В ринковому середовищі суб'єкти підприємницької діяльності наділені правом самостійного визначення ціни на продукцію, яку вони виробляють. Наявність цього права зумовлює виникнення цінової конкуренції між виробниками. Кожен із них намагається продати вироблений товар, зберегти, а за можливості й розширити свою нішу в ринку і тим самим зміцнити на ньому своє становище. Це намагання реалізується підприємствами за двома напрямами:
1) раціональним використанням факторів нецінової конкуренції і насамперед – підвищенням якості продукції (див. тему 18); 2) регулюванням рівня цін на товари власного виробництва. Якщо товар виробника не має ліпших властивостей порівняно з ідентичним товаром конкурентів, у цьому разі боротьба за ринок збуту зосереджується на ціні.
Підприємство-виробник може знизити її рівень порівняно з конкурентною ціною і завдяки цьому, як нам уже відомо, досягти переваг над своїми конкурентами. Адже чим нижча ціна, тим більший за інших однакових умов попит на продукцію, тим більше виробник може її реалізувати. І якщо ціновий попит на даний товар еластичний, підприємство за рахунок додаткового доходу від розширення обсягу продажу з надлишком компенсує втрати від зниження ціни. Аналогічний ефект досягається на продукцію з нееластичним ціновим попитом в умовах її дефіциту.
Як бачимо, цінова конкуренція виявляється в намаганні товаровиробників використати ціну як важіль утримання і зміцнення своєї позиції на ринку. Проте, знижуючи ціну для завоювання ринку збуту, товаровиробник повинен обов'язково брати до уваги такі обставини.
По-перше, зниження ціни не повинне бути надто великим, оскільки це може спричинити зворотну психологічну реакцію покупців – вони можуть перестати купувати цей товар, боячись, що його низька ціна зумовлена низькою якістю. Іншими словами, товаровиробнику слід пам'ятати, що ціна сприймається покупцями і як акумульований показник якості товару, а тому її зниження не повинне викликати підозру споживачів щодо низьких його споживчих властивостей.
По-друге, завдяки зниженню ціни товаровиробником досягаються тимчасові переваги над конкурентами, оскільки останні спроможні легко скопіювати цей захід, також знизивши ціну на свої товари. Тим самим вони позбавляють такого товаровиробника можливості збільшувати збут свого товару за рахунок цінового фактора.
Проте товаровиробник може на цьому не спинитися і прийняти рішення про подальше зниження ціни. Такий захід нерідко зумовлює аналогічні дії конкурентів. Це призводить до виникнення так званих цінових воєн, які стають причиною одержання конкурентами низьких прибутків і навіть збитків. Тут слід зауважити, що такі війни можуть виникати тоді, коли кількість виробників- конкурентів одного і того самого товару невелика, а покупці добре поінформовані про схожість цього товару за споживчими властивостями.
По-третє, в умовах цінової конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті. підприємства, які виробляють товари з високою ціновою конкурентоспроможністю, під якою розуміють ступінь можливого зниження товаровиробником ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною, за якого забезпечується беззбитковість його виробництва.
Цінову конкурентоспроможність визначають за формулою
ЦК = (Ц - ПС): Ц,
де Ц – ціна продажу 1 ц продукції; ПС – повна собівартість 1 ц продукції (виробнича собівартість + накладні витрати). Неважко побачити, що дана формула є частковою модифікацією формули рентабельності продажу.
Вищу цінову конкурентоспроможність мають підприємства, які економічно спроможні продавати свою продукцію за цінами, нижчими від мінімальної ціни конкурентів, і одержувати при цьому прибуток.
Мінімальна ціна – це індивідуальна ціна, що формується на кожному підприємстві, за якої воно одержує нульовий прибуток. Отже, вона визначається витратами на виробництво одиниці товару, понесеними тим чи іншим товаровиробником.
Якщо фактична ціна реалізації буде нижчою за мінімальну, підприємство зазнаватиме збитків, а якщо вищою – одержуватиме прибуток. Отже, чим нижча собівартість виробництва продукції, тим меншою буде її мінімальна ціна порівняно з мінімальною ціною підприємств, собівартість продукції яких є вищою, і навпаки.
Наприклад, у підприємства собівартість 1 т гречки становить 1600, а в найближчих конкурентів – 1900 грн за її ринкової ціни 2100 грн. Це означатиме, що мінімальна ціна на гречку для даного підприємства на 300 грн менша, ніж для конкурентів (1900 - 1600).
Для завоювання місцевого ринку збуту підприємство може знизити ціну на гречку на 500 грн за 1 т (2100 - 1600) і не одержувати при цьому збитків, тоді як конкуренти – лише на 200 грн (2100 - 1900). Зрозуміло, що підприємство має вищу цінову конкурентоспроможність за даним видом продукції, ніж інші товаровиробники. Її рівень становить 23,8 % [(2100 - 1600) : 2100] • 100), тоді як у конкурентів лише 9,5 %.
Одержаний результат означатиме, що підприємство для завоювання місцевого ринку збуту має економічну можливість знизити ціну на гречку проти рівня ринкової ціни на 23,8 % і не зазнавати при цьому збитків, тоді як конкуренти можуть допустити таке зниження лише на 9,5 %. Якщо конкуренти перейдуть цю межу, виробництво даного виду продукції в них буде збитковим.
Наведені міркування дають також підстави для висновку, що показник рівня цінової конкурентоспроможності товару є прямим відображенням рівня ефективності його виробництва, а тому повинен всебічно аналізуватися і широко використовуватися економістами для її аналізу й обґрунтування управлінських рішень.
На цінову конкурентоспроможність товару впливають два фактори: ціна реалізації і повна собівартість 1 ц продукції. Для кількісного визначення впливу цих факторів на даний показник можна скористатися індексним методом:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цінова конкуренція і цінова конкурентоспроможність“ на сторінці 1. Приємного читання.
