Агропромисловий комплекс – це життєво необхідний, провідний сектор національної економіки, оскільки зачіпає інтереси кожної людини.
Основне завдання АПК, а точніше місія, – забезпечення продовольчої безпеки країни, сприяння забезпеченню її енергетичної безпеки, нарощування і ефективне використання експортних можливостей щодо збуту лишків продовольства. По суті, від рівня розвитку агропромислового комплексу залежать соціальна стабільність держави, стійкість її економічної та політичної системи.
Коли йдеться про продовольчу безпеку як основну ланку національної безпеки, то мається на увазі, що такий різновид безпеки досягається за умови фізичної та економічної доступності продовольства. Фізична доступність свідчить про наявність в країні продуктів харчування в обсязі й асортименті, достатніх для задоволення потреб населення відповідно до фізіологічно обґрунтованих норм (3 тис. кілокалорій на добу), а економічна – про купівельну спроможність населення, яка має бути достатньою для придбання продуктів харчування в обсязі, що задовольняє фізіологічні потреби людини в цих продуктах за оптимальним рівнем калорійності і раціональною структурою харчування.
Продовольча безпека характеризується і третьою важливою ознакою – безпекою продовольчих товарів для споживачів: недопущення виробництва і реалізації неякісних харчових продуктів, що становлять загрозу життю і здоров'ю населення країни. На сьогодні це одна з найболючіших проблем продовольчої безпеки більшості країн світу.
Україна має величезні можливості для повного забезпечення продовольчої безпеки за всіма трьома її напрямами, а також у створенні потужного продовольчого експортного потенціалу. Проте станом на 2014 р. проблематичною для багатьох сегментів населення країни залишається економічна доступність продовольства, що визначається відношенням середньодушового доходу до вартості "продовольчого копійка" (середньодушова вартість продуктів харчування) (коефіцієнт).
Такий коефіцієнт економічної доступності доцільно розрахувати, по-перше, у розрізі груп населення за величиною їх грошового доходу (децільних групах); по-друге, за кожним важливим видом продовольства відношенням середньодушового фактичного використання відповідного продукту до медично обгрунтованої норми його споживання.
Добуток такої норми споживання на чисельність населення дає показник місткості продовольчого забезпечення таким продуктом. Нарешті, продовольча незалежність за окремими продуктом буде дорівнювати різниці між одиницею та часткою від ділення імпорту окремого продукту в натуральному виразі на місткість його внутрішнього ринку.
За останні роки до числа економічно малодоступних для чималих груп населення потрапили м'ясо-молочні продукти, окремі види овочів і фруктів. Істотно знизилася в 2008 – 2014 pp. продовольча незалежність країни за таким важливим продуктом, як м'ясо, імпорт якого за вказані роки постійно зростав.
На фоні загострення світової продовольчої кризи, виявом якої став зростаючий у світі дефіцит продовольства і навіть виникнення терміна "продовольча зброя" та явища агфляції, коли темпи зростання цін на продовольство стали перевищувати темпи підвищення цін на товари в економіці в цілому, Україна спроможна стати в недалекій перспективі, а за окремими видами продукції уже стала одним зі світових лідерів із виробництва й експорту сільськогосподарської продукції та продовольства з огляду на її значну забезпеченість базовими факторами виробництва – великі площі сільськогосподарських земель, порівняно вища родючість землі, сприятливі для сільськогосподарського виробництва кліматичні умови, вигідне географічне розташування (це стратегічні активи країни), а також на можливості щонайшвидшого підвищення рівня забезпеченості розвинутими факторами виробництва – технологіями, інфраструктурою, людським капіталом.
Уже в 2009 р. Україна за площею ріллі і виробництвом низки продуктів посідала вагоме місце в світі з огляду на співвідношення між питомою вагою населення й аграрною діяльністю (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
ЧАСТКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ У ЗАГАЛЬНОСВІТОВИХ ОБСЯГАХ
| Частка в загальносвітових обсягах, % | |
| Загальна чисельність населення | 0,8 |
| у тому числі сільського | 0,26 |
| Площа ріллі | 2,2 |
| Виробництво: | |
| Зерно | 1,9 |
| у тому числі пшениця | 4,0 |
| Соняшник | 10,5 |
| Картопля | 5,4 |
| М'ясо всіх видів (забійна вага) | 0,7 |
| Молоко | 2,4 |
| Олія соняшникова | 12,2 |
До цього варто додати, що країни світу стали вбачати місію України в забезпеченні світової спільноти в продовольстві. Так, за підсумками 2013 – 2014 маркетингового року Україна увійшла до трійки лідерів з експорту зернових: на першому місці США (72,3 млн т), на другому – країни ЄС (38,5) і на третьому – Україна (32,3 млн т). По суті, наша держава посіла друге місце в цій сфері зовнішньоекономічної діяльності і має великі перспективи щодо збільшення експорту зерна до 50 млн т за умови вирішення логістичних питань, насамперед будівництва і введення нових сертифікованих зерноскладів для того, щоб їх потужність покривала валовий середньорічний збір зерна. Нині таких складів є лише на 31 млн т, або вдвічі менше від потреби. Необхідно також ліквідувати двократний дефіцит вагонів-зерновозів, а також активно розвивати річкове судноплавство. В перспективі потребуватиме нарощування місткостей морських зернових терміналів. Нині діють 22 такі морські термінали, які можуть перевалити за рік понад 45 млн т, і 10 річкових з потужністю у 4,3 млн т.
