Ефективність діяльності підприємства значною мірою визначається його ціновою політикою.
Цінова політика – це комплекс маркетингових та організаційних заходів з управління цінами (урахування попиту і пропонування, система знижок, умови оплати товару, урахування побажань споживачів, важелі просування товарів, післяпродажне обслуговування тощо), що передбачають продаж товару за економічно прийнятними для підприємства цінами, забезпечуючи його існування як юридичної особи в коротко- і довгостроковому періодах.
Наведене визначення цінової політики є узагальненим. Вона має багато форм вияву (різновидів). Конкретний вибір відповідного різновиду цінової політики залежить насамперед від типу ринку. Ф. Котлер виділяє чотири типи ринків, кожний з яких ставить свої проблеми в ціноутворенні і виборі різновиду цінової політики. Зокрема, Ф. Котлер виділяє й аналізує такі типи ринків: чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок і ринок чистої монополії[1].
Із теми 5 нам відомо, що ринок сільськогосподарської продукції – це ринок олігопсонії. Він істотно відрізняється від чотирьох виділених Ф. Котлером ринків, бо для нього характерна надто велика кількість виробників-продавців і відносно мала кількість покупців, що мають велику ринкову владу.
За такого ринку сільськогосподарські товаровиробники не мають можливостей для вибору суто власної цінової політики, оскільки вона значною мірою підпорядкована ціновій політиці переробних підприємств. По суті, сільськогосподарські товаровиробники мають один вагомий інструмент у здійсненні своєї цінової політики на сільськогосподарську продукцію довготривалого зберігання – зміщувати строки її продажу таким чином, щоб одержати вищу ціну за свій товар порівняно з ціною, що формується після збирання врожаю. Є також деяка можливість маневрувати строками продажу і живої маси тварин, перетримуючи поголів'я, що досягло здавальницької ваги, до часу підвищення ціни. Але тут є ризик підвищення собівартості продукції, яка може не окупиться підвищеною ціною.
З боку переробних підприємств як покупців сільськогосподарської сировини цінова політика в основному була одновекторна – закупити сировину за можливо найменшими цінами і одержати завдяки цьому відповідний економічний зиск. Така егоїстична цінова політика стала однією з головних причин руйнування сировинної бази для молокопереробних підприємств і м'ясокомбінатів насамперед. Виник гострий дефіцит сировини, особливо молока незбираного. Тому Молокопереробні підприємства тепер вимушені істотно підвищувати закупівельні ціни.
Більше того, станом на 2012 р. на ринку молока незбираного виникло небувало до цих пір явище – "цінових воєн" серед молокозаводів за сировину, коли заводи намагаються завдяки підвищенню ціни заохотити аграріїв продавати молоко саме їм.
Зрозуміло, що така цінова політика переробних підприємств є вкрай не продуманою і шкідливою. Тому не випадково урядом у 2010 р була прийнята постанова щодо встановлення мінімальних закупівельних цін на молоко незбиране і на живу масу тварин (ця постанова не цілком узгоджується з вимогами СОТ). Ринок олігопсонії може ефективно функціонувати лише за умови збалансованості економічних інтересів його основних суб'єктів – сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств.
Ринок продовольчих товарів є ринком олігополії – відносно невелика кількість виробників-продавців і велика кількість покупців-споживачів. Особливістю такого ринку є те, що новим претендентам відносно важко проникнути на нього, а виробники-продавці в змозі швидко реагувати на цінові дії конкурентів. За твердженням Ф. Котлера, олігополіст ніколи не відчуває впевненості, що може досягти бажаного довгострокового результату за рахунок зниження ціни. Тому за бажання змінити ціну переробне підприємство повинне враховувати можливу реакцію конкурентів. Тут також треба брати до уваги, що ціни на продовольчі товари значною мірою залежать від платоспроможного попиту населення.
Цінова політика значною мірою визначається її цілями. Такими можуть бути максимізація поточних прибутків, забезпечення виживання, завоювання більшої частки в ринку або збереження уже досягнутої, забезпечення лідерства на ринку за якістю товарів.
Максимізація поточного прибутку – це короткострокова ціль. Її досягнення вимагає встановлення високих цін. Таку ціль можна ставити, коли попит значно перевищує пропонування або коли підприємство пропонує якийсь унікальний товар.
Забезпечення виживання – це також короткострокова ціль, досягнення якої вимагає встановлення надто низьких цін аби збути свій товар. Але довго так тривати не може, оскільки є велика загроза банкрутства. Підприємство може встановлювати на свій товар ціни дещо нижчі за середньоринкові, переслідуючи довгострокову ціль – розширення своєї ніші в ринку і вихід на лідируючі позиції.
Досягнення лідерства за якістю – це також довгострокова ціль. Її реалізація дає змогу підприємству встановлювати вищі ціни на свій товар порівняно з конкурентами.
Переробні підприємства можуть ставити перед собою одну із зазначених цілей, змінюючи з часом початкову ціль на іншу – залежно від стану внутрішнього і зовнішнього середовищ.
При цьому варто знати, що постановка цілей – це вихідна позиція у визначенні ціни пропонування на товари, у тому числі і продовольчі.
Наступним кроком є визначення попиту на товар, аналіз і оцінка витрат на його виробництво, аналіз цін на аналогічні товари конкурентів, оцінка їх якості і, нарешті, вибір одного із методів встановлення ціни пропонування, про які йтиметься далі.
Зміна цілей цінової політики супроводжується зміною підходів до ціноутворення – глибинних або поверхневих, що знаходить своє відображення в її формах вияву (різновидах). Серед них в економічній літературі виділяють такі: "зняття вершків"; поступового зниження цін, проникнення, диференціювання цін, "шикування" цін, престижних цін, "збиткового" лідера, гнучких цін і деякі інші. Зразу ж зазначимо, що підприємства, які відзначаються багатономенклатурним виробництвом і мають до того ж широкий асортимент продукції, водночас можуть використовувати кілька різновидів цінової політики. Коротко розглянемо їх сутність.
"Зняття вершків". Застосовується підприємствами для модних товарів – новинок, нерідко захищених патентом, які мають порівняно не тривалий життєвий цикл. Спочатку на такі товари встановлюються максимально високі ціни, які дають змогу виробнику отримувати надприбуток. Умовою застосування цього різновиду цінової політики є високий (ажіотажний) попит на даний товар, необізнаність покупців про реальні витрати підприємств на виробництво даного товару, невисока ймовірність швидкої реакції конкурентів. Проте останні з часом починають виробляти подібний товар, що змушує підприємство знижувати ціну або відмовлятись від виробництва цього товару з причини зміни смаків покупців, орієнтуючись на створення іншої новинки.
Поступове зниження цін. Товар виводиться на ринок за високими цінами, які з часом поступово знижуються з появою на ринку аналогів. Передумовою використання цього різновиду цінової політики є висока якість товару, підкріплена популярністю торгової марки, наявність достатньо великого попиту на товар завдяки істотній потребі в ньому, імовірність не швидкої реакції конкурентів для створення аналогів через специфічні якісні характеристики товару.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цінова політика підприємств“ на сторінці 1. Приємного читання.
