Валова додана вартість по галузях визначається, як відомо, за поточними цінами звітного року. З цієї причини сільське господарство при визначенні ВДВ потрапляє в нерівні умови з іншими галузями економіки. Адже з початку ринкових перетворень держава адміністративними важелями стримувала зростання цін на продукцію сільського господарства, а в наступні роки хоча від такого стримування відмовилась, все ж подальше зростання цін стримувалося низьким платоспроможним попитом населення.
Тимчасом ціни на промислову продукцію стали вільними від самого початку переходу до ринкової економіки і зростали значно швидшими темпами порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію. Саме за таких "ножиць цін" частка галузі у ВДВ істотно занижувалася. За останні роки диспаритет цін значно зменшився, а тому роль цінового фактора у зниженні частки сільського господарства у формуванні ВДВ стала відносно невеликою.
Особливо слід наголосити на тій обставині, що сільське господарство і переробна промисловість стали основним джерелом надходження валюти до країни, випередивши такі галузі, як металургійна і хімічна промисловості. Адже забезпеченість країни валютою є надто важливим макроекономічним параметром, що істотно впливає на стан економіки і рівень конкурентоспроможності країни. За період з 2005 – 2012 pp. обсяг експорту сільськогосподарської продукції та продовольства зріс від 4,3 до 17,9 млрд дол. США, або більше, ніж у чотири рази. Постійно зростає позитивне сальдо в торгівлі продукцією АПК, що має неабияке значення для стабілізації негативних тенденцій у розвитку зовнішньоекономічної діяльності країни.
Про місце галузі в економіці країни засвідчує й те, що на початок 2014 р. сільське населення України становило 14,16 млн осіб, або 31,3 % загальної кількості населення. У сільському господарстві зайнято 3,58 млн осіб, або 17,5 % усіх зайнятих, тоді як у розвинутих країнах світу в сільському господарстві було зайнято на початку XXI ст. приблизно 5 % працездатного населення, у тому xbслі в США – 2,5, Франції – 3,6 %. Споживачі зараз витрачають переважну частку своїх доходів на придбання продуктів харчування і товарів широкого вжитку, виготовлених із сільськогосподарської сировини.
Отже, сільське господарство є економічною базою для забезпечення життєдіяльності третини населення України. З урахуванням саме цієї обставини та місця і ролі агропромислового комплексу і насамперед сільського господарства у забезпеченні продовольчої та енергетичної безпеки країни, значної участі у створенні валової доданої вартості та соціальної значущості має забезпечуватись пріоритетність розвитку цієї галузі і сільських територій.
Сільське господарство відіграє винятково важливу роль у розвитку ринкової економіки. Ринкова економіка – це одне з найвидатніших досягнень світової цивілізації, це природне середовище людства і взаємодії товаровиробників, середовище, якому притаманні певний порядок і саморегуляція завдяки дії основного закону – попиту і пропонування. В становленні ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може відіграти (і вже частково відіграє) виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям.
Зокрема, сільське господарство є висококонкурентною галуззю, оскільки в ній діє багато незалежних підприємств, що виробляють переважно ті самі товари. Досить сказати, що в 2013 р. налічувалось 8295 господарських товариств, 810 – сільськогосподарських виробничих кооперативів, 4153 – приватних підприємств, 40,85 тис. – фермерських господарств, 278 – державних підприємств, 1466 – підприємств інших форм господарювання, 4,2 млн – особистих селянських господарств.
У перспективі кількість аграрних підприємств за названими їх видами може змінитися за рахунок перетворення одних їх типів на інші (наприклад, сільськогосподарських кооперативів у ТОВ чи приватні підприємства), а також завдяки появі нових організаційно-правових форм господарювання, наприклад, холдингів.
За такої значної кількості підприємств кожне з них постачає на ринок лише невелику частку певного виду сільськогосподарської продукції від загального обсягу її продажу. Це і є тією першопричиною, що породжує високу конкурентність між сільськими товаровиробниками і водночас звужує можливості монополізму в аграрній сфері.
У результаті створюється ринкове середовище, що стимулює розвиток також в інших секторах економіки. Адже сільське господарство – центральна ланка агропромислового комплексу, тому воно тісно технологічно пов'язане з переробною промисловістю, системою заготівлі і зберігання продукції, з сільськогосподарським машинобудуванням, виробничою інфраструктурою, паливно- енергетичним комплексом, транспортом. У свою чергу переробна промисловість пов'язана з машинобудуванням переробної промисловості, що разом із сільськогосподарським машинобудуванням пов'язане з сталеплавильною промисловістю, а та – з гірничорудною і т. д.
Отже, відповідно до побудови міжгалузевого балансу стає очевидною надзвичайно велика роль сільського господарства як замовника засобів виробництва і як постачальника сировини у розвитку національної економіки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1. ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ, ЇХ ВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ І РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ“ на сторінці 3. Приємного читання.
