Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, – це цілеусвідомлювана діяльність людини, спрямована на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність, освіта є найбільш важливим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств і конкурентоспроможність їх продукції.
Для означення цього елементу продуктивних сил в економічній науковій літературі, в статистичному обліку, в практичній діяльності підприємств та інших суб'єктів господарювання використовуються такі поняття, як "трудові ресурси", "економічно активне населення", "трудовий колектив", "персонал", "кадри", "трудовий потенціал", "людський капітал".
Термін "трудові ресурси" використовувався в планово-централізованій економіці і в теперішні часи до 2002 р. Кількісно трудові ресурси ототожнювалися з робочою силою. З 2002 р. у зв'язку з переходом до міжнародних статистичних та облікових стандартів замість цього терміна став використовуватися термін "економічно активне населення". Згідно з концепцією робочої сили воно репрезентує населення обох статей віком 15 – 70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг.
До складу економічно активного населення відносять осіб, зайнятих економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), і безробітних. Кількісно економічно активне населення не збігається з працездатним населенням згідно з чинними нормативними актами. В Україні весь час працездатними вважали жінок віком 16 – 54 років, чоловіків – 16 – 59. Проте у 2014 р. внесено зміни до законодавства України, згідно з якими встановлено єдиний для чоловіків і жінок вік виходу на пенсію – 60 років[1].
Розглянуті поняття не використовуються на рівні підприємств. Тут набули поширення терміни "персонал", "трудовий колектив", "кадри".
Кожне аграрне та переробне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу – сукупності найманих працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва та уклали трудовий договір (контракт) з роботодавцем (підприємством).
Якщо власники (співвласники) підприємства беруть трудову участь у будь- якому виді діяльності підприємства і одержують заробітну плату, то їх також відносять до складу персоналу.
Поняття "персонал" в основному збігається з поняттям "трудовий колектив" підприємства, оскільки у першому і другому випадку йдеться про сукупність працівників підприємства, які виконують покладені на них функції[2]. Доцільність виокремлення поняття "трудовий колектив" у межах збігу з поняттям "персонал" може бути пояснена тим, що ця назва наголошує на єдності мети працівників підприємства щодо досягнення ними кінцевих результатів спільної діяльності.
Водночас поняття "трудовий колектив" має і суто самостійне значення в тому разі, коли йдеться за сукупність працівників, які є членами виробничих кооперативів, зокрема сільськогосподарських, з обов'язковою трудовою участю в їх діяльності. Члени кооперативу не є найманими працівниками і вони мають право, як нам відомо з теми 3, вільного виходу з їх складу. Тому такий трудовий колектив називати персоналом було б не коректно. Отже, поняття "трудовий колектив" є ширшим від поняття "персонал".
Велику роль на підприємствах відіграють кадри. Цей термін часто використовується в їх практичній діяльності, хоча нерідко його зміст трактується з певними розбіжностями.
Кадри можна визначити як частину персоналу підприємства з числа постійних працівників важливих професій і спеціальностей, які мають значний стаж роботи на підприємстві, високу кваліфікацію, компетентність і які формують критичну масу персоналу, спроможну забезпечити стабільну роботу підприємства і його конкурентоспроможність.
У науковій літературі за останні роки все ширшого використання набуває таке поняття, як "людський капітал" – це сукупність знань, практичних навичок і творчих здібностей працівників підприємства, які використовуються при виконанні його поточних і перспективних завдань. Він не відчужуваний від його носіїв. Зростання людського капіталу та його повне використання в економічній діяльності істотно сприяє підвищенню продуктивності праці, її оплати та доходів власників.
Ефективність використання економічно активного населення країни і окремих районів, трудових колективів підприємств значною мірою визначається таким відносно новим елементом соціальної дійсності, як соціальний капітал.
Соціальний капітал є продуктом соціальних відносин, в основі яких лежить довіра людей один до одного, до державних і громадських інститутів і в якому акумулюються соціальні норми, цінності, відповідальність, що в сукупності стає визначальним в забезпеченні соціальної єдності суспільства.
Очевидним є той факт, що на формування соціального капіталу негативно впливає зменшення рівня довіри громадян до законодавчого органу країни, уряду, інституту Президента; підвищення безробіття і зростання недовіри безробітних до державної служби зайнятості та спроможності держави вирішувати проблему створення нових робочих місць; недовіра до роботодавців, які часто зловживають у системі соціально-трудових відносин (встановлення довготривалого нерегламентованого робочого дня, видача заробітної плати "в конвертах", несвоєчасна видача заробітної плати і зростання заборгованості по ній тощо).
Негативно впливає на формування соціального капіталу і зниження купівельної спроможності населення та рівня його життя. Оскільки найбільш важливою складовою соціального капіталу є довіра, то цілком слушною є думка філософа Альберта О. Хіршмана, що такий капітал – це "моральний ресурс", який спроможний зростати. Для цього насамперед потрібно усунути ті причини, що негативно впливають на формування соціального капіталу.
У подальшому викладі матеріалу ми будемо оперувати поняттям "персонал підприємства" з огляду на те, що на підприємствах агропромислового комплексу домінує наймана праця. Крім того, персонал є об'єктом управління та основною продуктивною силою підприємства.
Підприємства – аграрні і переробні, крім основної, можуть займатися й іншими видами діяльності. Тому за критерієм сфер трудової діяльності працівників на аграрних підприємствах виділяють такі групи персоналу: персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві (персонал основної діяльності: працівники, зайняті в рослинництві, тваринництві, поточним ремонтом будівель і споруд виробничого сільськогосподарського призначення, працівників транспорту, що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво); персонал, зайнятий у промислових виробництвах (переробних цехах, столярнях, кар'єрах тощо); персонал, зайнятий у обслуговуючих виробництвах (працівників складів, матеріально-технічного постачання, працівників транспорту, які обслуговують неосновне і непромислове виробництво, працівників комунального господарства).
На переробних та інших промислових підприємствах за цим критерієм виділяють персонал основної діяльності або промислово-виробничий персонал і непромисловий персонал (персонал неосновної діяльності).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Персонал підприємств і його класифікація“ на сторінці 1. Приємного читання.
