Ринковій економіці притаманне таке явище, як втрата платоспроможності і банкрутство суб'єктів підприємницької діяльності. Умови та порядок відновлення платоспроможності таких суб'єктів (боржників) або визнання їх банкрутами і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів регулюється уже згаданим Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (нова редакція 2012 р.).
Під банкрутством розуміють визнану господарським судом неспроможність боржника – суб'єкта господарської діяльності – відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити підтверджені судовим рішенням вимоги кредиторів не інакше ніж через застосування ліквідаційної процедури. При цьому боржником вважається такий суб'єкт підприємницької діяльності, який не спроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання.
Справа про банкрутство порушується господарським судом за заявою самого боржника або кредиторів, якщо безспірні вимоги кредиторів (кредитора) до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені протягом вказаного терміну – 3 міс. До складу безспірних вимог не включають неустойки (штрафи, пеня) та інші фінансові санкції.
У світовій практиці банкрутом вважають таке підприємство, платоспроможність якого має не тимчасовий, а тривалий характер. Наприклад, у Швеції процедура визнання банкрутства оголошується тоді, коли підприємство не може протягом шести місяців оплатити пред'явлені йому вимоги.
Банкрутство в умовах ринкової економіки є наслідком незадовільного управління підприємством, нехтуванням впливом різноманітних факторів макро- і мікросередовища, а тому правомірно розглядається як плата за економічну свободу у виборі напряму господарської діяльності, партнерів, наймі робочої сили, ринків збуту тощо.
Це внутрішні причини банкрутства, на які припадає левова частка банкрутств суб'єктів підприємницької діяльності (приблизно 2/3) і лише 1/3 банкрутств, як свідчить світова практика, спричиняються зовнішніми факторами, які важко або неможливо передбачити і врахувати.
Слід брати до уваги і ту обставину, що розглянуті причини породжують реальне банкрутство, яке є результатом неефективного здійснення (прорахунків) господарської діяльності.
Разом з тим існує і фіктивне банкрутство, яке набуло певного поширення у вітчизняній практиці, коли підприємство стає неплатоспроможним через умисні дії його керівника або власників (приховування активів, виведення активів з-під контролю підприємства, штучні борги тощо).
При порушенні справи про банкрутство до боржника можуть бути застосовані такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута. До боржників може бути застосований спрощений порядок провадження у справі про банкрутство, коли здійснюється ліквідація банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.
В ухвалі господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство вказується про введення процедури розпорядження майном боржника строком на 115 календарних днів, який може бути подовжений за клопотанням призначеного господарським судом розпорядника майна, комітету кредиторів або самого боржника не більше ніж на два місяці.
Це перший радикальний захід процедури банкрутства, що стосується контролю за діяльністю боржника. Мета цієї процедури – розробка і вжиття системи заходів щодо нагляду і контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення за необхідності наступної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
Важливою функцією розпорядника майна є вжиття заходів для захисту майна боржника, виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, забезпечення проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості. Розпорядник майна повинен надавати господарському суду та комітету кредиторів відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника.
Розпорядник майном боржника не має права втручатися в оперативно- господарську діяльність боржника, а його призначення не є підставою для припинення повноважень органу управління підприємства-банкрута. Проте останній не має права після призначення розпорядника майна приймати рішення щодо реорганізації (злиття, приєднання, поділ тощо) і ліквідації боржника, створювати нові юридичні особи, філії і представництва, виплачувати дивіденди, здійснювати емісію цінних паперів.
Важливо, що розпорядник майном боржника сприяє укладанню мирової угоди між боржником і кредиторами[1], яка означає досягнення домовленості між ними про відстрочку платежів або їх розстрочку, або припинення зобов'язань, коли має місце прощення боргів. Така угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів.
Якщо мирової угоди не було досягнуто і за час проведення процедури розпорядження майном боржнику не вдалося задовольнити вимоги кредиторів, то господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу щодо проведення санації боржника строком на шість місяців[2] або ж про відкриття процедури ліквідації боржника. Якщо прийнято рішення про проведення санації, господарським судом призначається керуючий санацією.
Санація – це система заходів, здійснюваних під час провадження справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів і/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.
У результаті санації має бути досягнуто фінансове оздоровлення боржника і задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.
З дня винесення ухвали про санацію припиняється повноваження керівника боржника і його органів управління, а керівництво підприємством переходить до керуючого санацією. Він має право самостійно розпоряджатися майном боржника, укладати від його імені мирову угоду, цивільно-правові, правові та інші угоди, подавати заявки про визнання договорів, укладених боржником, недійсними.
Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією повинен подати до суду розроблений і схвалений комітетом кредиторів план санації боржника, в якому передбачаються заходи з відновлення його платоспроможності, строк такого відновлення, умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Банкрутство підприємств“ на сторінці 1. Приємного читання.
