Функціонуючі з агропромисловим виробництвом агрофірми й особливо виниклі в процесі капіталізації вертикально інтегровані структури холдингового типу та як цілісні підприємства хоча й обробляють значні масиви сільськогосподарських земель, все ж залишається велика кількість сільськогосподарських товаровиробників – аграрних підприємств, фермерських господарств, особистих селянських господарств, які будують свої взаємовідносини із переробними підприємствами на тимчасових угодах купівлі-продажу сільськогосподарської сировини.
Аграрні товаровиробники втрачають значні доходи від існування таких взаємовідносин, які характеризуються несприятливим для них співвідношенням цін на сільськогосподарську сировину і готову продукцію для кінцевого споживача, вироблену з цієї сировини. Оскільки аграрні і переробні підприємства між собою тісто технологічно пов'язані і взаємозалежать один від одного, то виправдано економічні відносини між ними будувати таким чином, щоб забезпечити рівновигідність виробництва на всіх стадіях технологічного ланцюга.
Досягти цього можна впровадженням принципово нового механізму вертикальної агропромислової координації, який би спрямовував сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств на досягнення масштабного кінцевого результату. При цьому економічні відносини між учасниками такого інтеграційного процесу доцільно будувати не просто на усталених договорах купівлі-продажу, а на договорах поставок аграріями передбаченої в них кількості сировини відповідної якості і визначеними взаємоузгодженими пропорціями розподілу між такими учасниками грошового доходу від реалізації продукції кінцевого споживання.
За критерій такого розподілу виправдано брати визначені на кожній стадії єдиного технологічного циклу нормативні витрати: для аграрних підприємств – витрати на виробництво сировини та її транспортування до місця переробки, а для агропереробних – витрати на переробку сировини, підготовку до реалізації й оптову реалізацію готової продукції.
До технологічного ланцюга може бути включена і роздрібна торгівля. Кожному учаснику інтеграційного процесу спрямовується така частка виручки від реалізації кінцевої продукції, яка дорівнює частці нормативних витрат учасника в сукупних нормативних витратах, узятих на всіх стадіях технологічного циклу. За такого розподілу кожний учасник інтеграційного процесу одержує однакову суму грошової виручки на гривню витрат, або, іншими словами, досягається однакова рентабельність продажу як в аграрному, так і в агропромисловому виробництві.
Проте важливо наголосити, що розподіл грошової виручки пропорційно витратам, понесеним учасниками, тоді буде повністю справедливим, коли в процесі такого розподілу враховуватиметься співвідношення між постійними і
змінними витратами на кожній технологічній стадії. Необхідність такого врахування полягає в тому, що на кожному переробному підприємстві формуються постійні витрати, величина яких не залежить або майже не залежить від ступеня використання його потужності.
Тому переробні підприємства в змозі лише тоді функціонувати, коли при розподілі грошової виручки від реалізації кінцевої продукції будуть враховуватися всі понесені ними постійні витрати незалежно від того, як буде використана потужність підприємства в календарному році. Адже зменшення коефіцієнта використання потужності відбувається насамперед від недопоставки аграрними підприємствами сільськогосподарської сировини, а тому було б несправедливо, щоб переробні підприємства за цієї причини несли економічну відповідальність.
Разом з тим і аграрні підприємства несуть постійні витрати на виробництво сільськогосподарської сировини, величина яких також не залежить або майже не залежить від обсягу її виробництва. Скажімо, в несприятливий за погодними умовами рік аграрні підприємства виробляють і поставляють на переробку значно менше продукції, але при цьому їх постійні витрати не зменшуються. Отже, і по аграрних підприємствах справедливо враховувати всю величину постійних витрат, незалежно від того, скільки вони виробляють сільськогосподарської сировини.
Для того щоб визначити пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції з огляду на необхідність врахування всієї суми постійних витрат, спочатку потрібно розрахувати базову величину нормативних сукупних витрат – постійних і змінних. По переробному підприємству ці витрати визначаються за 100%-го використання його виробничої потужності, а по аграрних підприємствах – виходячи із того обсягу сільськогосподарської сировини, який необхідний для забезпечення вказаного рівня використання потужності.
Причому якщо постійні витрати по переробному і окремо по аграрних підприємствах визначати загальною сумою, то розрахунок змінних витрат потрібно здійснювати відповідно на 1 т кінцевої продукції і 1 т сільськогосподарської сировини. Такий підхід до розрахунку сукупних витрат дає змогу визначити їх нормативну величину за будь-якого коефіцієнта використання потужності, а отже, і розрахувати пропорції розподілу грошової виручки від реалізації кінцевої продукції виходячи із його фактичної величини.
Таким чином, нормативні витрати по переробному підприємству НВп можна визначити із виразу
(21.1)
а по аграрних підприємствах НВа
(21.2)
де і
– загальна сума постійних витрат відповідно по переробному і аграрних підприємствах;
і
– змінні витрати на 1 т відповідно кінцевої продукції переробного підприємства і 1 т сільськогосподарської сировини[1]; ГП – обсяг виробленої готової продукції переробного підприємства; СС – обсяг поставленої на переробку сільськогосподарської сировини.
Наприклад, потужність цукрового заводу становить 540 тис. т переробки коренів цукрового буряка за сезон (90 дн.). Нормативне виробництво цукру за 16 % біологічної цукристості і коефіцієнта вилучення цукру 0,785 дорівнює 67 824 т цукру (540 000 • 0,16 • 0,785 = 67 824).
Витрати аграрних підприємств на виробництво цукрових буряків в обсязі 540 тис. т сировини становлять 118 800 тис. грн, у тому числі змінні витрати – 83 160 і постійні витрати – 35 640 тис. грн, або 30 % від сумарних витрат.
Змінні витрати в розрахунку на 1 т коренів становитимуть 154 грн (83 160 : 540). Витрати заводу на переробку вказаного обсягу сировини – 64 465 тис. грн, у тому числі змінні витрати – 29 718 тис. грн, а постійні – 34 746 тис. грн, або 53,9 % від сукупних витрат підприємства. Змінні витрати заводу на 1 т цукру становитимуть 438,2 грн (29 718 : 67 824).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методичні підходи до побудови економічного механізму вертикальної агропромислової координації“ на сторінці 1. Приємного читання.
