Проте проектом цього закону право придбавати землю сільськогосподарського призначення надається далеко не всім бажаючим, а громадянам України, які зареєструвалися на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; проживають не менше 3-х років у населеному пункті, розташованому в радіусі до 20 км від земельної ділянки, що продається; мають намір переважно власною або сімейною працею вести на земельній ділянці самостійне товарне сільськогосподарське виробництво; мають досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва і зареєстровані як фізичні особи – підприємці або є членами фермерського господарства.
Як бачимо, проектом закону передбачаються досить жорсткі вимоги до громадян, які бажають купити земельну ділянку. Це положення проекту закону викликає чимало дискусій щодо доцільності пом'якшення таких вимог.
Дискусійним залишаються і положення проекту про переважне право на придбання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що перебуває у приватній власності. Зокрема передбачено, що у перший період експозиції[3] таке переважне право має держава і територіальні громади у зазначеній послідовності. У другий період строку експозиції переважне право на придбання земельної ділянки мають громадяни України – власники суміжних земельних ділянок та орендар земельної ділянки у зазначеній послідовності. У разі продажу частки у праві спільної власності на земельну ділянку переважне право її придбання мають співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній власності.
Проект закону чітко визначає, що іноземці, особи без громадянства, іноземні держави, міжнародні урядові і неурядові організації, юридичні особи не можуть набувати у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення, крім набуття їх у спадщину за законом.
Передбачена і публічність волевиявлення продавців і покупців земельних ділянок щодо їх придбання. Зокрема, продавець земельної ділянки звертається до центрального органу виконавчої влади, що регулює державну політику в сфері земельних відносин, із повідомленням про продаж земельної ділянки, в якому зазначається її місце розташування, характеристика і ціна продажу. Вказаний орган формує витяг із Державного земельного кадастру, в якому зазначається нормативна грошова оцінка землі земельної ділянки та розміщує на своєму вебпорталі оголошення про продаж земельної ділянки на умовах продавця – ціни продажу.
Важливо, що в процесі торгів ціна може бути підвищена (особою, що хоче придбати земельну ділянку) на суму, кратну 10 % від ціни, зазначеної в оголошенні. Зрозуміло, що така ситуація виникає тоді, якщо про готовність придбати земельну ділянку за оголошеною ціною сповістили не менш як два покупці. Передбачена також і така норма: якщо протягом трьох місяців із дати опублікування оголошення про продаж земельної ділянки за визначеною в ньому ціною не знайшлося покупців, то ціна продажу земельної ділянки знижується кожні три місяці на 10 %.
Принципово важливим і гостро дискусійним питанням обігу сільськогосподарських земель є питання граничного розміру земельної ділянки у власності однієї особи і/або в оренді. Проектом закону, як і в Земельному кодексі України, передбачається, що в приватній власності громадян України можуть перебувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га, крім набуття таких земельних ділянок у спадщину за законом. Причому до загальної площі земельної ділянки у приватній власності однієї особи включається частка у власності на земельну ділянку, якою ця особа володіє на правах спільної часткової власності і/або на правах спільної сумісної власності.
Ця норма проекту закону викликає багато дискусій і розцінюється неоднозначно. З одного боку, це обмежує рух землі до більш ефективного власника, а з другого – через нерозвинутість інфраструктури ринку, низьку платоспроможність багатьох селян, які можуть ефективно працювати на землі, але не в змозі її купити, існує загроза скуплення землі людьми, які мають грошовий капітал (а це не селяни), але самостійно працювати на землі не будуть.
Проектом закону передбачене обмеження і на площу орендованих земель, що може бути у користуванні однієї особи з урахування осіб, пов'язаних із нею відносинами контролю[4] – 100 тис. га. Причому площа орендованих земель однією особою не може перевищувати 20 % площі сільськогосподарських земель на території району. Це важлива норма проекту закону, яка спрямована проти латифундації сільськогосподарських земель в Україні. Проте вона також викликає гострі дискусії серед науковців і виробничників і заперечення власників великих агропромислових холдингів. Слід наголосити, що площа в 100 тис. га нічим не обґрунтовується, хоча очевидно, що мають бути відповідні науково аргументовані обмежувачі. Скажімо, якщо йдеться про цукровий завод, то максимальна гранична площа оренди ним ріллі повинна бути такою, щоб з урахуванням вимог сівозміни до вирощування цукрового буряку була достатньою для повного завантаження його потужностей[5].
