Для ефективного функціонування економіки необхідно, щоб інновації впроваджувалися на макрорівні шляхом міжгалузевих структурних зрушень і якісних змін у стані продуктивних сил.
На мікрорівні мають бути створені умови для впровадження підприємствами інновацій і локальних новацій з метою розв'язання тактичних і стратегічних завдань щодо збільшення за необхідності обсягу виробництва продукції вищої якості, випуску нових видів продукції, досягнення стабільності виробництва в результаті пом'якшення впливу несприятливих природних умов, забезпечення економії ресурсів, особливо енергоносіїв, та охорони довкілля, успішного вирішення соціальних питань, пов'язаних із докорінними змінами умов праці, життя і побуту людей на селі.
Наукою і світовою практикою доведено, що інноваційна діяльність вищого рівня та виробничо-інноваційна діяльність підприємств може бути успішною тоді, коли вона супроводжуватиметься інституціональним розвитком – створенням і забезпеченням ефективного функціонування інноваційної інфраструктури – сукупності підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, які залежно від функціонального призначення розробляють нові ідеї, створюють інновації, надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності вищого рівня та виробничо-інноваційній діяльності підприємств (фінансові, консалтингові, маркетингові, освітні, інформаційно-комунікативні тощо).
Представниками інноваційної інфраструктури в агропромисловому комплексі є агротехнопарки, інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні підприємства, науково-дослідні інноваційні центри, консалтингові фірми тощо.
Агротехнопарк визначають як територіальний галузевий науково-технічний комплекс (об'єднання) юридично самостійних структур – наукових, проектно- конструкторських, освітніх, технологічних, інформаційних, агропромислових підприємств, діяльність яких ґрунтується на кооперативних засадах і координується з метою налагодження ефективного інноваційного процесу.
Базовою структурою агротехнопарків є інноваційні бізнес-інкубатори, в яких здійснюються наукові розробки. Крім того, метою їх діяльності є створення необхідних умов для функціонування малих інноваційних і виробничих підприємств, які розробляють інновації – нову техніку, технології, послуги – і/або поширюють їх між потенційними споживачами. Інноваційні інкубатори надають цим структурам необхідні консультації і рекламні послуги, забезпечують потрібною інформацією, проводять експертизу інноваційних проектів, здійснюють пошук потенційних інвесторів тощо.
Інноваційні бізнес-інкубатори заінтересовані в ефективній діяльності таких підприємств, а також сприяють створенню нових, оскільки беруть участь у привласненні частки одержаного цими структурами прибутку. Бізнес-інкубатор опікується новоствореним підприємством кілька років (до трьох), маючи на увазі, що за цей час воно набуде необхідного досвіду для високопродуктивної діяльності.
Велику роль в інноваційній інфраструктурі відіграють венчурні підприємства. Це, як правило, невеликі, але гнучкі і мобільні підприємства, зв'язуюча ланка між фундаментальними і прикладними дослідженнями, в яких відбувається нерідко генерація ідей, доробка винаходів, корисних моделей, втілення їх у нові продукти, впровадження яких пов'язане з ризиком.
Більшість підприємств інноваційної інфраструктури (науково-дослідні інноваційні центри, технопарки, технополіси[1], інноваційні бізнес-інкубатори, венчурні підприємства тощо) набули узагальненої назви "інноваційне підприємство". Господарським кодексом України воно визначається як підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і/або продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому виразі перевищує 70 % його загального обсягу продукції і/або послуг.
Станом на 2014 р. інноваційна інфраструктура в агропромисловому комплексі перебувала лише в стані становлення.
Для забезпечення ефективної інноваційної діяльності і становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку країни, у тому числі і АПК, необхідне істотне вдосконалення методів використання висококваліфікованої робочої сили, насамперед із ІТ-сфери – сфери високих інформаційних технологій, запобігання еміграції фахівців в галузі цих високих технологій з України за кордон та заохоченню їх до роботи в себе в країні.
Вирішити цю проблему можна завдяки використанню досвіду країн, насамперед Індії, щодо розвитку в себе аутсортингу – передачі на виконання підряднику складних завдань від стадії розробки програмного забезпечення до стадії здійснення на постійній основі вузлових (найважливіших) бізнес-процесів. У результаті висококласні спеціалісти забезпечуються роботою в себе в країні з відповідним матеріальним стимулюванням.
Важливо при цьому забезпечити додаткову підтримку IT-компаній, особливо на початковому етапі їх функціонування, у тому числі і через замовлення державних проектів щодо створення програмного забезпечення. В Індії, зокрема, швидко зростає кількість компаній, які спеціалізуються на наданні виключно наукомістких послуг підвищеної складності, які користуються попитом у низці розвинутих країн, насамперед у США та Великобританії.
В Україні, завдяки її кадровому потенціалу, є великі можливості для розвитку індустрії високих технологій, що в перспективі може стати одним із найважливіших важелів забезпечення нашій державі економічної стабільності та конкурентоспроможності на світових ринках.
У 2013 р. уже працювало 1 тис. IT-компаній із річним валовим доходом понад 1 млн грн. Сукупний валовий дохід усіх IT-компаній у 2012 р. становив 14,8 млрд грн і продовжує зростати. Україна ще у 2011 р. вийшла на п'яте місце у світі за обсягом експорту програмного забезпечення, обсяг виробництва якого в середньому за 2008 – 2012 pp. підвищувався на 25 %.
Для забезпечення ефективності виробничо-інноваційної діяльності підприємств важливо враховувати життєвий цикл інновацій. У 2014 р. питання його визначення залишалося не вирішеним. І це не випадково, враховуючи різноманітність видів інновацій, неоднакове їх цільове призначення і різночасовість застосування окремими суб'єктами господарювання.
Вихідним у визначенні життєвого циклу інновацій може слугувати та обставина, що воші впроваджуються суб'єктами господарювання з метою одержання конкурентних переваг на ринку відповідного виду продукції. Є очевидним, що найбільший економічний ефект отримують ті суб'єкти господарювання, які першими впровадили їх у виробництво. Інші підприємства, впроваджуючи ту ж інновацію дещо пізніше, також набуватимуть певних конкурентних переваг, але отримуватимуть відносно меншу економічну вигоду.
Отже, є підстави вважати, що життєвий цикл і-ї інновації триває доти, доки суб'єкти господарювання набувають від її впровадження конкурентних переваг. Такі переваги зникають, коли дану інновацію впровадили така кількість одно-
профільних підприємств, продукція яких починає переважати на ринку. Це є серйозним сигналом для підприємства щодо необхідності створення нових конкурентних переваг.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Умови забезпечення ефективної інноваційної діяльності (інноваційного процесу)“ на сторінці 1. Приємного читання.
