До прийняття Податкового кодексу України (ПКУ), введеного в дію від 1 квітня 2011 р., підприємства вимушені були вести подвійний облік: бухгалтерський і податковий, що ускладнювало економічну роботу та нерідко породжувало значні розбіжності у величині бухгалтерського і податкового прибутку. Тому при розробці ПКУ ставилося завдання максимально наблизити ці два види обліку через безпосереднє використання даних бухгалтерського обліку для визначення об'єкта оподаткування – прибутку.
Проте це завдання вирішено лише частково. На жаль, залишаються ще значні методологічні відмінності у визначенні величини витрат і доходу, причому в більшості випадків вони спрямовані на зменшення витрат і збільшення доходів з метою одержання більшої величини прибутку для оподаткування. Найбільш істотними розбіжностями між бухгалтерським і податковим обліком при визначенні витрат і собівартості продукції є такі.
У податковому обліку не враховуються так звані понаднормативні витрати (наприклад, витрати, що пов'язані з вимушеним простоєм обладнання / цеху, витрати від браку продукції), тоді як у бухгалтерському обліку такі витрати включають до собівартості продукції. Зрозуміло, що на величину цих витрат буде збільшуватись об'єкт оподаткування.
Існує відмінність у визначенні податкової та бухгалтерської собівартості стосовно неоднакового порядку відображення витрат на орендні (лізингові) платежі (в бухгалтерському обліку вони включаються до виробничої собівартості продукції у складі інших прямих витрат, а в податковому – до складу інших витрат звичайної діяльності підприємства). Є підстави вважати, що в обох розглянутих випадках більш обґрунтовано виробнича собівартість визначатиметься в системі бухгалтерського, а не податкового обліку.
Особливо слід наголосити, що істотні відмінності у величині витрат у системі бухгалтерського і податкового обліку можуть виникати через різну величину амортизаційних відрахувань на основні засоби виробництва. Викликані ці відмінності тим, що ПКУ передбачена нова класифікація основних засобів та інших необоротних активів, а також нові підходи до регулювання терміну їх економічного життя. Виділено, зокрема, 16 груп цих засобів, по кожній з яких встановлено мінімально допустимі строки їх корисного використання. (Детальніше про це йтиметься у темі 10.)
Зазначимо, що згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" підприємства самостійно встановлюють строк корисного використання основних засобів. А це означає, що в разі коли вони встановлять менший строк їх корисного використання порівняно з мінімальним, встановленим ПКУ, то в них буде більшою сума амортизаційних відрахувань, а отже, буде меншим бухгалтерський прибуток порівняно з прибутком до оподаткування.
Таким чином, встановлення мінімально допустимого строку корисного використання основних засобів спрямоване на зменшення амортизаційних відрахувань з метою збільшення об'єкта оподаткування. Адже їх величина обернено пропорційна до встановленого терміну експлуатації цього ресурсу.
Звертає на себе увагу й та обставина, що по довгострокових біологічних активах встановлені зовсім не обґрунтовані мінімально допустимі строки корисного використання в бік їх істотного завищення. Так, в умовах інтенсивного використання дійного стада з високим рівнем продуктивності строк використання корів обмежується в основному трьома лактаціями, основних свиноматок (за кількістю річних опоросів 2,2 – 2,4) – до 4 –5 років. Це значно нижче порівняно з мінімально встановленим семирічним терміном їх використання, що на практиці неминуче призводитиме до істотного заниження амортизаційних відрахувань в системі податкового обліку порівняно з їх величиною в бухгалтерському обліку.
Певну аналогію щодо формування амортизаційних витрат і зроблених у зв'язку з цим висновків можна провести і стосовно нематеріальних активів. Податковим кодексом України здійснено їх класифікацію на 6 груп. При цьому для нематеріальних активів 4-ї і 5-ї груп встановлено мінімально допустимі строки їх корисного використання. Тоді як відомо, що згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи" підприємства самостійно встановлюють строк корисного використання цих активів, тому зменшення цього строку порівняно з мінімально встановленим ПКУ призведе до збільшення об'єкта оподаткування порівняно з бухгалтерським прибутком.