Дискусійним є положення проекту закону, яким передбачається, що строк оренди земель сільськогосподарського призначення має бути не меншим від 15 років. Це великий термін з огляду на те, що конкуренція на ринку оренди землі, яка посилилася в останні роки, змушує холдинги підвищувати орендну плату і водночас здійснювати соціальні програми на селі, бо інакше селяни можуть не продовжити термін здачі землі в оренду на наступний строк. Тому надто важливо не допустити "орендозакріпачення", встановивши обмеження не знизу, а. навпаки, зверху, тобто обмеження на максимальний строк оренди до 15 років (а ліпше – до 10 років) з правом його пролонгації за взаємної згоди сторін. Такого строку достатньо, щоб окупити вкладені кошти й одержати бажану економічну вигоду.
Важливим є положення проекту закону про заборону протягом 10 років після укладання договору відчуження, крім відчуження земельної ділянки для суспільних потреб, змінювати цільове призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ведення фермерського господарства, ведення підсобного господарства.
З уведенням ринку землі з усіма його складниками надто важливо не допустити спекулятивних операцій у процесі купівлі-продажу земельних ділянок, насамперед сільськогосподарського призначення, що може призвести до зростання вартості аграрної продукції та стрибку інфляції. Тут мається на увазі купівля земельної ділянки фізичною або юридичною особою для її перепродажу в короткий термін за вищою ціною.
Щоб запобігти цьому, майбутнім законом слід передбачити внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" (1993 р.), якими встановити високі ставки мита на дохід від такого перепродажу, здійснюваного протягом п'яти років з дня укладання договору відчуження, за яким ця ділянка перейшла у власність відчужувана. Зокрема, за відчуження за перший рік така ставка може становити 100 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки; на другий рік – 90, на третій – 80, на четвертий – 70 і на п'ятий – 60 %, шостий – 50 і т. д., десятий – 10 %.
В остаточному варіанті закону можливі зміни в ставках мита, але головне – зберегти дієвість принципу оподаткування доходів від перепродажу землі, щоб обмежити спекулятивні прибутки. Зарубіжний досвід переконує в необхідності такого заходу, який водночас і мінімізуватиме спекулятивне перетримування сільськогосподарських угідь у стані неефективного використання.
Із прийняттям Закону України "Про обіг земель сільськогосподарського призначення" стане можливою купівля-продаж земельних ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема цін і ціноутворення на даний ресурс. Для її висвітлення важливо чітко з'ясувати сутність категорії ренти.
В економічній теорії під терміном "економічна рента" прийнято вважати ціну, яка сплачується за використання землі або інших природних ресурсів, що кількісно обмежені. Отже, коли йдеться про плату за використання землі, то в цьому випадку оперують термінами "земельна рента", рідше – "ціна земельної ренти". Д. Рікардо під земельною рентою розумів ту частину продукту землі, яка сплачується землевласнику за користування початковими і непорушними властивостями грунту[6].
Важливо знати, що земельна рента це ще не ціна землі (земельної ділянки).
Ціна землі – це капіталізована земельна рента.
Земельна рента існує тому, що земля не просто кількісно обмежена, а обмежена абсолютно, тобто так, що суспільство не може ані в короткостроковому, ані у довгостроковому періодах запропонувати землі (земельних ділянок) більше, ніж її існує взагалі. Саме з цієї причини в макроекономічному аспекті земля має абсолютно нееластичне пропонування. Це означає, що в часі пропонування землі не може бути збільшене, воно залишається сталим або ж зменшується. Змінюється лише попит на землю, тому зростає або знижується земельна рента, отже, і ціна землі[7] (рис. 8.2).
Крива SS на рис. 8.2 відображає абсолютно нееластичне пропонування землі. Адже її як природного тіла не може бути більше в господарському обороті, ніж є в дійсності. Саме вказана особливість пропонування землі породжує відмінність рентних платежів від інших джерел доходу – заробітної плати, відсотка і прибутку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття ринку землі“ на сторінці 2. Приємного читання.
