Витрати на оплату праці в сільськогосподарському виробництві є однією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартості сільськогосподарської продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші від тих, що безпосередньо виплачуються працівникам. Це пов'язано із соціальними виплатами, які зобов'язані здійснювати підприємства відповідно до чинного законодавства.
Витрати на оплату праці з соціальними нарахуваннями займають найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції тих видів продукції, технологія виробництва яких за даного рівня механізації виробничих процесів вимагає відносно більших затрат живої праці (овочі, картопля, цукровий буряк, молоко).
У цілому по сільському господарству частка витрат на оплату праці має тенденцію до зниження. Якщо, наприклад, у 2005 р. ця частка становила 14,4 %, а на соціальні нарахування – 1,7 %, то у 2013 р. – 7,6 і 2,8 % відповідно.
Така тенденція зумовлена двома причинами: відставанням темпів зростання оплати праці в сільському господарстві порівняно з темпами її зростання в інших галузях економіки, низьким рівнем оплати праці (у сільському господарстві він найнижчий) та істотним зниженням трудомісткості виробництва основних видів продукції завдяки підвищенню рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.
У переробних підприємствах частка оплати праці працівників, зайнятих на технологічних операціях, є низькою і коливається в межах 2 – 5 % загальної суми виробничих витрат. Це зумовлено специфікою переробного виробництва – домінуючу частку витрат у структурі собівартості кінцевої продукції тут займає сировина й основні матеріали.
Витрати на робочу силу мають різний характер зв'язку з кінцевими результатами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах (для фермерських господарств – оплата праці фермерів і постійних найманих працівників) розглядається ними як постійні витрати. І це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироблено і який прибуток одержує підприємство за результатами господарської діяльності.
Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної категорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою забезпечення для них необхідного фронту робіт, що забезпечує повне використання фонду їх робочого часу протягом року.
Оплата праці постійних працівників, що здійснюється за відрядними розцінками за обсяг виробленої продукції, а також оплата тимчасово залучених працівників для виконання сезонних робіт (як правило, це збирання) розглядається підприємством як змінні витрати, що збільшуються або зменшуються відповідно до змін обсягу продукції.
Зі зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, з розширенням до раціональних меж їх поголів'я .збільшуються і масштаби виробництва. Завдяки цьому підприємства знижують постійні витрати на оплату праці з розрахунку на одиницю продукції, внаслідок чого (за інших однакових умов) досягають вищої дохідності.
До змінних витрат слід відносити й оплату праці працівників, які виконують технологічні операції, пов'язані з підготовкою до використання і безпосереднім використанням ресурсів, що набувають форми змінних витрат – мінеральних та органічних добрив, отрутохімікатів, насіння нових більш урожайних сортів і гібридів та вищих репродукцій.
На переробних підприємствах з сезонним характером виробництва (наприклад, цукрозаводах, плодоовочево-консервних заводах, підприємствах первинного виноробства) заробітна плата технологічних працівників розглядається як змінні витрати, оскільки що більше переробляється сировини і виготовляється кінцевого продукту, то більшою буде заробітна плата таких працівників (збільшується кількість днів переробки, повніше використовується виробничі потужності).
До змінних витрат також відносять заробітну плату водіїв, що доставляють сировину, приймальників сировини, працівників складів готової продукції тощо. Тим часом до постійних витрат на заробітну плату належать заробітна плата адміністративного персоналу, керівників підрозділів, постійних працівників, які відповідають за ремонт і справну роботу обладнання у міжсезонний і сезонний періоди тощо.
Обґрунтоване визначення витрат на заробітну плату, що належать до постійних і змінних, має велике значення для визначення точки беззбитковості виробництва, планування й аналізу фонду оплати праці.
Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею "Оплата праці з нарахуваннями", а також забезпечити економію матеріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх категорій працівників аграрних і переробних підприємств.
Для оцінки такого використання застосовують кілька показників. Насамперед необхідно визначити і проаналізувати показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття.
Коефіцієнт наймурозраховують за формулою
де – чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства протягом року;
– чисельність працівників на підприємстві на кінець року. Коефіцієнт вибуття
можна розрахувати з виразу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Витрати на оплату праці й показники використання персоналу“ на сторінці 1. Приємного читання.
