Ефективність діяльності підприємства, його конкурентоспроможність значною мірою визначаються мотивацією трудового колективу, належним ставленням кожного його члена до праці як усвідомленої діяльності.
Мотивація праці (трудової діяльності) – це сукупність заходів економічного та соціально-психологічного характеру, які є взаємопов'язаними і стимулюють окремого працівника і/або трудовий колектив у цілому досягати ліпших особистісних та спільних результатів діяльності підприємства відповідно до його цілей і місії.
Мотивація безпосередньо пов'язана з винагородою. В широкому розумінні її можна трактувати як будь-які цінності, що є важливими і бажаними для працівника. Тому винагорода виходить за межі матеріального стимулювання і передбачає, крім того, нематеріальне заохочення. В літературі загально прийнято виділяти економічні та неекономічні методи мотивації праці.
Економічні методи є багатоаспектними, тому їх поділяють на дві групи:
1) прямі економічні методи: оплата праці (основна і додаткова), премії за результати роботи, участь у прибутках, оплата навчання; 2) непрямі економічні методи: пільгове харчування, пільгові путівки на санаторно-курортне лікування, організація відпочинку, пільгове користування житлом, транспортом, спортивними об'єктами.
До неекономічних методів мотивації відносять: кар'єрне зростання, можливість підвищення кваліфікації й якості праці та професійної майстерності, моральні стимули, забезпечення безпеки праці й умов для захисту здоров'я працівників, створення умов для реалізації здібностей працівників через участь в інноваційних програмах підприємства, впровадження гнучких графіків роботи тощо.
Все ж найважливішим складником системи мотивації трудової діяльності є плата праці – матеріальний стимул усіх категорій персоналу, орієнтований на задоволення його потреб та економічне спонукання до підвищення ефективності функціонування підприємства.
Оплата праці – це будь-який заробіток працівника, виплачений йому за вироблену продукцію (виконану роботу) або надані послуги згідно з трудовим договором з власником суб'єкта господарювання чи уповноваженим ним органом. Основними функціями оплати праці є відтворювальна, стимулююча, регулююча і соціальна.
Найбільш важливою є відтворювальна функція, реалізується через встановлення такого рівня оплати праці, за якого забезпечується відтворення робочої сили (здатності людини до праці) відповідної кваліфікації. Тут важлива обґрунтована оцінка вартості робочої сили з урахуванням фізіологічних і соціальних критеріїв життєдіяльності її носіїв.
Стимулююча функція зводиться до спонукання працівників досягати вищої якості та результатів праці і реалізується через диференціацію рівня оплати праці, дотримання раціонального співвідношення між зростанням продуктивності й оплати праці.
Регулююча функція оплати праці знаходить своє відображення в сегментації і диференціації рівня оплати праці працівників залежно від їх професії, кваліфікації, складності робіт та умов праці.
Соціальна функція оплати праці спрямована на дотримання принципу соціальної справедливості, за якого за таку саму роботу виплачується однаковий заробіток.
Державна політика оплати праці регламентується Законом України "Про оплату праці". У межах цього Закону здійснюється і політика оплати праці підприємств та інших суб'єктів господарювання. Зокрема, державою встановлюється мінімальна заробітна плата, оплата праці в надурочні та святкові дні, міжгалузеві співвідношення в оплаті праці, умови і розмір оплати праці в бюджетних організаціях, рівень оподаткування підприємств і доходів працівників, заходи соціального захисту: бюджетне фінансування освіти, культури, закладів охорони здоров'я, допомога по безробіттю та сім'ям з низькими доходами, участь у формуванні фондів соціального страхування (пенсійного, медичної допомоги) тощо.
Конкретна реалізація політики оплати праці здійснюється шляхом укладання системи тарифних угод на різних рівнях: на найвищому рівні – генеральна (міжгалузева) угода, на мезорівні – галузева угода або регіональна тарифна угода, на мікрорівні – виробничому – тарифна угода як частина колективного договору.
У цьому документі (на виробничому рівні) передбачаються форми і системи оплати праці для різних категорій працівників підприємства; мінімальна тарифна ставка; розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів за категоріями працівників; умови надання та розміри надбавок, допомог, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат; умови оплати праці за нештатних ситуацій, зокрема, за простої або випуск бракованої продукції не з вини працівника.
Отже, організація оплати праці на підприємстві щодо її рівня і способу визначення для окремих категорій працівників ґрунтується на державному і договірному регулюванні. При цьому диференціація заробітної плати працівників різних категорій здійснюється на основі тарифно-посадової системи, основними складниками якої є:
Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників (ЄТКД) – це збірник нормативних актів, в яких наводяться кваліфікаційні характеристики робіт і професій. Його основне призначення – здійснення тарифікації робіт (віднесення відповідної роботи до певного розряду) та надання кваліфікаційних розрядів робітникам.
Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців – нормативні документи, в яких наводяться загальногалузеві характеристики зазначених категорій працівників, їх посадові обов'язки, а також вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю.
Тарифна сітка – це перелік (шкала) діючих в певній галузі тарифних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів, що встановлює кількісне співвідношення в оплаті праці працівників неоднакової кваліфікації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основи мотивації та оплати праці“ на сторінці 1. Приємного читання.