Україна має необхідні умови для того, щоб вийти на провідні позиції в світі і з експорту продовольчих товарів. Так, уже кілька останніх років наша держава посідає перше місце з експорту соняшникової олії. За прийняття необхідних заходів у найближчі роки є реальні можливості вийти на провідні позиції з експорту борошна і комбікормів.
Україна залишається енергозалежною державою, що є однією з серйозних загроз економічної незалежності, а отже, і політичної. Значну роль у зменшенні енергозалежності України покликаний відіграти агропромисловий комплекс завдяки виробництву біопалива.
Станом на 2014 р. виробництво біопалива в нашій країні, на відміну від низки країн Європи, Латинської Америки, перебуває, на жаль, лише на початковій стадії. Хоча за рівнем виробництва сировини, особливо насіння ріпаку, Україна займає одне з провідних місць в світі, але воно головним чином експортується. За підрахунками вчених, для заміни 30 % обсягу дизпалива і бензину, які споживає національна економіка України, для виробництва біодизеля та біоетанолу необхідно відвести 8 – 10 % посівних площ за умови одержання врожайності енергетичних культур, яка досягається аграрними товаровиробниками при дотриманні технології їх вирощування. Причому для України не є суперечливою проблема "продовольство проти палива", яка зараз резонансно обговорюється у світовій пресі.
У 2014 р. у зв'язку з російською агресією енергетична залежність України від зовнішніх джерел постачання енергоносіїв, насамперед від російського газу, постала як ніколи гостро. В цій ситуації потрібні нестандартні рішення з забезпечення країни власними енергоресурсами. Одним із кардинальних рішень, що вимагає врахування забезпечення продовольчої безпеки країни, може бути таким. Спираючись на світовий досвід США й інших розвинутих країн, Національним науковим центром "Інститут механізації і електрифікації сільського господарства" НААН України запропоновано технологію, яка дозволяє замінити природний газ зерном кукурудзи способом його спалювання. Україна нарощує виробництво такого зерна, обсяг якого у 2013 р. становив 30,9 млн т, або більше проти 2000 р. у 8 разів. За енергетичним еквівалентом такий обсяг зерна кукурудзи відповідає 15,49 млрд м3 природного газу. За показником питомої теплоти згорання природний газ перевищує аналогічний показник зерна кукурудзи майже вдвічі.
На підставі цього вчені зробили висновок, що за умови, коли вартість 2 т зерна кукурудзи не перевищує вартості 1000 м3 природного газу, її можна розглядати як енергетичну сировину для виробництва теплової енергії з урахуванням при цьому витрат на спалювання. Така цінова ситуація склалася за останні кілька років (2011 – 2014 pp.), що доводить доцільність впровадження такого способу для убезпечення енергетичної незалежності нашої країни.
Для України агропромисловий комплекс має велике значення ще й тому, що він репрезентує собою одну з найбільших галузей національної економіки – сільське господарство як вид господарської діяльності з виробництва незамінної продукції, що пов'язана з біологічними процесами її вирощування і призначена для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.
Про місце цієї галузі в економіці країни свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів, найважливішим з яких є частка сільського господарства у валовій доданій вартості (ВДВ)[1]. У 1990 р. ця частка становила 24,4 %, а в подальші роки поступово знижувалася і в 2010 – 2013 pp. перебувала в межах 8 – 10 % (у 2013 р. – 10 %). Таке істотне зниження внеску галузі у створення ВДВ пояснюється головним чином ціновим фактором[2].
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка підприємств агропромислового комплексу» автора Андрійчук В.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1. ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ, ЇХ ВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ І РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ“ на сторінці 2. Приємного читання.
