В умовах сучасного ринкового середовища переробні та аграрні підприємства можуть використовувати кілька джерел формування авансованого капіталу. Найголовнішим джерелом є власні кошти підприємства, які матеріалізуються в його майно і частково функціонують у сфері обігу.
Але нерідко підприємства не мають достатніх власних коштів для інвестування виробництва, що продиктовано виробничою необхідністю, тому вони вдаються до кредитів банку, випуску власних облігацій тощо, залучаючи цим самим позичковий капітал для формування власного авансованого капіталу в обмін на виплату відсотків. В окремих випадках джерелами формування авансованого капіталу можуть бути пайові внески засновників (учасників) підприємств, грошові кошти, що надходять як благодійні та спонсорські внески.
Крім того, підприємства можуть залучати акціонерний капітал, тобто кошти інших юридичних і фізичних осіб, віддаючи їм частку власності в активах підприємства і виплачуючи цим особам дивіденди за рахунок власного прибутку. Таке залучення може відбуватися через емісію і вільний продаж акцій або через прийняття до складу акціонерів підприємств-кредиторів по коротко- і довгострокових боргах. На суму таких боргів зменшуються зобов'язання підприємства і водночас на цю ж суму зростає його власний капітал, проте власниками цієї частки власного капіталу стають колишні кредитори. Підприємство може також збільшити свої виробничі ресурси за рахунок оренди землі, техніки, поголів'я тварин, багаторічних культурних насаджень[1].
Слід мати на увазі, що одним із джерел підвищення номінальної вартості майна і збільшення власних грошових коштів підприємств може стати інфляція. Ці додаткові грошові кошти можуть бути реінвестовані в основні засоби або в інші ресурси. Проте таке джерело формування авансованого капіталу не надійне, не стабільне і частіше може бути зі знаком мінус, коли подорожчання внаслідок інфляції ресурсів, які придбають підприємства, відбувається вищими темпами порівняно з темпами приросту грошової маси підприємств від реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг). Таке явище мало місце в Україні неодноразово, що призвело до різкого погіршення фінансового стану і насамперед аграрних підприємств.
Кошти розглянутих джерел формування авансованого капіталу можуть бути спрямовані на відновлення і/або збільшення тих чи інших його складових елементів. Пріоритетність спрямування коштів визначається стратегією підприємства і конкретною виробничою ситуацією.
Як ми переконалися, складові авансованого капіталу досить різноманітні і мають неоднакове цільове призначення. Це дає підстави класифікувати їх за критерієм сфери застосування. На кожному підприємстві елементи авансованого капіталу можуть функціонувати в чотирьох сферах (рис. 14.1).
Співвідношення між цими сферами може бути різне, як і неоднаковим може бути співвідношення між структурними елементами авансованого капіталу в кожній з виділених сфер. Ця обставина справляє досить істотний вплив на результати господарської діяльності підприємств. За належністю на правах власності підприємства розрізняють власний і позичковий капітал. Їх співвідношення також позначається на економіці суб'єктів господарювання.
В умовах планово-централізованої економіки категорія авансованого капіталу не використовувалася, хоча в бухгалтерському обліку активи підприємств ставали предметом аналізу. Натомість тоді набула широкого застосування категорія виробничого (ресурсного) потенціалу, яка за своїм змістом близька до категорії авансованого капіталу, але не тотожна їй.
Рис. 14.1. Класифікація авансованого капіталу за сферами застосування
Виробничий потенціал – це сукупність органічно поєднаних виробничих ресурсів, взятих на стадії виробництва, які здатні забезпечувати продукування продукції в обсязі й асортименті, що залежать від розміру та умов функціонування цих ресурсів.
Із наведеного визначення видно, що категорія виробничого потенціалу відрізняється від категорії авансованого капіталу насамперед тим, що до його складу входять лише виробничі ресурси і не беруться до уваги ресурси сфери обігу, фінансові інвестиції та об'єкти соціальної сфери.
Крім того, у виробничому потенціалі основні засоби відображаються не за залишковою вартістю, як в авансованому капіталі, а за первісною. За якісно іншою методологією відображається у виробничому потенціалі і ресурс праці – персонал. Тут береться його фондовий аналог шляхом капіталізації фонду оплати праці на норму капіталізації, яка може бути взята як середня норма амортизації основного капіталу (коефіцієнт) або такою ж, як і для грошової оцінки землі.
Нагадаємо, що коефіцієнт капіталізації землі становить 33 роки, а це рівнозначно нормі капіталізації 0,03, що визначається як частка від ділення одиниці на 33 роки.
В абсолютному виразі виробничий (ресурсний) потенціал аграрного підприємства можна визначити за формулою
ВпТ = ОК + ОБК + ШТ + ГОЗ,
де ОК – основний виробничий капітал за первісною вартістю; ОБК – оборотний капітал сфери виробництва підприємства; ПП – персонал підприємства, що представлений через показник капіталізації фонду оплати праці; ГОЗ – грошова оцінка земельних ресурсів, що здійснена за офіційною методикою.
По переробних підприємствах виробничий потенціал може бути визначений за першими трьома доданками наведеної формули.
Для порівняння аграрних підприємств за величиною виробничого потенціалу, а також для оцінки його зміни в динаміці по кожному суб'єкту господарювання використовують показник виробничого потенціалу в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Чим вищий виробничий потенціал аграрних підприємств на одиницю площі, тим більше вони спроможні виробляти за однакових інших умов валової продукції на цю ж площу, досягати вищих результатів господарювання за іншими параметрами виробничої діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Джерела формування авансованого капіталу, його класифікація і відмінність від категорії виробничого потенціалу“ на сторінці 1. Приємного читання.