Наголосимо й на такій обставині. До останнього часу існувала розбіжність у величині витрат у податковому і бухгалтерському обліку, причому не на користь підприємств, зумовлена і нормою ст. 146 ПКУ "Визначення вартості об'єкта амортизації", яке стосується витрат, пов'язаних з ремонтом і поліпшенням основних засобів – модернізація, модифікація, добудова, обладнання, реконструкція. В бухгалтерському обліку ці витрати включалися до собівартості як інші прямі витрати.
Нині бухгалтерський облік у цьому аспекті уніфікований із податковим обліком, який враховує розмір так званого 10%-го ремонтного ліміту: лише за його не перевищення у звітному періоді вартість ремонтів буде визнаватися витратами. В іншому ж разі, тобто коли є перевищення, сума такого перевищення відноситься на збільшення вартості об'єкта, що ремонтується. У результаті витрати в податковому обліку будуть занижуватися, а отже, збільшуватиметься оподатковуваний прибуток.
Економічно виправдано, щоб витрати на ремонт, які б вони не були за величиною, не спрямовувалися на збільшення вартості основних засобів, бо будь- який ремонт, у тому числі і капітальний, може лише відновити до певної міри техніко-економічні характеристики основного засобу. Але він неспроможний підвищити його корисність, яка б перевищувала або навіть була однаковою з первісною корисністю. Тому таку уніфікацію доцільно було б здійснити не на умовах податкового, а на умовах бухгалтерського обліку.
Заниження витрат у податковому обліку порівняно з бухгалтерським відбувається через розбіжність у визнанні чи невизнанні витрат як таких, що мають враховуватися при визначенні прибутку.
Так, у податковому обліку для розрахунку об'єкта оподаткування до витрат не включаються: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності – на організацію і проведення прийомів, презентацій, свят, придбання і розповсюдження подарунків; витрати на утримання органів управління об'єднань платників податків, включаючи утримання материнських компаній, які є окремими юридичними особами; суми штрафів чи пені і деякі інші. Тоді як у бухгалтерському обліку увесь наведений перелік витрат включається до інших витрат операційної діяльності. Це також породжує відмінності у величині бухгалтерського та податкового прибутку.
Із наведеного переліку витрат, при визначенні прибутку для оподаткування, до витрат економічно виправдано включати лише витрати на утримання органів управління об'єднань, у тому числі материнських компаній, які є окремими юридичними особами, і витрати на презентацію, бо це може окупитись у майбутньому завдяки ліпшому управлінню і підвищенню іміджу підприємства. Решта витрат або не продуктивні, або ж є наслідком прорахунків менеджменту (штрафи, пеня), тому мають покриватися за рахунок прибутку.
Таким чином, є підстави стверджувати, що наявні розбіжності у визначенні доходу і витрат у межах податкового і бухгалтерського обліку призводитиме до необхідності визначення двох собівартостей – податкової і бухгалтерської, а також до того, що абсолютна величина прибутку до оподаткування, розрахована в податковому обліку, не збігатиметься із сумою прибутку до оподаткування, визначеного згідно з стандартом бухгалтерського обліку "Звіт про фінансові результати". Ці розбіжності посилюються суперечностями у визначенні величини доходу. (Детальніше про це йтиметься в темі 7.)
Слід очікувати, що величина першого з них перевищуватиме величину другого. Тут доречно ще раз наголосити, що до прийняття ПКУ такі розбіжності у величині прибутку часто мали місце, у тому числі й такі парадоксальні ситуації, коли підприємство згідно з податковим обліком мало прибуток і сплачувало податок на прибуток, а відповідно до бухгалтерського обліку – воно одержувало збиток.
Отже, з прийняттям ПКУ проблема уніфікації та зближення бухгалтерського і податкового обліку продовжує залишатись актуальною і вимагає подальшого вирішення.
Класифікація витрат
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Відмінності у формуванні витрат і собівартості продукції в системі бухгалтерського та податкового обліку“ на сторінці 1. Приємного читання.
