Витрати, пов'язані з утриманням техніки, є складовою всіх витрат підприємства. Розмір їх в абсолютному і відносному виразах зростає у зв'язку з підвищенням забезпечення виробництва необхідними силовими і робочими машинами і різким подорожчанням паливно-мастильних матеріалів та самої техніки. Щоб не допустити невиправданого зростання витрат на утримання техніки і по можливості їх мінімізувати, важливо чітко уявляти механізм формування окремих складових елементів цих витрат і завдяки цьому здійснювати адекватний умовам підприємства режим економії.
Усі витрати на утримання техніки поділяють на постійні і змінні. Постійні витрати – це витрати, які не залежать від інтенсивності використання техніки – кількості годин роботи або виконаного обсягу робіт.
Нині в аграрних підприємствах України ці витрати представлені амортизацією, страховими платежами (на розсуд підприємства) і витратами на утримання приміщень, в яких зберігається техніка. В країнах з розвинутим ринком до постійних, крім названих, відносять ще відсотки і податок на майно.
Відсоткові витрати дорівнюють відсотковій ставці за кредит, що був узятий для купівлі техніки. За умови, що вона придбана за власні кошти, розмір цих витрат розраховують як добуток відсоткової ставки на середню величину капіталовкладень, визначену як частка від ділення суми первісної і ліквідаційної вартостей техніки на два. Відсоткова ставка в даному випадку береться на рівні найбільш вірогідної норми прибутку на капітал.
Змінні витрати на техніку безпосередньо пов'язані з її експлуатацією. До них відносять витрати на паливо і мастила, ремонт техніки, оплату праці робітників, які її обслуговують, інші витрати (наприклад, ганчірний матеріал).
Сума постійних і змінних витрат дає сукупні річні витрати на утримання техніки. Діленням цих витрат по машинно-тракторному парку на загальний обсяг виконаних ним робіт в умовно-еталонних гектарах визначають собівартість одиниці цих робіт. По окремих тракторах доцільно визначати собівартість 1 га виконуваних ними робіт (оранка, посів, культивація тощо).
До сукупних витрат включають і витрати (постійні та змінні) на утримання тих причіпних (навісних) машин і знарядь, в агрегатуванні з якими працює той чи інший трактор. За іншими видами техніки, наприклад, по зернових, бурякозбиральних, силосозбиральних, кукурудзозбиральних комбайнах, сукупний обсяг витрат відносять до зібраної площі; по сінопакувальних прес-підбирачах – до кількості тонн упакованого сіна, по стаціонарних двигунах – до кількості відпрацьованих годин.
Обсяг річних витрат на утримання техніки на одиницю робіт (продукції) залежить від трьох факторів: строку її корисного використання, співвідношення між постійними і змінними витратами, а також від обсягу виконуваних робіт. Зі збільшенням першого і третього факторів та зменшенням частки постійних витрат у загальній їх сумі собівартість одиниці робіт (продукції) зменшується, і навпаки.
Співвідношення між постійними і змінними витратами на утримання техніки є важливим економічним параметром, за допомогою якого можна правильно розв'язувати важливі проблеми господарської діяльності. Однією з таких проблем є обґрунтування обсягу робіт, за якого робиться висновок про доцільність купувати та експлуатувати власну техніку порівняно з її підрядом.
Важливість її посилюється тим, що для багатьох аграрних підприємств України залишається гострою проблема нестачі окремих видів техніки для виконання сільськогосподарських та інших робіт. Одним із варіантів її розв'язання стало створення спеціалізованих фірм – машинно-технологічних станцій (МТС), які надають підрядні послуги таким підприємствам за відповідну плату. Ці послуги можуть надавати й економічно міцні аграрні підприємства та АПФ – великі інтегровані структури.
Зі зміцненням економіки аграрних підприємств кожному з них необхідно вирішувати питання: чи продовжувати користування послугами підрядної фірми, чи придбати власну техніку для виконання заданого обсягу робіт. Щоб одержати відповідь на це, необхідно розрахувати річні постійні і змінні витрати на утримання потрібної техніки з розрахунку на одиницю виконуваних робіт. Водночас слід знати вартість підряду за одиницю роботи, виконуваної даним видом техніки.
Тоді обсяг робіт, за якого підприємство досягає беззбиткової роботи власної техніки порівняно з послугами підрядників, можна визначити за формулою
де Q – обсяг робіт, за якого досягається беззбитковість роботи власної техніки порівняно з її підрядом (іншими словами, за такого обсягу робіт витрати на утримання власної техніки дорівнюватимуть витратам на її підряд); Пв – постійні витрати на утримання техніки протягом року, грн; Вп – вартість підряду техніки за одиницю роботи, грн; Зв – змінні витрати на утримання техніки в розрахунку на одиницю роботи, грн.
Наприклад, підприємство здійснювало збирання зернових культур за допомогою підрядного комбайна. Рішення про купівлю власного комбайна можна прийняти на основі аналізу такої інформації.
Скажімо, ціна зернового комбайна 600 тис. грн[1], норма амортизації 10 %. Підприємству не вистачало власних коштів і воно взяло кредит на суму 100 тис. грн терміном на один рік під 15 % річних. Нараховані відсотки за кредит виплачуються одноразово водночас із поверненням тіла кредиту. Витрати на ремонт комбайна і його технічне обслуговування в розрахунку на 1 га зібраної площі – 20 грн, вартість паливно-мастильних матеріалів і оплата праці комбайнерів на цю ж площу відповідно 38 і 10 грн, витрати на утримання приміщення, в якому зберігається комбайн, – 1600 грн на рік.
Звідси постійні річні витрати на утримання комбайна – 76 600 грн, у тому числі:
• а) амортизація (600 • 10): 100 = 60 000 грн;
• б) сума нарахованих відсотків за кредит– 100 • 0,15 = 15 тис. грн;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Витрати на утримання техніки та економічні підходи до визначення доцільності її придбання порівняно з підрядом або заміною“ на сторінці 1. Приємного читання.
