У колишньому СРСР, а отже, і в Україні, що входила до його складу, земля була націоналізована, таким чином, її єдиним власником стала держава. Громадянам, сільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам земля передавалася лише у користування. Панування державної власності на землю стало однією із головних причин низького рівня ефективності її використання.
З набуттям Україною незалежності і започаткуванням ринкових трансформацій виникла об'єктивна необхідність у здійсненні земельної реформи, яка є однією із центральних ланок аграрної реформи, що провадиться в нашій державі.
Земельна реформа – це комплекс заходів – правових, соціально-економічних, технічних та організаційних, спрямованих на перебудову земельних відносин через роздержавлення земель, утвердження різних форм власності на неї та розвиток нових організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на приватній власності.
Земельна реформа в Україні здійснювалася на основі законів України, указів президента України, інших нормативних актів і пройшла в своєму розвиткові кілька етапів[1]. У стислому вигляді, за Μ. М. Федоровим[2], такі етапи зводяться до такого:
• визначення категорій земель, що не підлягають приватизації і залишаються у державній власності;
• роздержавлення і приватизація земель шляхом:
– а) передачі їх у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам (КСП), сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі державних сільськогосподарських підприємств;
– б) передачі земель у приватну власність громадянам України;
• паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам й організаціям, з урахуванням за такого паювання здійсненої грошової оцінки землі;
• видача сертифікатів на право на земельну часту (пай) громадянам – членам КСП і державних актів на право приватної власності на землю за їх бажанням у разі виходу з підприємства;
• реалізація громадянами права на земельну частку (пай) на їх розсуд у межах чинного законодавства;
• реорганізація КСП та інших недержавних сільськогосподарських підприємств у господарські структури ринкового типу і масштабний розвиток земельних орендних відносин;
• введення пільгового оподаткування;
• формування і розвиток ринку земель та його інфраструктури.
У 2012 р. цей процес ще не було завершено і це вимагає на законодавчому рівні досконалої організації державного контролю за формуванням і функціонуванням такого ринку, раціональним використанням та охороною земель.
Особливу роль у здійсненні земельної реформи відіграло прийняття у жовтні 2001 р. нової редакції Земельного кодексу України.
Земельний кодекс України – це основний документ земельного законодавства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і форм господарювання.
Новий Земельний кодекс складається з 10 розділів, 37 глав і 213 статей. У ньому знайшли юридичне закріплення всі напрацювання земельної реформи, що здійснювалися в нашій країні за попередні роки. Водночас Земельний кодекс вирішує і низку нових питань земельної реформи. Тому за своїм змістом він докорінно відрізняється від редакції 1992 р.
Важливо, що чинний Земельний кодекс відкрив широкі можливості для формування класичних загальноприйнятих у цивілізованому світі земельних відносин, під якими розуміють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Підводиться, зокрема, правове підґрунтя для здійснення застави землі, її купівлі-продажу, для введення у вітчизняному правову практику понять обмежень на землекористування тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Земельна реформа в Україні. Основи Земельного кодексу України“ на сторінці 1. Приємного читання.
