Суть методу таргет-костингу полягає в принципово новому підході до формування рівня собівартості виходячи з наперед з'ясованої (запланованої) ціни. Відомо, що ціна за традиційного ціноутворення визначається з виразу:
де С – собівартість одиниці продукції; П – прибуток на одиницю продукції.
Тоді як за методом таргет-костингу цей вираз трансформується так:
де Ц – планова ціна, що визначається за допомогою маркетингових досліджень; П – бажаний прибуток; С – необхідна (цільова) собівартість.
За такої економіко-конструктивної ідеї таргет-костингу щодо визначення цільової собівартості докорінно змінюється конструкція розроблення нового чи істотного вдосконалення існуючого продукту, яка набуває вигляду "собівартість → проектування → собівартість" замість "проектування → собівартість → → перепроектування".
Отже, розглянутий метод спрямований на зниження витрат і реалізує функції планування виробництва нових продуктів, превентивного контролю витрат і визначення цільової собівартості відповідно до кон'юнктури ринку.
Метод таргет-костингу тісно пов'язаний з методом кайзен-костингу (з японської "удосконалення маленькими кроками"), що передбачає поступове зниження витрат на етапі виробництва і досягнення та підтримання заданого рівня собівартості. Тобто якщо метод таргет-костингу є основним на етапі проектування продукту, то кайзен-костинг – на етапі виробництва виробів. Основне завдання кайзен-костингу – знайти резерви, шляхи усунення відхилень між собівартістю після завершення проектування (кошторисною собівартістю) і цільовою собівартістю. Усунення різниці між цими собівартостями називають кайзен-завданням, що ставиться перед усім персоналом, і виконання якого жорстко контролюється і відповідним чином заохочується.
Метод директ-костинг передбачає здійснення детального розмежування й обліку витрат на постійні та змінні з виділенням у останніх прямих і непрямих змінних витрат. Собівартість продукції за цим методом планується і визначається лише за змінними витратами, а постійні витрати відносять на фінансові результати.
Така собівартість дає змогу визначити маржинальний дохід у два етапи: на першому – як різниця між обсягом реалізованої продукції певного виду і змінними виробничими витратами на її виробництво, на другому етапі – як різниця між загальним обсягом реалізації продукції по підприємству і виробничими і невиробничими змінними витратами по підприємству. Якщо від маржинального доходу відняти постійні витрати, одержують прибуток.
Цей метод дає змогу вивчити взаємозв'язок між обсягом виробництва і змінними та постійними витратами, а також величиною прибутку, а отже, виявити найбільш ефективні виробництва і здійснити своєчасну переорієнтацію галузевої структури підприємства.
Метод стандарт-костинг передбачає здійснення планування, обліку і калькулювання собівартості продукції з використанням нормативів витрат. Це дає змогу визначити відхилення фактичних витрат від нормативних, здійснювати їх аналіз і приймати відповідні рішення. Цей метод набув досить широкого використання в практиці діяльності вітчизняних підприємств ще за радянських часів.
Більш сучасним методом управління витратами є ABC-костинг (Activate- baced costing). Необхідність його виникнення пов'язана з такими обставинами. З розвитком автоматизації виробництва, інтенсивним поширенням інформаційних та комп'ютерних технологій, виникненням нових складних організаційних структур господарювання, зокрема, холдингів різного типу, транснаціональних компаній, стала зростати частка непрямих (накладних) витрат у структурі собівартості продукції, інколи вона стає навіть переважаючою. У зв'язку з цим загострилася проблема розподілу накладних витрат між окремими видами продукції, ключовим моментом якої є критерії такого розподілу.
За необгрунтованого їх вибору виникає небезпека неправильного визначення собівартості продукції, що може призвести до прийняття хибних рішень щодо збільшення чи зменшення виробництва окремих її видів чи відмови від такого виробництва взагалі. Саме ця обставина зумовила розробку західними вченими методології розподілу витрат під назвою АВС-метод – метод калькулювання за видами діяльності, що дозволяє також посилити контроль за витратами, здійснювати ефективне управління ними.
АВС-метод передбачає, що непрямі витрати (Загальновиробничі, адміністративні, витрати на збут, інші непрямі витрати) групуються за окремими видами діяльності, що їх викликали, – в пули витрат – з наступним розподілом цих витрат між об'єктами витрат (вид продукції, робіт, послуг).
При цьому під видом діяльності, у межах цього методу, розуміють певну сукупність робіт або завдань, що вимагають для їх виконання відповідних ресурсів. Тобто вид діяльності "поглинає" певні ресурси. Прикладом такого виду діяльності може бути контроль за якістю продукції, певні логістичні операції, ремонтні операції тощо. За кожним виділеним видом діяльності простежуються витрати на ресурси з наступним накопиченням витрат на такі ресурси в пулах витрат.
Отже, АВС-метод передбачає розгляд більшості витрат як прямих, що збільшує точність визначення собівартості продукції. Цьому сприяє також і те, що витрати групуються в більшу кількість пулів витрат (функціональних центрів), отже, є змога віднести витрати на ту діяльність, з якою вони пов'язані.
Метод бенчмаркінгу (від англ, bench – рівень, висота, mark – позначка), або метод еталонних порівнянь, – це системне зіставлення тих чи інших елементів з найліпшими аналогами з метою самовдосконалення і досягнення вищих результатів. Цей метод передбачає вибір підприємств-еталонів, які демонструють високі показники виробничо-фінансової діяльності, у тому числі використовують ефективні системи управління витратами, досягають нижчої собівартості продукції. Перевага методу – економія витрат і фактора часу.
Ефективність застосування бенчмаркінгу значною мірою залежить від вибору підприємств-еталонів. Це вимагає чіткого окреслення показників і функцій, на основі яких відбуватиметься такий відбір. Ними можуть бути рентабельність авансованого капіталу, організаційна структура і структура управління, метод управління витратами і визначення цільової собівартості та ціни, взаємодія з постачальниками і покупцями, іншими заінтересованими сторонами (стейкхолдерами), рівень граничних витрат тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Управління витратами і шляхи зниження собівартості продукції“ на сторінці 3. Приємного читання.
