Спеціалізація у переробному виробництві – це також процес суспільного поділу праці, результатом якого є виникнення окремих підприємств, об'єднань або виокремлення окремих цехів, що виробляють певний вид продовольчої або іншої продукції сільськогосподарського походження як кінцевої для даного виробника.
Іншими словами, спеціалізація окремих переробних підприємств являє собою одиничний поділ праці в середині галузі, що передбачає виробництво технологічно однорідної продукції певної номенклатури й асортименту. Зі змісту першого питання даної теми можна також стверджувати й про існування територіальної спеціалізації в переробній промисловості, яку можна визначити як зосередження виробництва окремих видів продовольства, іншої продукції з сільськогосподарської сировини в певних географічних регіонах, в яких таке виробництво є найбільш економічно та технологічно доцільним.
Розрізняють такі форми спеціалізації у переробному виробництві.
Предметна спеціалізація – зосередження на переробних підприємствах (великих цехах) виробництва певних видів кінцевої для даного виробника продукції (цукор, масло тваринне, олія тощо). Предметна спеціалізація характерна для підприємств цукрової, плодоовочеконсервної, хлібопекарської, кондитерської, крохмале-патокової, спиртової та деяких інших видів промисловості.
Технологічна (стадійна) спеціалізація – це створення самостійних виробництв для виконання окремих стадій єдиного технологічного процесу, що знаходить відображення в зосередженні діяльності переробних підприємств на виробництві однієї або кількох фаз (стадій) продукування готової продукції.
Ця спеціалізація особливо характерна для виробництв, в яких необхідна первинна переробка сировини, що погано транспортується і швидко псується. Для такої переробки створюються підприємства, завдяки функціонуванню яких запобігається втрата сировини і зберігається її якість.
Скажімо, у виноробній промисловості функціонують заводи первинного виноробства, що спеціалізуються на виробництві виноматеріапів та їх зберіганні, а вже готова продукція виготовляється на підприємствах вторинного виноробства. Виділення первинної переробки сировини в самостійні виробництва (підприємства) здійснюється також для одержання сирого крохмалю, збору і ферментації чайного і тютюнового листя.
Функціональна спеціалізація в агропромисловому комплексі – виділення виробничої інфраструктури в окремі юридично самостійні суб'єкти господарювання для забезпечення діяльності переробних підприємств (підприємства з виготовлення тари, пакувальних матеріалів, ремонтно-механічні заводи).
Загалом у переробній промисловості предметна і технологічна спеціалізації достатньо розвинуті. Для визначення спеціалізації переробних підприємств із багатономенклатурним виробництвом можна скористатися показником структури товарної продукції, що визначається діленням виручки від реалізації продукції певної номенклатури на загальний обсяг грошової виручки (чистого доходу).
Наприклад, на Київському маргариновому заводі ВАТ "Олком", виробляється три види (найменувань) продукції: маргарин, майонез і олія (відповідно доочищена). Переважання частки тієї чи іншої продукції і свідчитиме про виробничу орієнтацію підприємства на даному етапі діяльності.
Очевидним є також і те, що сама по собі кількість найменувань (номенклатури) продукції, що виробляється підприємством, є певним свідченням ступеня його спеціалізації. У монономенклатурних підприємствах рівень спеціалізації становить 100 %. В разі коли така продукція випускається різного асортименту, то для аналізу й оцінки діяльності таких підприємств доцільно визначати структуру асортиментного ряду продукції та її динаміку.
Структуру асортименту продукції доцільно визначати і по переробних підприємствах, де виробляється більше одного найменування продукції за умови, що будь-яке найменування (номенклатура) продукції випускається різного асортименту. Для АПФ, що здійснюють власне сільськогосподарське виробництво і мають консолідовану звітність, доцільно визначати частку промислової та аграрної сфер у загальному чистому доході такого формування.
Ефективність спеціалізації на переробних підприємствах досягається насамперед завдяки вищій кваліфікації спеціалізованих на окремих технологічних операціях кадрів, використанню продуктивнішого обладнання, відсутності втрат робочого часу на переналагодження, вищій професійній підготовленості керівних кадрів.
У переробній промисловості набуло розвитку і кооперування підприємств – співробітництво самостійних підприємств-суміжників з метою спільного виробництва кінцевої продукції на основі усталених виробничих зв'язків, узгодженого плану дій і суворого додержання встановлених технологічних вимог.
Кооперування є похідним від спеціалізації та за її межами воно не може існувати взагалі. Ефективність кооперування досягається лише в разі повного виконання підприємствами-суміжниками вимог головного підприємства-продуцента кінцевої продукції щодо регулярності поставок сировини (напівфабрикатів), її відповідності стандартам і/або технічним умовам, дотримання кількісних параметрів постачання в передбачені строки.
Кооперування може бути внутрішньогалузевим, коли підприємства, що кооперуються, відносяться до однієї і тієї ж галузі (цукропіскова і цукрорафінадна промисловість) і міжгалузева, за якої відбувається кооперування підприємств різних галузей (наприклад, м'ясної і молочної).
Можливими формами вияву кооперування в переробній промисловості можуть бути такі, наприклад, як цукропіскові підприємства – кондитерські підприємства; цукропіскові – виноробні; хлібозаводи – млини; консервні – склотарні; первинне виноробство – вторинне виноробство; олійно-екстракційні заводи – маргаринові заводи; спиртові – лікеро-горілчані; пивоварні – склотарні і т. д. Для виміру розвитку кооперативних зв'язків можна визначити коефіцієнт кооперування – частка кооперованих поставок (напівфабрикатів, компонентів) у загальній собівартості виробленої підприємством продукції.
Для переробної промисловості характерне і комбінування виробництва – поєднання в одному підприємстві двох і більше споріднених виробництв із виготовлення різнорідної, але технологічно пов'язаної продукції, яка ґрунтується на послідовності стадій переробки сировини і переробки відходів основного виробництва. Основними його ознаками є зосередження різних виробництв у межах цілісного підприємства, поєднання цих виробництв на основі послідовних стадій переробки, сировини, переробка відходів виробництв, комплексності переробки сировини, нерідко – сезонність виробництва, використання готової продукції головним чином як продовольства.
Організаційною формою комбінування виробництва є комбінати – це цілісне підприємство, що розміщується на одній території та являє собою єдиний комплекс різноманітних виробництв, тісно пов'язаних технологічно, економічно й організаційно зі спільними комунікаціями і допоміжним господарством, які функціонують на поєднанні стадій переробки сировини і/або використання вторинних продуктів (відходів) основного виробництва і/або комплексному використанні сировини та вторинних продуктів виробництва.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Спеціалізація, кооперування і комбінування в переробному виробництві. Оптимізація асортиментного ряду продукції переробного підприємства“ на сторінці 1. Приємного читання.
