У ринковій економіці всі фактори виробництва: земля, праця і капітал – повинні функціонувати як товар. В іншому разі, коли той чи інший ресурс, у даному випадку земля, виключається з повноцінного товарного обігу, це призводить до звуження дії законів товарного виробництва й унеможливлює досягнення повного ефекту від створення нових форм господарювання на селі ринкового типу.
У нашій країні на законодавчому рівні в основному вирішена проблема створення ринку засобів виробництва, робочої сили, цінних паперів, фінансових ресурсів, інформації, технологій тощо. З прийняттям чинного земельного кодексу закладено правове підґрунтя і для створення ринку землі. Його становлення – це складний процес, зумовлений насамперед політичним чинником.
Нерідко існує не цілком правильне розуміння суті ринку землі, яку часто трактують надто звужено, зводячи її лише до купівлі-продажу. Але це помилкове тлумачення ринку землі. Навіть у країнах з високоорганізованими ринковими відносинами купівля-продаж сільськогосподарських земель носить обмежений характер і становить, за даними ряду дослідників, лише 0,5–1 % їх загальної площі.
Ринок землі – це набагато ширше поняття, в основу якого покладено юридичне визнання землі капіталом і можливість здійснення фізичними і юридичними особами загальновизнаних у світі земельних операцій.
Отже, ринок землі можна визначити як сукупність юридично-правових і економічних відносин, що виникають між суб'єктами такого ринку в процесі ринкового обігу прав власності на земельні ділянки, у результаті якого відбувається в умовах конкуренції зміна їх власника або землекористувача.
Ринок землі охоплює лише такі ринкові операції, за яких зміна власника або землекористувача відбувається на засадах конкуренції між власниками і набувачами прав. До таких операцій можна віднести купівлю-продаж земельних ділянок, міну, внесення земельних ділянок до статутних капіталів, оренду та іпотеку землі. До операцій неринкового обороту прав власників на землю є підстави віднести дарування, спадкування, викуп для суспільних потреб.
З наведеного визначення ринку землі випливає, що найважливішою умовою становлення повноцінного ринку землі є утвердження приватної власності на землю, яке дає право володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Водночас мають бути створені умови для практичної реалізації цього права.
Скажімо, власник земельної ділянки повинен мати можливість вільно у межах чинного законодавства використовувати право розпорядження землею шляхом її продажу, міни, передачі в заставу і до складеного капіталу та в оренду, здійснювати неринкові операції – дарування і спадкування[1].
Має також бути економічна мотивація виходу на земельний ринок продавців земельних ділянок і їх покупців. При цьому покупці повинні мати відповідну платоспроможність і можливість одержувати прийнятний для них дохід від підприємницької діяльності в сфері сільськогосподарського виробництва. Це у свою чергу вимагає створення сприятливого економічного середовища та інфраструктури земельного ринку.
Реалізація права власності на землю дає змогу здійснювати пошук більш ефективного господаря через купівлю-продаж землі та її оренду, залучати додаткові кредитні ресурси через заставу землі й одержувати додаткові інвестиції завдяки так званому зв'язаному продажу земельних ділянок.
Світовий досвід, насамперед Великобританії, переконує, що продаж сільськогосподарських земель нерідко відбувається саме таким способом, коли продана фермером земельна ділянка береться у довгострокову оренду (не менше ніж на 25 років) і водночас він інвестує у розвиток фермерського господарства обумовлену договором оренди частку виручених від продажу коштів. Ціна на землю при цьому дещо знижується (на 10 –15 %), але в обмін на це фермер дістає надійне фінансове джерело здійснення капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво.
Чинним Земельним кодексом реалізована вимога ст. 14 Конституції України про гарантії права приватної власності на землю для всіх суб'єктів господарювання та положення про їх рівність перед законом. З метою еволюційного розвитку ринку землі в нашій державі, набуття селянами, які одержали земельні ділянки у приватну власність, відчуття справжнього власника вказаним Законом накладений, як уже зазначалося, трирічний мораторій на право купівлі-продажу землі.
Зазначений мораторій неодноразово продовжувався вищим законодавчим органом України[2]. Останній термін його дії – січень 2013 р. Проте 20 листопада 2012 р. Верховною Радою України мораторій продовжено до 1 січня 2016 р. Зрозуміло, що закон про ринок землі може бути прийнятий після закінчення терміну дії мораторію або за його дострокової відміни.
Все ж у вересні 2011 р. було розроблено проект такого закону, який пройшов перше читання. Однак з продовженням мораторію Верховна Рада не буде розглядати даний проект, тим більше, що під час його обговорення набула поширення думка щодо доцільності прийняття окремого закону про обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Однак варто наголосити на Тих положеннях закону, на які має бути звернута увага в майбутньому при його розробленні з огляду на низку критичних зауважень, що були висловлені в наукових і громадських колах при обговоренні проекту даного закону.
Державним агентством земельних ресурсів розроблений і доопрацьований проект закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" у липні 2013 р., який істотно відрізняється від проекту закону "Про ринок земель", який пройшов, як уже зазначалося, перше читання. На кінець 2014 р. даний проект у Верховній Раді України ще не розглядався.
Ключовими положеннями закону про обіг сільськогосподарських земель, незалежно в якому остаточному варіанті він буде рано чи пізно прийнятим, є визначення кола суб'єктів обігу таких земель, тобто хто має право їх продавати, а хто купувати; обмеження чи заборона продажу земель іноземцям; граничний розмір земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть бути у приватній власності в однієї особи і/або в оренді; обмеження щодо подрібнення (парцеляції) земельних ділянок; обмеження щодо зміни їх цільового призначення після укладання договору відчуження; законодавче обмеження щодо недопущення спекулятивних операцій у процесі купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення.
У контексті сказаного розглянемо ці основні положення проекту закону, запропонованого Державним агентством земельних ресурсів. Зазначимо, що в наукових і громадських колах, серед виробників висловлюється низка критичних зауважень щодо змісту таких положень. Тому є підстави вважати, що в кінцевому підсумку вони можуть бути суттєво змінені і доповнені.
Проектом закону передбачено, що продавцями як суб'єктами обігу земель сільськогосподарського призначення і прав на них, земельних паїв, часток у праві спільної власності земельних ділянок можуть бути лише їх власники, а• покупцями – держава в особі органів виконавчої влади, територіальні громади в особі сільських, селищних і міських рад, Державний земельний банк (у 2014 р. ця структура ліквідована) і громадяни України.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття ринку землі“ на сторінці 1. Приємного читання.
