Розуміння суті цих двох показників є важливим для аналізу результатів виробництва і пошуку резервів подальшого підвищення продуктивності праці. Адже в сільському господарстві нерідкі випадки, коли трудомісткість 1 ц різних видів продукції приблизно однакова (наприклад, трудомісткість 1 ц зерна і 1 ц цукрових буряків), тоді як трудомісткість виробництва таких видів продукції істотно відрізняється.
З метою визначення продуктивності праці по сільському господарству країни, по окремих підприємствах з урахуванням усіх видів сільськогосподарської продукції, що ними виробляється, розраховують вартісні показники – погодинну, денну і річну продуктивності праці – відношенням вартості валової продукції в порівнянних цінах відповідно до відпрацьованих людино-годин, людино-днів і середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. При визначенні погодинної і денної продуктивності праці враховують прямі і непрямі затрати живої праці.
Між річною і погодинною (денною) продуктивністю праці існує тісний взаємозв'язок, який у формалізованому вигляді можна зобразити виразом
де – річна продуктивність праці;
– погодинна (денна) продуктивність праці;
– інтенсивність праці – кількість відпрацьованих одним середньорічним працівником людино-годин (люд.-дн.) за рік.
Неповні абсолютні показники розраховуються (за окремими культурами) за кожною технологічною операцією (підготовка ґрунту до посіву, посів, догляд за посівами, збирання) діленням затрачених на цій операції людино-годин на площу посіву відповідної культури.
У тих тваринницьких галузях, в яких виробничий цикл займає тривалий період (дорощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней, овець), з метою контролю за витрачанням живої праці розраховують її витрати на одну голову тварин за певний календарний період – місяць, квартал, рік.
Важливим неповним абсолютним показником є норма закріплення певного виду тварин за одним працівником і норма обслуговування ним певних засобів праці (машин, верстатів, обладнання тощо). За інших однакових умов вказані норми зростають з підвищенням рівня механізації та автоматизації виробництва, поліпшення організації праці. При цьому знижуються затрати живої праці на одну голову тварин (один об'єкт обслуговування), і за тих самих показників (надій молока на корову, середньодобовий приріст живої маси тварин тощо) зростатиме її продуктивність.
Наведений механізм визначення повних показників продуктивності праці побудований на прямо пропорційній залежності їхнього рівня від обсягу виробництва продукції й обернено пропорційній залежності від затрат живої праці. Для оцінки дії цих двох факторів на продуктивність праці визначають показник – коефіцієнт випередження з виразу
де K в – коефіцієнт випередження; Пп1 і Пп0 – продуктивність праці відповідно в звітному і базовому періодах; ВП1 і ВП0 – обсяг виробництва валової продукції відповідно в звітному і базовому періодах.
Дані по країнах з розвинутим сільським господарством переконують, що швидке зростання продуктивності праці в цій галузі відбувається тоді, коли на кожний відсоток збільшення обсягу виробництва продуктивність праці зростає на 2 – 5 % за рахунок зниження технологічної трудомісткості виробництва.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття продуктивності праці і методика її визначення в сільському господарстві“ на сторінці 2. Приємного читання.
