Виробництво будь-якої продукції, у тому числі і сільськогосподарської та продовольства, може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів.
Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці. Враховуючи, що кількість працюючих у сільському господарстві має стійку тенденцію до зменшення, а робочий день законодавчо регулюється і в історичному плані спостерігається скорочення його тривалості, то стає очевидним, що маса праці в цій галузі також має тенденцію до зменшення.
Інтенсивність праці не можна розглядати як компенсуючий фактор, оскільки вона має раціональні межі, встановлені відповідно до фізичних і психічних можливостей людини. Тому зрозуміло, що збільшити виробництво сільськогосподарської продукції можна лише завдяки підвищенню продуктивності праці.
Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.
З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому підсумку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції.
Зі скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності або розширення масштабів основної діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці.
Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо спожитих засобах і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці.
Однак слід мати на увазі, що співвідношення між витратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої – збільшується, але збільшується так, що сукупні витрати праці на одиницю продукції скорочуються. На практиці такого скорочення не спостерігається через розвиток інфляційних процесів.
Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують систему економічних показників. Це зумовлено особливостями даної галузі і насамперед незбігом робочого періоду з періодом виробництва.
У багатьох галузях аграрних підприємств продукцію одержують лише раз на рік, а працю витрачають цілорічно. Тому, застосовуючи систему показників продуктивності праці, можна, не очікуючи кінцевих результатів, враховувати проміжні результати, що характеризують затрати живої праці на окремих операціях, за окремі проміжки часу, завантаженість працівників тощо. На рис. 9.2 наведено систему показників продуктивності праці, що використовується на аграрних підприємствах.
Рис. 9.2. Система показників продуктивності праці в сільському господарстві
Повними називають показники продуктивності праці, для визначення яких беруться до уваги вироблена продукція і затрати живої праці.
Неповні показники є проміжними і розраховуються до одержання продукції.
Натуральні показники визначають діленням прямих витрат людино-годин, що виникають у ході виконання технологічних операцій, на обсяг виробленої продукції. Це обернені показники продуктивності праці і їх називають технологічною трудомісткістю продукції. Вони відповідають на питання, скільки затрачено робочого часу на виробництво 1 ц продукції.
Трудомісткість, розрахована за кожним видом продукції, за економічним змістом, є найбільш зрозумілим і порівнянним показником продуктивності праці в часі та просторі, а тому широко використовується для порівняння в динаміці, між підприємствами, регіонами і країнами.
Крім технологічної трудомісткості 1 ц продукції доцільно також визначати Загальновиробничі? трудомісткість 1 ц продукції, враховуючи не лише прямі затрати живої праці (праці робітників, які безпосередньо зайняті на виробництві відповідної продукції), а й непрямі, пов'язані з управлінською діяльністю виробничих підрозділів і підприємства.
Слід розрізняти такі поняття, як "трудомісткість 1 ц продукції" і "трудомісткість виробництва певного виду продукції".
Показник "трудомісткість виробництва певного виду продукції" визначається діленням загальної кількості відпрацьованих прямих людино-годин на площу посіву культури або на кількість поголів'я тварин, від якого отримана продукція.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття продуктивності праці і методика її визначення в сільському господарстві“ на сторінці 1. Приємного читання.
