Спеціалізація сільського господарства – це складний процес, що розвивається в різноманітних формах. Залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію.
Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації – зональну, мікрозональну, обласну і районну.
Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася – Полісся, Лісостеп, Північний і Центральний Степ, Південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму.
Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, в яких вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні. Сформувалися, наприклад, мікрозони вирощування хмелю, південних конопель.
Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної і мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є географічне розташування згаданих адміністративних одиниць.
Спеціалізація аграрних підприємств – це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існують відносно найсприятливіші природно-економічні умови.
Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внутрішньогосподарську диференціацію природно-економічного фактора, в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, що притаманний для даної зони, мікрозони і т. д.
На відміну від територіальної спеціалізації, яка має більш-менш стабільний характер, спеціалізація багатьох сільськогосподарських підприємств через її незавершеність перебуває в постійному русі. Найшвидше вона почала розвиватися в 1960 – 1970-ті роки, коли централізовано в кожному адміністративному районі створювалися 1-2 спеціалізовані господарства з вирощування й відгодівлі молодняку великої рогатої худоби, 1-2 – з відгодівлі свиней, 1 – з вирощування нетелів, решта аграрних підприємств району спеціалізувалися на виробництві молока. Створювалися також міжгосподарські спеціалізовані господарства, як правило, тваринницького виробничого напряму. В окремих районах деякі підприємства спеціалізувалися на виробництві кормів, продукції вівчарства, птахівництва тощо.
Проте спеціалізація сільськогосподарських підприємств у подальші роки не поглиблювалася через недосконалість адміністративно побудованих організаційно-економічних відносин між підприємствами, відсутність ринкових важелів і матеріальної заінтересованості господарств та їх працівників у результатах своєї праці. Більш того, у 1990-ті роки поглиблення економічної кризи і диспаритету цін особливо на продукцію тваринництва, призвело до того, що багато з них відмовилися від орієнтації на прискорений розвиток головних галузей і, по суті, знову стали розвиватися як багатогалузеві.
З реорганізацією КСП в підприємства, що функціонують на засадах приватної власності, проблема спеціалізації через ряд об'єктивних причин не набула актуальності – нові підприємства створювалися, за рідким винятком, як багатогалузеві. Така тенденція в їх розвиткові збереглася і до 2013 р.
Більш того, із попередніх тем нам відомо, що фермерські господарства розвивають, як правило, лише рослинницькі галузі з орієнтацією на ліквідні види продукції, а спеціалізованих фермерських господарств на виробництві продукції тваринництва є одиниці. Звели до мінімальних обсягів виробництво тваринницької продукції і більшість великих аграрних підприємств (ТОВ, AT, СВК, ПП), основну увагу акцентуючи на виробництві рослинницької продукції.
Особливо негативним явищем сучасного стану розвитку спеціалізації є та обставина, що чимало великих холдингових структур повністю відмовились від виробництва тваринницької продукції, насичуючи поле сівозміни культурами, що швидко мінералізують грунт, руйнують його структур, проте їх продукція є високоліквідною.
Таким чином, з формальної точки зору можна стверджувати, що процес спеціалізації сільськогосподарських підприємств набув розвитку, але це однобічна рослинницька спеціалізація, що не спроможна вирішити питання ефективного відтворення родючості землі і забезпечення продовольчої безпеки країни. На сьогодні лише одна галузь птахівництва набула прискореного збалансованого розвитку і може слугувати прикладом переваг спеціалізованого виробництва.
Проте є підстави очікувати, що з подальшим удосконаленням ринкових відносин і за належної економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників спеціалізація аграрних підприємств набуде нового імпульсу. Адже вибір головних галузей, їх розмір, ринки збуту, економічні стосунки, ціни тощо стали вирішуватися безпосередніми виробниками сільськогосподарської продукції.
Критерієм спеціалізації аграрного підприємства з виробництва певного виду продукції є економічний інтерес товаровиробника. Тому важливою проблемою сьогодення є стимулювання виробництва тваринницької продукції через повніше задіяння державних регуляторних заходів і ринкових важелів. Водночас потрібно враховувати й інші фактори, що впливають на розміщення і спеціалізацію в ринковому середовищі.
Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах – бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах.
Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочнотоварні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садово-городні, овочівничі бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва.
Особлива необхідність у розвитку внутрішньогосподарської спеціалізації виявляється у великих за розмірами підприємствах, а також у тих господарствах, які розвиваються нині як багатогалузеві. З поглибленням спеціалізації підприємства на певній галузі (галузях) виникає необхідність у вдосконаленні внутрішньогосподарської спеціалізації, оскільки при цьому змінюється характер і масштаби виробництва, а разом із ними й організаційна структура господарства. Тому питання спеціалізації підприємств та їх внутрішньогосподарської спеціалізації повинні вирішуватися в органічній єдності й тісному взаємозв'язку.
За технологічнім принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Форми спеціалізації в сільському господарстві й методика визначення виробничого напряму аграрних підприємств“ на сторінці 1. Приємного читання.
