринковій вартості Податковим кодексом України платникам податку всіх форм власності надано право застосовувати щорічну індексацію вартості основних засобів, що амортизується, та суми накопиченої амортизації. При цьому коефіцієнт індексації визначається з виразу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Грошова оцінка основних засобів“ на сторінці 1. Приємного читання.
